Дамір Ганієв виконував свій військовий обов’язок, а про здоров’я не думав

Дамір Рифхатович Ганієв із Лукнова був одним із тих чоловіків, які у далекому 1986 році боролися з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС. 45 днів, про­ведених у 30-кілометровій зоні, звісно ж, не минулися безслідно. Але тоді, 36 років тому, про своє здоров'я ліквідатори особливо і не замислювалися.



Відгомін ліквідації

Як розповів ліквідатор, на десятьох їм видавали один накопичувач радіації. А ввечері знімалися показники з цього при­ладу і виводилося середнє значення дози.

І хоч вимірювання відбувалося регулярно і в обов'язковому порядку, але якщо навіть прилад показував понад норму отриманої радіації, усе одно писали лише гранично допустиму. Усі дози поденно записані у додатку до військового квитка. А у підсум­ку вказано, що Дамір Рифхатович Ганієв отримав максимально допустиму дозу - 25 рентген. Але чи дані відповідають дійснос­ті? Питання риторичне.

Із спецформи у ліквідаторів був лише гумовий фартух, просочений свинцем. Але, зізнається Дамір Рифхатович, його ніхто не носив, бо від тієї ваги можна було впасти.

- Довго доводилося працювати? Скіль­ки зміна тривала?
- По-різному. Усе залежало від того, де працювали і яка доза радіації у тому місці. Могли і пів години працювати, і годину, - від­повідає співрозмовник.

Додому Дамір Рифхатович повер­нувся на початку грудня. Та Чорнобиль у житті чоловіка залишився назавжди, бо ж здоров'я своє підірвав. Відтоді все життя по лікувальних закладах.

- І в Пущі Водиці лікувався, і в Києві, згодом і Чернігівській чорнобильській лі­карні. Коли була можливість, то і в санаторії їздив, - говорить дружина. - Думаю, аби він не лікувався всі ці роки, а сидів удома, то його, можливо б, з нами вже й не було. А пару років тому він і інфаркт переніс.

Дамір Рифхатович дев'ять років тому оформився на пенсію, бо статус ліквідато­ра дозволяло йти на заслужений відпочи­нок у 50 років. Проте чоловік сидіти вдома ще не хоче: й досі працює у місцевому сільгосппідприємстві. Бо піти з роботи означає попрощатися з водінням та улю­бленою технікою.

Говорили-балакали з героєм нашої пу­блікації, а коли дійшли до фотосесії, онуки, які саме в дідуся з бабусею гостювали, запитали: «А для чого ви нашого дідуся фотографуєте?», «У газеті він буде», - від­повіла. Хай і онуки знають, що їхній дідусь - герой, хай й інші не забувають про подвиг чорнобильців, які свого часу пожертвували життям і здоров'ям, ліквідовуючи наслідки катастрофи.

Джерело: газета “Нові горизонти” від 08.12.2022, Ірина БОРОВСЬКА

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.