Максаківський гурт «Колорит» за два місяці зібрав для ЗСУ понад 65 тисяч гривень

Коли сім років тому чотири жінки з Максаків вирішили організувати співочий колектив, вони і не підозрювали про те, що в майбутньому матимуть успіх та популярність. Згодом доведеться переглянути деякі принципи, традиції, від чогось відмовитися, а щось, навпаки, додати. З усіх цих років випали декілька місяців від початку повномасштабної російської агресії, бо жінки вважали, що пісні та концертні виступи не на часі. Хоча, як кажуть самі, воно і не співалося. Але два місяці тому «Колорит» знову зібрався на свою першу воєнну репетицію І одразу ви­рішив: співатимуть заради Перемоги! Про те, що було до війни і як війна вплинула на творчий колектив, про зміни і плани на майбутнє.



«КОЛОРИТ» - БО ВСІ МИ РІЗНІ

- Хоча нас і не багато в ансамблі, але саме через те, що ми різні, тоді, сім років тому, і обрали для себе таку назву - «Ко­лорит», - згадує учасниця гурту Наталія Кушніренко. - Звичайно, варіантів було декілька, але, порадившись між собою, зупинилися саме на цій назві. А потім уже намагалися підкреслювати її не тільки зо­внішнім виглядом на сцені (намагаємося виступати у різнобарвних костюмах), а й різноманіттям сценічних жанрів та ре­пертуару, тематики виконуваних творів.

На початку своєї роботи цей колектив не мав нічого, що має бути навіть у само­діяльних артистів: ні звукопідсилювальної апаратури, ні акомпаніатора, ні нових сце­нічних костюмів. Але були самі дівчата, їхні голоси та велике бажання не просто спі­вати, а й приносити задоволення іншим.

- У нас в Максаках не було в клубі свого баяніста, - ділиться Алла Головченко. - Спочатку доводилося когось просити з су­сідніх сіл. Потім призвичаїлися записувати фонограми і відтворювати мелодії за до­помогою дисків чи флешок. Дуже хотілося мати акустичні системи. Мрія збулася у 2017 році. Це був рік створення Менської громади. Як знаємо, під час виборчої кампанії кандидати в депутати стають дуже щедрими. Тому цим вирішили скористатися і ми. Нам допомогла тодішня завідувачка сільського клубу Антоніна Кондратій. Свої потреби озвучували всім, хто приїжджав з агітацією, але реальну підтримку отримали від Олександра Мисника.

Акустичні колонки, мікрофони, мікшерна установка - поява всього цього тоді було справжнім дивом для «Колориту».
Водночас доводилося опанувати цю апа­ратуру. Хоч і незручно було поєднувати виступи на сцені з роботою звукорежисера, але справлялися.



Жодне велике святкове дійство в Мені не обходиться без участі максаківських артисток

- Зараз у нас ці обов’язки виконує Сергій Незнанов, - каже Алла Головченко. - Його дружина - також учасниця колек­тиву. Ніхто з нас не має музичної освіти, немає поряд з нами тієї людини, яка б змогла професійно поставити голосові партії. Можливо, через це хтось критично ставиться до наших виступів, але ми спі­ваємо від душі. Вважаємо, що для такого маленького села як Максаки наша твор­чість є важливою. Робимо це без примусу, з власної волі. Це тепер, взимку, роботи в селі менше, а влітку, наприклад, хоч і стомлені, але збираємося на репетиції.

ЗАКОХАНІ ЧЕКАЮТЬ СВЯТА, АЛЕ ЦЬОГОРІЧ ЙОГО НЕ БУДЕ

«Колорит» є однією з родзинок Мак­саків. За словами учасниць, менше глядачів їхні концерти збирають взимку, а от влітку, особливо коли влаштовували концерти на свято Івана Купала, глядачів було багато: і максаківські жителі, і з су­сідніх сіл, з Мени та Чернігова.

- Дуже прижилися у нас заходи до Дня закоханих, - розповідає Наталія Кушні­ренко. - П’ять років ми організовували їх. Максаківці з нетерпінням чекали 14 лютого, бо звикли, що цього дня ми обов’язково будемо вшановувати по­дружні пари, які мають ювілейну річницю спільного життя. Чекали його і ми: готували репертуар, враховуючи побажання гос­тей, шукали спонсорів, аби ювіляри мали на згадку подарунки. Нас перші два роки підтримували підприємці Ігор Зелений та Володимир Булавка. Згодом допомогу надавала наша сільська староста та відділ культури міської ради. Одного разу таких пар знайшлося аж 12. Востаннє свято влаштували напередодні російського вторгнення. І вже тоді чули від деяких гля­дачів нагадування про те, що наступного року має бути теж таке свято влаштоване, бо ж серед ювілярів саме вони.
Однак війна порушила всі плани. На жаль, цьогорічного свята-вітання до Дня закоханих в Максаках не буде.

ПРОВЕЛИ ДЕРУСИФІКАЦІЮ РЕПЕРТУАРУ

Після початку великої війни «Колорит» змушений був призупинити на декілька місяців і репетиції, і виступи. Звісно, що всі мали важкий психологічний стан, наслідком якого було оте «не на часі», «не до пісень», «не до веселощів». Але з часом жінки зібралися з духом і вирішили вдарити лихом об землю.

- Коли скрізь в Україні стали ширитися благодійні ярмарки на користь ЗСУ, я одразу почала задумуватися над тим, як саме долучити до цього наш ансамбль, - каже Алла Головченко. - Запропонувала дівчатам: чому б нам не організувати в Максаках благодійний концерт? Вони під­тримали і одразу взялися до роботи. Та й просто хотілося трохи розвіятися від негати­ву. Бо ж кожна наша зустріч - це не просто репетиція, а насамперед спілкування.

Пані Алла каже, що, аби відновити ро­боту, довелося трохи попрацювати. Значну частину довоєнного репертуару складали російськомовні пісні. Співати ворожою мовою навідріз відмовлялися. Тому стали підбирати українськомовні твори.

А ще вони почали креативити: брали мелодію російськомовної пісні і самі складали під неї вірші. Як наслідок - ви­ходила нова пісня з новим змістом. Ця практика не стала новою для макса­ківських артисток. Від самого початку своєї творчості вони підлаштовували під мелодію власні вірші. Так, наприклад, з’явилася гумористична пісня про колиш­нього сільського голову.

«РУЛЬКА ПУТІНА» ВІД «КОЛОРИТУ»

Перший благодійний концерт вдалося організувати досить швидко: і сценарій написали, і фонограми знайшли. Хоча й довелося понервуватися, але встигли навіть замовити і отримати нові сценічні сукні: шили їх аж на Прикарпатті.

- Спочатку ми планували, що просто організуємо концерт, зберемо гроші на ЗСУ, передамо їх волонтерам, - розпо­відає Алла Головченко. - Але почули, що наш земляк Ігор Таранушко, який воює під Бахмутом, попросив про допомогу у придбанні для нього та його побратимів автомобіля. Тому виручені гроші виріши­ли переказати саме йому.

Наталія Кушніренко каже, що тоді дуже боялися, що глядачів буде мало, адже всі в Максаках давно звикли до безкоштов­них виступів. Але побоювання виявилися даремними, бо до клубу зійшлося чи не все село. І, мабуть, не тому, що люди скучили за піснями: кожен йшов, щоб зробити власний внесок у Перемогу. Плата за вхід становила 50 гривень. Але багато хто кидав до скриньки і більше.

Перед тим, як послухати спів колоритних жінок, всі мали змогу підняти настрій, від­відавши ярмарок-розпродаж. Дівчата і тут проявили креативність: «півень-сєпар», «качка-колаборантка», «рулька путіна», «голова шойгу», «еклери відЗеленського», «риба, виловлена там, де потонули орки»... Жінки розповідають, що вигадували ці назви страв з острахом, що покупців на товари не буде. Але виявилося навпаки - все розпродали. Купували з великим задоволенням та бадьорим настроєм.

Як для маленьких Максаків, то виру­чена сума вийшла немала - понад 14 тисяч гривень.

Такий успіх став для жінок стимулом: не зупинятися, а продовжувати далі до­помагати нашим захисникам.

- Ми ще до великої війни неодноразо­во отримували запрошення від жителів сусідніх сіл виступити у них з концертом,
- розповідає Алла Головченко. - У когось вдалося побувати, у когось - ні. Тому піс­ля Максаків ми розпочали свій гастроль­ний тур. Спочатку поїхали до Майського. Там наш рахунок поповнився на понад шість тисяч гривень. Від лісківчан, які були присутні на концерті в Майському, отримали запрошення до Лісок. На тому виступі ми змогли зібрати понад 16 тисяч гривень. Усі кошти від жителів Максаків, Майського та Лісок ми переказали Ігорю.

«ЩЕДРІВОЧКА ЩЕДРУВАЛА, ПЕРЕМОГУ ЗАКЛИКАЛА»

Далі відбувся концерт в Осьмаках. «Колорит» був готовий поїхати і до інших сіл, але не скрізь однозначно сприймають їхнє бажання і мету. Хтось відмовляє, посилаючись на те, що в клубі холодно і люди не прийдуть. Хтось навіть вдається до звинувачень аматорок в тому, що вони таким способом наживають собі слави.

- Ми вирішили скористатися різдвяни­ми святами і стали заробляти пожертви на ЗСУ колядками та щедрівками, - роз­повідає Наталія Руденко. - Поколяду­вавши в рідних Максаках, вирушили в ті ж самі Майське, Ліски та Осьмаки. Діс­талися навіть Ушні. Заколядовані понад 11 тисяч гривень передали волонтеру Олексію Прищепі.



У Максаках люди звикли до концертів. Як на державні свята, так і за народними традиціями

На щедрівки жінки вже не їхали в далекі села, а обійшлися лише рідним. І трохи ще завернули до Куковичів. Гос­подарі цього разу їм віддячили не лише своєю гостинністю та теплими словами, а й смачнючим тортом та іншими гостин­цями. А в скриньку для пожертв щедру­вальницям вони знову поклали майже 9 тисяч гривень.

Окрім завідувача клуба Михайла Зало­ги та звукорежисера Сергія Незнанова, загалом цей колектив - жіночий. Бо стра­хаються чомусь максаківські чоловіки сцени. Може, через це спочатку чи не найсуворішими критиками «Колориту» були саме чоловіки учасниць. Навіть на­магалися трохи бурчати, коли жінки кида­ли справи по господарству і поспішали з дому до клубу на репетицію. Але згодом їм довелося змиритися з цим.

Таку позицію займав і Микола Василець, дружина якого пані Сніжана також серед учасниць ансамблю. Сьогодні ж його тут вважають своїм, бо пан Микола неабияк виручає самодіяльних артисток. І коли постало питання, як дістатися на концерт до Майського, чолові к зауважив: «Якби це була просто ваша забаганка, то хоч пішки гастролюйте! А от заради допо­моги захисникам возитиму вас».



Цьогоріч на різдвяні свята «Колорит» колядував не лише вдома, а й у Лісках, Майському, Осьмаках, та Ушні

- Отак він нас і обвозив на концерти, - посміхається Алла Головченко. - Мало того, то він ще й свій генератор бере - а раптом посеред виступу світло вимкнуть.

Колоритні жінки з Максаків не знають спокою. Хоч часом і трапляються на їхньому шляху недоброзичливці, готові вставити палки в колеса, хоч і добігають до завершення цьогорічні Святки, але вони не зупиняються і планують майбут­нє. У цих планах - продовжувати гарною піснею та щирим словом приносити за­доволення своїм землякам. А спільними зусиллями з ними робити внесок заради досягнення такої бажаної для всіх укра­їнців мрії - Перемоги над російським агресором.

І ті 66 590 гривень, які «Колориту» вдалося зібрати і задонатити на ЗСУ за два місяці, є яскравим прикладом цього.

Джерело: газета "Наше слово" від 19.01.2023, Віталій СЕРГІЙКО. Фото з архіву Алли Головченко 

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.