Почесний громадянин Носівки Григорій Во­лошин відзначив ювілей — 85 років

Генеральний директор кількох під­приємств, доктор будівництва, ака­демік академії будівництва, лауреат премії імені академіка М.С. Буднікова, кандидат технічних наук, заслу­жений винахідник і раціоналізатор - навіть це далеко не весь перелік професійних здобутків почесного директора НВКЦ «Прес» Григорія Во­лошина. Перші дні нинішньої золотосяйної осені завітають до Григорія Мусійовича зі щедрим ювілейним святом - йому виповниться вісімде­сят п’ять! Що не кажіть, а такі дати спонукають на розмову з ювіляром про ті часи, коли для нього все тільки починалося (принаймні, на нашій носівській землі), про нюанси про­фесії й характеру, про життя та його важливі уроки, про людей, які зав­жди були поруч, і навіть тих, з якими згодом виявилося не по дорозі...



Про себе Григорій Мусійович нерід­ко розповідає з долею іронії, іноді - з сумом, бува, що і з гумором чи при­наймні з притаманною йому доброю усмішкою. Запевняє, що саме ці риси, а ще - природний оптимізм та бажан­ня опиратися труднощам нарівні з невіддільним від нього оптимізмом не дозволяли тупцяти на місці, допома­гали ставити мету і затим реалізувати її, йти вперед, знаходячи вихід зі, зда­валося б, безвихідних ситуацій...

Власне, якраз це ще років зо трид­цять тому і привело Г.М.Волошина у Носівку. Їхня перша з колишнім сусідом по столичному гуртожитку та колегою по заводу випробувальних досліджень «Вугілля» Віталієм Компанцем носівська «авантюра» полягала в тому, щоб відкри­ти на околиці міста поруч з «Побєдітом» підприємство, яке б займалося виго­товленням. комплектуючих для під­приємств вугільної промисловості. Так, саме тут, поміж хлібів і картоплі, серед лісів і полів, де не те, що вугільних шахт, а навіть шахтарів-ветеранів серед містян можна було полічити на пальцях однієї руки.

Починати ж довелося практич­но з нуля, що у ті роки навіть для нього, засновника двох невеликих профільних фірм, за плечима якого вже був чималий професійний досвід наукової та практич­ної діяльності у вугледобувній галузі, винахідника перших агрегатів, спрямо­ваних на механізацію та автоматизацію процесів видобутку вугілля, якими свого часу зацікавилися навіть у профільному міністерстві, було непросто. Але він ри­зикнув. Спробував - і переміг. Вже че­рез рік-півтора НВКЦ «Прес» виробляло свою першу продукцію - спочатку ком­плектуючі до конвеєрних роликів, затим вже й самі ролики, а пізніше - роликоопори, так звані гірлянди, з’єднані по кілька штук, без яких не працюватиме жоден транспортер, що піднімає наго­ру кам’яне вугілля, руду чи будь-які інші корисні копалини. Не стояти на місці, по­стійно бути в русі, слідкувати за новин­ками на ринку вугледобувної продукції - все це разом з організаторськими та винахідницькими здібностями керівника дозволили НВКЦ «Прес» конкурувати на- рівних з багатьма визнаними зарубіжни­ми підприємствами, вигравати в тенде­рах та продовжувати розвиватися.

— Перепрофілюватися із завідувача науковою лабораторією в бізнесмена змусили обставини, — згадує Григорій
Мусійович. — Часи були такі, що наші установи закрива­лися - на них елементарно не давали державних коштів, а нам треба було годувати ро­дини. Ось і шукали підробіт­ків. Перш, ніж піти в бізнес, кілька сезонів навіть підробляв на так званих будівельних шабашках. Пізніше хотілося довести, що недарма свого часу «їв» шахтарський хліб - професія чомусь таки та навчила. Хотів бути добрим при­кладом для синів. І тепер я розумію, що все тоді робив правильно.

Звісно, були в нього й невдачі, коли від якихось планів доводилося відмовляти­ся, над чимось допрацьовувати, наби­ваючи собі підприємницькі, професійні й навіть житейські гулі. Скажімо, яких тільки матеріальних, а, головне, мораль­них затрат коштувало Г.М. Волошину на­лагодження у Носівці підприємства по переробці сільськогосподарської продукції?! Хоч крупи та олія завжди користувались попитом серед носівчан завдяки вдалому поєднанню ціни та якості, а ковбаси та м’ясні виро­би ПП «Продагро» були справжньою візитівкою міста й навіть входили до сотні кращих товарів України. Але...

І все ж Г.М. Волошин завжди вва­жав, що хороших людей все одно більше. Маючи тверде переконання, що кожна сумлінна й добросовісна людина має не тільки добре працюва­ти, отримувати гідну заробітну плату (з цим на «Пресі» завжди було нормаль­но), а й цивілізовано відпочивати. Й, до речі, кращого та змістовнішого відпо­чинку, ніж у кафе «Волошка» та стилізо­ваній «Хаті Карася» - обидва заклади громадського харчування теж належать родині Волошиних, - годі й сподівати­ся. Адже для відвідувачів тут завжди не тільки тепла атмосфера, смачні страви та напої, а й творчі розважальні вечори з приємною «живою» музикою, поетич­ними читаннями та пісенними вшану­ванням іменинників, ювілярів, молодят, де в якості гостинного господаря й вод­ночас конферансьє ось вже сім років по­спіль виступає сам Григорій Мусійович зі своєю натхненною творчою командою.





На фото привітання для ювіляра у кафе "Волошка"

Мабуть, портрет ювіляра був би не­повним, якби ми не зачепили ще од­нієї, а, може, й найголовнішої для нього сфери активної діяльності. Здається, з того часу, як Григорій Мусійович переї­хав до Носівки, нічого в нашому місті не відбувається без його активної, зо­крема, й фінансової допомоги. Добре пам’ятаючи, як свого часу й самому до­водилося стукати в чужі двері, проси­ти підтримки й допомоги, сьогодні він віддає борги чужій щедрості й щирості, вмінню співпереживати й допомагати. Його й меценатська підтримка шкіл і до­шкільних закладів, закладів медицини та культури, багатьох мистецьких та дитя­чих заходів, фінансова допомога воїнам АТО і ООС, активна участь у заходах по благоустрою міста й безліч інших до­брих справ завжди були й залишаються на видноті у містян.
Не будучи корінним носівчанином, він зробив для цього міста і громади незлічимо більше, ніж дехто з тих, хто тут народився й живе. І високе звання Почесного громадянина міста - це найменше, чим могли відзначити його вдячні носівчани. Щирість та відкритість Григорія Мусійовича, його беззаперечне бажання допомагати всім, хто до нього звертається, - у безлічі вдячних слів та захопленні його життєвою позицією .
Ось такий він, наш сьогоднішній ювіляр - справжній добродій і справжній патріот рідного краю, всієї України , за­коханий у цю землю назавжди.

Джерело: газета "Носівські вісті" від 29.09.2022, Катерина ГАВРИШ

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.