Сновчанка Валентина Шутько згуртувала 60 майстринь, які допомагають українським військовим

Початок повномасштабного вторгнення РФ кожен українець сприйняв майже однаково. Страх, відчай, агресія, а подеколи й просте неро­зуміння того, як сусідній народ так міг вчинити з нами, за їх словами, братнім народом. Хтось вже протягом восьми місяців живе у таких думках, що­дня відчуваючи несправедливість, паніку, жах, а хтось, незважаючи ні на що, продовжує жити та вірити в те, що рано чи пізно наша довгоочікувана та вистраждана перемога настане. І серед таких людей сновчанка Валентина Шутько. Жінка зізна­лася, що спочатку відчувала такий же жах та апа­тію, як і кожна людина в країні. А тоді, як захищати Батьківщину на фронт пішли її знайомі та родичі, зрозуміла - має діяти. І в думках одразу пронесла­ся маса ідей та планів, як можна допомогти та під­тримати наших захисників.



Все починалося лише з кількох пар шкарпеток

Все почалося наприкінці серпня. З кожним днем ночі ставали дедалі прохолоднішими, а хлопцям, які ночували просто неба в окопах ще у літній формі, зігрітися було де­далі складніше. Тоді Валентині на думку спала ідея - можна в’язати теплі, домашні речі, які б зігріли хлопців у холодну пору. Вдома знайшла три клубочки ниток, а в голові про­майнуло: вистачить такої кількості пряжі не на багато.

Майже одразу виникла ще одна ідея - написати пост у соціальні мережі та поділитися своїми планами про те, як можна підтримати українську армію. Так і зробила. І майже одразу до Валентини звернулися місцеві майстрині та зго­лосилися допомагати їй у цій нелегкій справі. Спочатку жі­нок було небагато, та щодня їх кількість збільшувалася, так само, як і збільшувалася кількість пряжі, ниток, в’язаних речей, які приносили люди, аби розплести їх та повторно використати на добру справу. Робота закипіла.

Допомога надходила навіть з-за кордону

- Мене дуже здивувало, що підтримка та допомога надходила не лише від жителів міста та сіл нашої громади, а й з усієї України та навіть з-за кордону, - ділиться Вален­тина Шутько. - Люди писали мені у соцмережі та пропону­вали висилати готові роботи, пряжу та кошти на її купівлю. Проте грошей ми не брали принципово. Натомість я ски­дала бажаючим варіанти онлайн магазинів, які торгували необхідними для нас речами, а дівчата та жінки уже безпо­середньо у них замовляли бажане та відправляли на нашу адресу. Вразило те, що власниця однієї з таких крамничок, дізнавшись про нашу справу, безкоштовно надіслала нам необхідний крам. Якщо спочатку ми почали в’язати лише шкарпетки, то згодом розширили своє виробництво та по­чали виготовляти ще й бафи, пояси, подушки, балаклави, білизну. Звичайно, у зв’язку з цим з’явилася необхідність і у нових витратах та закупах. Додатково потрібні були ри- зинки, липучки, фурнітура. Проте нас уже було не зупи­нити. А посилки від українців почали надходити навіть із- за кордону. Першу отримали з Австрії, далі - Німеччини, Литви, Польщі.



Солодощі та кава - як приємний бонус до речей

Ідея класти солодкі дарунки нашим захисникам з’явилася у нас після до сліз щемливої історії жінки, яка і надіслала нам свої вироби із уже готовими даруночками всередині. Вона в’язала шкарпетки для свого сина та його роти, які воювали під Бахмутом. У свою пряжу вкладала всю свою материнську любов, віру в те, що син повернеть­ся з війни живим та здоровим. Не повернувся. Загинув. А ті шкарпетки, які ночами так старанно в’язала йому мати, попри біль і сум, жінка надіслала нам, аби зігріти вже чужих дітей, чоловіків та онуків, які ціною власного життя обері­гають наше. Всередині кожної пари ми знайшли цукерки та стіки кави. Відтоді класти подаруночки воїнам стало своєрідною традицією. Майстрині солодощі купують за власний рахунок. Також кладемо власноруч написані лис­ти з побажаннями та словами підтримки, дитячі малюнки, як символ того, заради чого хлопці воюють. Останнім ча­сом чай, каву, цукерки, випічку приносять до пункту збору небайдужі земляки. Отож волонтери відправляють від нас тепер не лише власноруч створені речі, а й продукти хар­чування, домашню випічку тощо.

Окопні свічки - необхідна річ для за­хисників

Ідея створювати окопні свічки виникла у Ірини Карпушиної. Вона, як і Валентина Шутько, також зробила пост у мережі та запропонувала небайдужим долучитися до благодійної справи. І першою відгукнулася саме пані Ва­лентина.
- Пам’ятаю, як ми раділи, коли вдалося зробити пер­ші десять свічок, далі - сто, - згадує Валентина. - Ніх­то і подумати тоді не міг, що згодом таких свічок вже буде більше тисячі. Знову пост у мережі про відкритий

збір парафіну, воску, бляшанок та картонових коробок.
І знову люди активно долучилися. Багато свічок почали передавати церкви. Землячка, яка наразі проживає у Польщі, переслала нам аж чотири ящики свічок, аби ми переробили їх на окопні. Цікаво, що саме окопні свіч­ки найчастіше почали створювати всією родиною, або згуртованими сусідами. Один вирізає бляшанки, хтось скручує картон, хтось заливає воском. Це пришвидшує роботу та згуртовує людей навколо. Щоб ще більше при­швидшити процес виготовлення Роман Петрик власно­руч створив «скрутку» на основі звичайної м’ясорубки, для скорішого виготовлення свічок.

Щотижнева рубрика-продаж «З нами тепло»

Вона заключається в щотижневому продажу пари шкарпеток за встановлену ціну - 200 гривень. Ці кошти в подальшому йдуть на закупівлю необхідного майстриням краму. Загалом така рубрика була започаткована нещодавно. Першу пару «акційних» шкарпеток продали за добу, а вже наступного тижня - за дві хвилини.

Люди розуміють, що цим самим вони підтримують на­ших захисників та наближають нас до перемоги.

Якщо є бажання - час знайдеться

Наразі проєкт «З нами тепло» налічує близько шістде­сяти майстринь, які щодня невпинно трудяться на благо рідної країни. Більшість з них офіційно працюють, дехто навіть на двох роботах, хтось знаходиться у декретній від­пустці, хтось на пенсії. Та, не дивлячись на повну зайня­тість, втому та щоденні домашні клопоти, люди мають ба­жання допомагати та знаходять для цього час.

Загалом за весь період майстринями вже було спле­тено близько 300 пар шкарпеток, 80 поясів та бафів, півсотні білизни (її почали робити порівняно нещодав­но) тощо. І на цьому вони зупинятися не збираються. Ті, кого зацікавила благородна справа Валентини Шутько, можуть звернутися до неї безпосередньо через соціаль­ну мережу. Тим паче, збір пряжі, флісу, воску, парафіну та інших необхідних речей триває. Весь цей крам мож­на приносити до пункту прийому. Його адресу з етичних міркувань не вказуємо. Для того, щоб допомогти, не обов’язково уміти плести чи в’язати, або мати певні ру­кодільні навчики. Достатньо бажання, а посильна робо­та обов’язково знайдеться. Пам’ятайте: кожен наш крок може захистити тих, хто захищає нас.

Тетяна ЛИТВИН Фото використані зі сторінки проекту «З нами тепло»

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.