Юрій Петруша створює шедеври з дерева

Я вірю в те, що у Бога на кожного з нас є якийсь свій чудовий план. Людина на­роджується для того, щоб під час свого перебування на цій грішній землі реалізу­вати те, що несе її душа, що в неї закладене небесами. Кожна людина приходить у цей світ з якоюсь конкретною місією, зі своїм призначенням.
Світ великий, в ньому багато спокус і хибних намірів, помилок і намагань, спроб знайти своє місце у нинішній системі координат. В цьому світі багато стежинок і доріг... Щасливий той, хто усвідомив своє «я», зрозумів, для чого він тут і чим йому потрібно займатися. Щасливий той, хто йде своєю дорогою, хто - у своїм човні, у своєму сідлі...



Юрій Петруша народив­ся і виріс у селищі Мала Дівиця на Прилуччині, в родині сільської інтеліген­ції. Звичайне, на перший погляд, сільське дитинство хлопчика, який не навчав­ся в мистецькій школі та образотворчих студіях, не мав змоги відвідувати якісь художні виставки ровесни­ків та вернісажі визнаних майстрів. Але він завжди малював - вдома, на уро­ках, на останніх сторінках «предметних» зошитів, у дворі батьківської хати...

Закінчивши дизайнер­ський факультет престиж­ної Київської державної Академії декоративно-при­кладного мистецтва і ди­зайну імені Михайла Бойчука, зрозумів, що йому набагато цікавіше не про­сто малювати, а переноси­ти все змальоване в об’єм­ні художні простори - не мальовані, а скульптурні. Йому подобалось, коли під власними пальцями ство­рюється інший світ - об’єм­ний, різнобарвний, до якого можна ще й торкнутися.

Він почав працювати з деревом і створювати ди­вовижні скульптури різних розмірів - від великих, мо­нументальних, до мініатюр­них.

Після закінчення академії Юрій з родиною 17 років ще мешкав у Києві. Наймав квартиру, там була у Юрія і майстерня, в якій він щодня наполегливо і багато пра­цював. Але це не заважало йому навідувати виставки, спілкуватися з колегами, насолоджуватися Києвом - знаменитим «Будинком з химерами» Городець- кого, який відомий італій­ський скульптор прикрасив скульптурами дельфінів, русалок та фантастичних риб, пам’ятниками княгині Ольги та Тарасу Шевчен­ку.

Жити в Києві, безпереч­но, престижно і цікаво. Але рідний край покликав його до себе, і родина поверну­лася в Малу Дівицю. Тут, на рідній землі, йому легко ди­хається і твориться. Спокій, тиша, немає суєти і галасу, а що ще потрібно?..Так він вирішив для себе вічне фі­лософське питання - «бути чи не бути», а також - де і поряд з ким і чим бути.

Від пана Юрія можна дізнатися багато цікавих речей - наприклад, про те, що дерево, як матеріал для скульптури, відоме з сивої давнини. Про те, що різь­бленими скульптурами при­крашали трони єгипетських фараонів, вікінги гойдали дітей в різьблених коли­сках... Що розквіт дерев’я­ної скульптури прийшовся в Європі на Середньовіч­чя та Відродження - коли для храмів створювали статуї святих та вівтарі з ажурною різьбою.

І про те, що є багато свід­чень про наявність дерев’я­ної скульптури в Київській Русі. Так, київський князь Володимир ставив у княжо­му дворі дерев’яні скуль­птури богів, або ж - фантас­тичних звірів та міфічних птиць.
До наших часів зберегли­ся зразки об’ємної україн­ської народної скульптури 18-19 століття - розп’ят­тя, фігури святих. Тобто, наші пращури обробляли дерево на високому ху­дожньому рівні і дарували людям справжні мистецькі шедеври, якими й досі за­хоплюється весь світ. Юрій - один з тих сучасних мит­ців, які з успіхом продовжу­ють створювати дивовижні зразки дерев’яної україн­ської скульптури.

Скульптурна різьба - це зображення окремих фігур (або груп фігур) людей, тварин, птахів, або чогось іншого. Фактично, вона є найскладнішим видом різьблення, оскільки вима­гає від різьбяра об’ємного бачення фігури, почуття перспективи, збереження пропорцій. І оволодіти цим мистецтвом може не кож­ний.

До того ж, не всіляка деревина гар­на для різьблення - в цій справі багато різних секретів і таємниць. Найкраще, говорить майстер, підходять липа, го­ріх, тополя, клен, вільха, бук, груша, дуб, береза.
Він полюбляє мати справу з топо­лею, а інколи - з вербою чи кленом... Тополя - дерево м’яке, тепле, легке при обробці, пластичне, йому можна придати потрібні для творчого заду­му форми. Легке при обробці - це не зовсім вірно, бо працювати з деревом - неймовірно складно.



Серед його вже створених робіт - майже триметрова скульптура козака-характерника у жупані із шаблею, фігури різних екзотичних тварин. Всі вони - прекрасні, але найбільше за все мене вразили невеличкі - 35 на 35 сан­тиметрів - скульптурні, об’ємно-про­сторові композиції - мініатюри. Чоловік з жінкою перебирають картоплю, дід з бабою вибивають соняхи, чоловік оре поле. Старовинний вітряний млин, як одна з тих милих серцю прикмет ми­нулого. Вітряків нині вже не побачиш, хіба що в Національному музеї народ­ної архітектури та побуту під відкритим небом у селі Пирогове.

Є все на цих скульптурних компози­ціях - воли, півні, коти і кури, рослини, що ростуть у дворі. Це все - наша рід­на Україна з її традиціями, культурою, довговічною історією, з її працьовити­ми людьми, які вміли берегти своє, вмі­ли виживати й передавати свій досвід буття наступним поколінням.

Мініатюри Юрія - це епічні картини сільського життя, живі сцени народного побуту. Всі людські фігури - в динаміці, в русі, у них виразні жести, міміка, чіт­кі контури фігур, а досягти цього може лише справжній майстер!









Юрій гарно знає всі особливості селянського побуту, сам займається звичайною сільською працею - саджає дерева та овочі, вибирає картоплю, косить, будує. Майстер у своїх ори­гінальних роботах поєднав реалізм з творчою фантазією, створив неповтор­ні яскраві, живі, пізнавані образи. Від цих скульптурних мініатюр віє тепло­тою, любов’ю, повагою до звичайної сільської праці, вони ліричні і неповтор­ні - подібного я ще не зустрічала. Це дуже ювелірна ексклюзивна робота, тонка і вишукана, яка потребує багато терпіння і таланту. Це справжнє мисте­цтво, яким неможливо не захоплюва­тися.

Його прекрасні скульптурні роботи знаходяться в приватних колекціях, але ж можуть достойно прикрасити експозиції музеїв історії або україн­ського народного побуту.

А ще Юрій виготовляє особливі ав­торські меблі на замовлення, які теж носять відбиток його творчого стилю - меблі витончені та функціональні.

Мріє спробувати попрацювати з ка­менем і створити декілька скульптур на тему нинішніх трагічних подій. Чи­тає історичні книги, цікавиться подіями нашого героїчного минулого в Холод­ному Яру, Крутах, в Запорізькій Січі.
Митець брав участь у декількох гру­пових виставках, у Києві та Прилуках, готується до персональної.

Найкращі люди народилися та ви­ховалися в провінції. Відомі українські скульптори Іван Мартос, народився, до речі, у містечку Ічня нашої області, Ле­онід Позен - в Оболоні на Полтавщині. Художниці Катерина Білокур та Марія Примаченко все своє життя прожили в селах, удень працювали в полі, на го­роді, а ввечері малювали.

Художники, письменники часто від­дають перевагу життю в глибинці, посеред трав, поряд з птахами. Вони живуть на краю світу або на окрайчику землі, але це не заважає їм відчувати й знати все, що коїться в світі, в Украї­ні, відтворювати в своїх творах те най­головніше, чим живе українське серце на той час...

Так і Юрій - він не страждає від того, що живе не в мегаполісі - це був його свідомий вибір. Тим більше, при сучасних способах комуні­кації він не почувається відділеним від іншого світу, а в Малій Дівиці й саме по­вітря надихає. Поруч - дружина Тетя­на, сини Юрій і Марк. А ще два вірних друга - неміцька вівчарка - величезний пес Рольф і маленька Сєба.

Будинок у родини красивий, у дворі затишно, охайно, він засаджений ви­ноградом, перед входом до майстер­ні висить на стіні колесо старовинного воза, ростуть груша та яблуня, три кущі калини. Є ще у нього й молодий ліс з соснами, туями, березами. У дво­рі побудував красиву альтанку з укра­їнською піччю, в якій радо готує страви для родини і друзів. Любить приготува­ти щось смачненьке в печі і старший син Юра, а менший Марк - цікавиться татковим мистецтвом.

Яка багата на таланти наша Укра­їна, наша Прилуччина! Ми радіємо за нашу націю: яка талановита, креативна, унікальна, своєрідна за своїм самовираженням, а значить - непере­можна! Маємо пишатися земляками, які збагачують та розвивають сучасний культурний простір країни і є родзин­кою нашого чудового краю! Хай ща­стить Вам, Майстре!

Джерело: газета «Прилуччина + Прилучаночка» від 29.09.2022, Лілія ЧЕРНЕНКО

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.