Дві жительки Коропа створили волонтерський центр у себе вдома

Термобілизну і флісові кофти, шапки і бафи, спальники і маскувальні халати для наших воїнів- захисників шиють коропські волонтерки Оксана Тептюк і Тетяна Назарчук. Усе це стало можливим завдяки фінансовій підтримці земляків. Бо і професійну швейну машинку змогли придбати, й оверлок, й необхідні тканини. До їхнього швацького руху доєдналися й інші майстрині, котрі і чоловічу білизну шиють, і з більш об'ємними роботами допомагають

Від трусів - до спальників

Із перших днів повномасштабної ві­йни Коропщина активно допомагає своїм захисникам. Робота з підтримки наших військових кипить і досі: працюють і в Ко­ропі, трудяться і по селах. Чи не щодень посилки, наповнені необхідним, їдуть туди, де на них чекають.

Про Оксану Тептюк і Тетяну Назарчук, про їхнє кулінарне волонтерство, наша газета вже писала в липні. Та за пів року їхньої активної діяльності багато чого змінилося: разом із приготуванням їжі вони ще й працюють над тим, аби нашим захисникам було тепліше, комфортніше, зручніше країну від ворогів боронити. Але, чесно кажучи, не відразу вдалося вмовити коропчанок на інтерв'ю. Не хочуть вони публічності, точніше розмов поза очі, пе­ремивання кісточок, бо ж дехто шукає у їхній роботі особистий зиск. Та вмовили, мотивуючи це тим, що якомога більше людей має знати про те, чим вони займа­ються, аби, можливо, когось залучити до їхньої діяльності чи мотивувати, знайти помічників та однодумців. Тож, отримавши хитке так, ноги - в руки і поїхали до дівчат, котрі саме кроїли одяг.

- Скажіть, чому ви з пиріжків, їжі пере­ключилися на пошиття одягу? Така велика потреба була? - хоч і знаю відповідь на­перед, але все ж таки запитую.
- Дуже велика потреба, - в один голос відповідають волонтерки.



На фото  - Тетяна НАЗАРЧУК

Оксана і Таня шиють флісові кофти, термобілизну, спальники, маскувальні халати, шапки і бафи (щось подібне до шарфів), труси... Імпровізована швейна майстерня працює в Оксани в будинку. Чому імпровізована? Бо поряд із сімейним побутом у неї й волонтерський центр роз­горнутий і майже всі кімнати нині слугують і складом, і майстернею.
- Лише завдяки тому, що Оксана вміла і шити, і кроїти, ми за це взялися, - говорить Тетяна. - Я ж шити не вмію, а ось кроїти мене Оксана вже навчила. Тож я як по­мічник майстра.

- Я ж не професійна швачка, ніде не вчилася. Життя навчило працювати з машинкою, - додає Оксана. - Починали ми з футболок. Виникла ця необхідність, коли задощило: військовим сушити одяг ніде, зі змінними речами, аби в щось пе­ревдягнутися, теж проблема була. Після футболок хлопці почали просити форми нестандартних розмірів. Так і закрутилося.

- У вересні, коли похолодало, а у хлоп­ців, окрім літньої форми, - нічого, виникла необхідність у светрах, - про пошиття флісок завела мову Таня Назарчук. - У нас трохи грошей було, тож ми замовили рулон чорної флісової тканини. Швидко він і розійшовся, а готові кофти розлетілися, як гарячі пиріжки.

У рази дешевше

- Чи підраховували ви, наскільки де­шевше виходить пошити одяг, ніж купити? - запитую у волонтерок.
- Наші фліски, у порівнянні з куповани­ми, дешевші майже вчетверо. Шапка і баф приблизно 380 гривень коштують, бачили в інтернеті, а у нас цей набір за копійки виходить, - розповідає Тетяна. - Маскха­лат в інтернеті можна придбати за півтори тисячі гривень, а нам він обходиться десь у 320 гривень. Суттєва економія? Правда ж? Тканина на маскувальні халати дуже хороша, не промокає. Маємо відгуки і від хлопців. Дзвонять і кажуть: «Нам таких маскхалатів не можна». Ми аж зніяковіли: що ж із ними не так. А вони додають і смі­ються: «Бо коли в ньому лежиш на мокрій землі, він не промокає, і можна заснути». Спальники, що ми шиємо: в яких навіть у 30-градусний мороз не холодно спати, в «Епіцентрі» один коштує близько 7 тисяч гривень, а ми матеріалу, якого вистачить на 18 таких спальників, придбали приблизно на 10 тисяч гривень.



На фото - Оксана ТЕПТЮК

Поки балакала з коропчанками, рулони з тканиною обмацала, так сказати, переко­налася в якості матеріалів. Добротні ткани­ни, що й казати. Навіть шапку, яку пошили наші швачки-трудівниці, поміряла: тепла.

Які тканини найкраще підходять, знає Оксана. Вона їх вибирає, замовляє. Знайшли вже й постачальника, який, знаючи для чого це замовлення, робить коропським волонтеркам досить непогані знижки. Резинки, шнурки, замки, защібки, люверси теж шукають, де дешевше купити. Одним словом - намагаються економити.

- Мусимо економити, бо все, що купує­мо, це завдяки коштам людей, які скидають нам гроші. Але сьогодні у людей є можли­вість це робити, а завтра її може і не бути, - розповідає Тетяна.

Ще влітку за кошти небайдужих лю­дей вдалося купити оверлок. Решту всієї швейної роботи Оксана виконувала на своїй машинці. Та коли діло дійшло до спальників, її машинка здалася, не поду­жала виконувати те, що від неї вимагалося. Тож знову звернулися за допомогою до небайдужих людей. Гроші зібрали швидко. Купили професійну машинку, таку, якою на фабриках користуються. Важить вона аж 42 кілограми, не рахуючи самого стола, на якому стоїть. Коштувала така помічниця 22 тисячі гривень, проте продали її нашим волонтеркам за п'ятнадцять.

Аби було спеціальне приміщення...

У цій кімнаті, де нині Оксана з Танею розгорнули швейний цех, ще донедавна пів кімнати було заставлено банками, ко­робками із сушкою. Зараз усе це переїхало у літню кухню, яку потрібно спеціально опалювати, щоб продукти не зіпсувалися.
- Ось тут посеред кімнати ми борщі свої фасуємо. Прибираємо тканини, розстеляє­мо покривало. Вносимо банки із сушеними овочами і беремося до роботи, - розпо­відає Таня. - В Оксани все заставлене коробками, я в себе вдома теж спеціальне місце облаштувала: там у мене продукти, медичні засоби і препарати. Та хотілося б мати окреме приміщення, щоб хоча б склад зробити. Аби лиш не вдома, де і так місця катма.
Погодьтеся, не кожен погодиться ось так свій будинок віддати під волонтерський центр, хай хоч і вимушено. Залізні нерви у членів родини пані Оксани, ой, залізні.

- А ось шити мені зручніше вдома. Бо ж увесь процес пошиття у мене під- лаштовується до відключення світла. Є електроенергія - шию, нема - займаюся іншими справами. Увечері, коли вимикають електроенергію, спати лягаю, але лишаю включеною підсвітку на машинці. Коли ж світло вночі вмикається - прокидаюся і беруся до роботи. Бо замовлень маємо дуже багато, не встигаємо, - про графік роботи, який залежить від графіку від­ключень, почула від Оксани.

- А допомоги в інших швачок чому не просите?
- Чому ж не просимо! Кілька жінок шиють труси. З пошиттям одягу допо­магає і Людмила Ранг. Зверталися й до інших жінок, але хтось на роботі, тож часу нема, дехто з інших причин відмовив. Але якщо є бажаючі допомагати, то ми лиш за, - говорить Оксана.

Якщо тканини на кофти, маскхалати, спальники коропські волонтерки спеці­альні купують, то для спідньої білизни
- чоловічих трусів - люди нашукують полотна у своїх шафах, скринях. Уже понад дві тисячі трусів нашили жінки Коропщини. Швачки по домівках шиють, передають Оксані і Тетяні, а вони їх уже далі відсилають. Їдуть вони в передачах і на передову, і у госпіталі.

- Нам навіть приносили труси на ли­пучках збоку: спеціально для лежачих у госпіталь, - розповідає Оксана Тептюк.

Хто дружить зі швейною машинкою - шиє труси. Хто гарно вправляється зі спицями - в'яжуть рукавиці та шкарпетки.
- Дуже вдячні Тетяні Абумовій, яка нав'язала і передала нам дуже багато шкарпеток і рукавиць, - говорить Тетяна

Зворотна сторона волонтерства

Здавалося б, добре діло роблять Оксана з Тетяною і всі, хто їм допомагає.
І негативу тут просто бути не може. Але, виявляється, все навпаки. І навіть в ось таку гарну і потрібну справу дехто умудряється влити ложку дьогтю. То дівчата займають зовсім не тим, чим потрібно. Мовляв, військові на передовій забезпе­чені всім, що їм не потрібні ані пиріжки, ані сало. Справді, багато хто має все, не голодує. Але ж не в усіх і не завжди так. Доводилося чути, що чоловіки кілька днів мусили харчуватися тим, що вдавалося вполювати в полі чи лісі. Або ж вижити тільки тому, що вдавалося збирати ранко­ву росу. І таких ситуацій вистачає. Просто не за все можна написати.

А скільки тільки претензій доводиться Тетяні й Оксані вислуховувати: «А мо­єму чоловіку ви жодного разу нічого не висилали», а на запитання, куди ж йому слати - дружина лише плечима знизує, бо ж не відає, де він. А ось волонтерки мусять знати - виходить так.

- «Поший і моєму чоловіку фліску», - зупинила цією фразою знайома. Я ж їй кажу, що ж він дома, не воює. Але відпо­відь мене вбила: «Так що з того? Йому що кофта не потрібна?», - про одну з розмов розповіла Оксана.

А ви бачили хоча б раз, як Оксана і Тетяна посилки відправляють? Я - так. І те, що побачила, мене, м'яко кажучи, шокувало. З десяток важелезних коробок - і вони лише вдвох тягають, витираючи піт з лоба. А навкруги сила-силенна людей, чоловіків, які зайняті балачками, смаку­ванням кави. І ніхто, жодна жива душа не допомогла навіть двері притримати. Сумно, дуже сумно. Невже ми настільки збайдужіли?

Зрозумійте, волонтери - це не всемі- ючі і всезнаючі люди, які читають думки. Вони допомагають, бо так підказує їм серце і совість. Їм за це ніхто не платить і не винагороджує. Тож якщо у вас є мож­ливість, бажання, час - долучайтеся до волонтерської родини Коропщини. Бо ж ворога здолати легше гуртом.

Джерело: газета “Нові горизонти” від 29.12.2022, Ірина БОРОВСЬКА 

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.