Чернігівка Олена Рогова розповіла, як жінки просувають українське мистецтво у Швейцарії

Пятница, 24 Марта 2023 14:45 | Просмотров: 5106

Масштабне вторгнення Росії в Україну спричинило десятки тисяч смертей і поранень, руйнування громадської інфраструктури, і змусило мільйони українців залишити свої будинки в пошуках безпеки. Саме діти та жінки становлять більшість українців, які шукали і знайшли порятунок за кордоном.

Всупереч існуючій думці про те, що українки здатні лише прибирати, мити посуд у закладах громадського харчування та наглядати за старими та дітьми в іноземних сім'ях, ми хочемо розповісти про одну з талановитих, креативних чернігівок, яка знайшла себе на час війни у Швейцарії.

45-річна Олена Вікторівна Рогова - керівниця Інноваційно інформаційний центр креативної економіки "Родзинки України". Центр був створений за підтримки народного депутата Сергія Гривка. У свій час вона закінчила у Чернігові філіал Київської Академії керівних кадрів культури і мистецтв за спеціальністю «менеджер соціокультурної діяльності». Має 22-річного сина Рогового Владислава, який в даний час є студентом НУ «Чернігівська політехніка».

На фото Олена з сином Владиславом

- Олена, як і де ви зустріли початок війни 24 лютого? Чи вірили ви, що почнеться війна з Росією? Якось готувались до цього?
- З кінця січня 2022 року після відпустки, що провела в Іспанії у друзів, я остаточно переїхала до Києва. Мала продовження проєктів центру та всеукраїнський проект зі Спілкою жінок України.
В той час ми не вірили, коли всі постійно казали про початок війни, але ж документи мали при собі. Сина я теж попросила носити їх з собою.
23 лютого 2022 року ми з моєю близькою людиною спілкувалися майже до 2-х годин ранку. А о 5.30 прокинулися в Києві від вибухів. Виїхати із столиці було неможливо. Батько мого сина о 9 ранку зателефонував вже з воєнкомату, а подружка з прикордонного міста почала скидати мені відео перетину кордону росіянами. Багато друзів і знайомих телефонували і казали, що нам краще залишатися в Києві. Але ж як, якщо в Чернігові залишилися діти? На 3-й день нам просто дивом вдалося виїхати до Чернігова. Через автомобільний міст ми шли пішки під постійними вибухами, але ж все ж дійшли до дому.

В ті дні була велика згуртованість містян, майже під кожним будинком хтось робив коктейлі Молотова, чоловіки з тероборони обороняли кожен будинок. І дотепер, коли запитують, чому рашистам не вдалося взяти Київ, я відповідаю, що частково - це заслуга чернігівців та наших найрозумніших стратегів-захисників генерала-майора ЗСУ Віктора Николюка та полковника ЗСУ Леоніда Ходи!

Було багато чого переосмислено. Пам’ятаю, якось зайшовши до магазину, я потрапила на продаж хлібу. Тоді давали по дві буханки. Я зателефонувала подружці, і ви не уявляєте як вона раділа! А потім плакала, додавши: «А ти пам'ятаєш, як ми до війни раділи брендованим сукням та взуттю!»

Чернігівський молодіжний центр (знаходився на Красній площі, колишній кінотеатр ім.Щорса), в який влучив снаряд, був зруйнований 27 лютого 2022 року. Там залишилися всі мої роботи. Тоді я відчула нібито вкрали частину мене, частину моєї душі, вкладеної в те, що я створювала.

- Коли ви виїхали з Чернігова і чому обрали саме Швейцарію? В якому місті живете? Зараз ви маєте Статус "S" (Статус "S" призначений для осіб, які "потребують захисту". Він звільняє українських біженців від необхідності проходження стандартних процедур надання притулку та сприяє небюрократичному та швидкому процесу надання допомоги тим, хто постраждав від війни), чи збираєтеся продовжувати його дію до 4 травня 2024 року?
- 4 березня зателефонував мій син і сказав, що ми повинні їхати з міста. Я зателефонувала кумі і через годину ми були в дорозі. Їхали невідомо куди. Я взяла рюкзак, в якому майже нічого не було. Мабуть я тоді не розуміла, що це може бути не на декілька днів, як тоді казали. 3 дні ми їхали по Україні, ночували в господарському приміщенні магазину продажу сільськогосподарської техніки, холодному гуртожитку, але були дуже вдячні. Була ситуація, коли нас зупинив на блокпосту, побачивши українські номери і запропонували нам кави та поїсти. Так, ми приїхали до Тернополя, де жили родичі куми, вони й надали нам квартиру. Пам'ятаю, як мене виводили з себе люди, що сміються! Наступного дня я прийняла рішення виїхати з України, щоб не займати місце в квартирі. До того ж було розуміння того, що треба їхати працювати, оскільки найближчім часом потрібно буде фінансово допомагати родині.

І 9 березня я перетнула кордон з Польщею. Спочатку я мала мету їхати до Німеччини до подруги. В цьому мені допомогли німці-волонтери, котрі на своїх автомобілях приїжджали до кордону та розвозили українських біженців. Потім була Прага, але мені чомусь було некомфортно там. Я чекала друзів, з якими думали їхати до Бельгії. А потім мені зателефонували і запропонували поїхати до Швейцарії. Таким чином, 13 березня я опинилася в Цюриху, де мене зустріла Джесіка і привела до свого будинку.

Так, звісно я маю Статус "S" та буду його продовжувати до 4 травня 2024 року. Не віриться, але минув рік, як я живу в Швейцарії. Дуже багато сліз, але життя продовжується і кожний мій новий крок в новій країні вистражданий. Але ми незламні і я вірю в нашу Перемогу.

- Чи збираєтеся повернутися додому після закінчення війни?
- Так, я планую повертатись до України після закінчення війни. Зараз маю проєкт, над яким працюю та шукаю партнерів для його реалізації. Він буде пов'язаний з мистецтвом та туризмом. Відвідувала Чернігів у червні минулого року та у січні цього року.

Під час січневої поїздки до Чернігова Олена зняла це відео

- Розкажіть, будь ласка, про родину, що прийняла вас. Які умови проживання надала вам Швейцарія?
- Я дуже вдячна країні Швейцарії за піклування про мене, і надзвичайно вдячна своїй швейцарській родині Джонсон-Фердісон, що прийняла мене. Родина виховує двоє дітей. Джессіка - швейцарка, Алекс – корінням зі стародавнього роду, його мама народилася в Мексиці. Про них навіть у Вікіпедії написано. Ці люди стали і моєю родиною!

Вони з самого початку допомагали з оформленням документів, з інтеграцією, їжею, одягом. До грудня місяця я жила у них, після чого вони допомогли мені з окремим житлом. Перші два місяця я взагалі не отримувала соціальної допомоги, годувала приймаюча родина. Я малювала торбинки і писанки. Це були мої карманні кошти, з яких виходило допомагати хлопцям, що воюють в Чернігові. А ще ми познайомились з неймовірними людьми, котрі за власні кошти купляли їжу та роздавали українцям. З ними ми створили перший пункт допомоги в Цюриху, де допомогали роздавати їжу, одяг, засоби гігієни. Там я почала знайомитися з українцями, що приїхали сюди.

- Відомо, що Швейцарія - країна з дуже високою якістю життя. Але чи влаштовує вас розмір місячної допомоги та інше?
- Швейцарія надає українським біженцям соціальну допомогу з вирахуванням оплати за житло, за медичне страхування та вивчення німецької мови на курсах. Тобто сума допомоги, яку ми отримуємо на карту становить від 300 до 500 франків, залежно від кантону (області). В країні 26 кантонів. 1 швейцарський франк прирівнюється майже до 1 євро. Але, якщо вважати, що Швейцарія - одна з найбагатших країн світу, то ціни на продукти та на проїзд тут дуже високі для нас, і майже всі кошти йдуть на їжу та квитки на транспорт. Нам компенсують тільки проїзд на відвідування курсів з німецької мови.
Щодо продуктів харчування, то буханка хліба коштує від 2 до 4 франків (80-160 грн.), 0.5 кг. м’яса - 8-10 франків (320-400 грн.), 10 яєць або морозиво – від 3.90 і вище франків, зубна паста чи щітка – від 3 франків і т.д. Мені якось дуже захотілось «Мівіни», але вона тут коштує 2 франки (80 грн.). Якщо порівняти з Німеччиною, то там 1 кг. свинячої корейки коштує від 5 євро, а кілограм курячих стегенець - 1 євро! У Польщі ціни ще нижче ніж у Німеччині. Але головне - я перебуваю в безпеці і вдячна за все, що для нас роблять швейцарці.

- Яка Швейцарія та швейцарці на ваш погляд?
- Звісно, у Швейцарії дуже високі заробітні плати. Але знову ж таки, це стосується лише місцевих мешканців. Біженцям та емігрантам складно знайти добреоплачувану роботу. Дуже важливим є знання німецької мови. Швейцарія віддає перевагу молодим і дає змогу здобути хорошу освіту.
Середній розмір зарплати по всій Швейцарії після зняття податкових виплат становить близько 6 300 франків на місяць, тобто близько 250 тис. грн. Зарплата у Швейцарії значно відрізняється від обраного кантону. Найвищий максимальний оклад пропонує місто Цюріх – 9 221 франків на місяць. Найвищі зарплати у Швейцарії мають IT-фахівці та співробітники сфери інформаційних, фінансових послуг, фармацевтичної промисловості – від 9-10 тис. франків на місяць.
Ще хотіла б зазначити, що порівняно з біженцями з колишньої Югославії, яких тут дуже багато і які з неясних для мене причин підтримують Росію, швейцарці дуже добре ставляться до нас і розуміють, не вірячи пропаганді, що саме Путін розв’язав війну та напав на нашу землю. Вони навчають нас німецькій мові, влаштовують різноманітні свята для наших дітей, беруть участь у гуманітарній допомозі (приносять гарні, майже нові речі, взуття, посуд, постільну білизну, матраци та подушки, навіть дарують швейні машинки та безкоштовно віддають меблі).

- Чи багато у Цюриху жінок із Чернігова?
- Завдяки своїй активності та тому, що я створювала брендовані українською символікою речі, я знаю багато дівчат, що приїхали до Цюриху. З деякими познайомилася в Швейцарії, а деяких, що довго тут живуть, знала раніше. Проводимо зустрічі та просто спілкуємося за кавою. Іноді почуваю себе, як в Чернігові: ідеш по місту і постійно вітаєшся зі знайомими.

- Вивчення німецької мови українськими біженцями є обов’язковим або за бажанням? Вам заважає у спілкуванні мовний бар'єр?
- Подейкували спочатку, що якщо ми не вивчатимемо німецької мови, то нам зменшать розмір допомоги. Усі українці вивчають мову. У будь-якому випадку це неповага до країни, яка вперше за час свого існування прийняла українців і зробила для нас усе можливе. І швейцарці щиро радіють, коли хоч і неправильно, але ми намагаємось говорити їхньою мовою. Я зараз вивчаю німецьку мову на рівні В1. Не дуже вдається, мова складна, але тексти пишу, розумію та трошки розмовляю. Мовного бар'єру не має, тому що у Цюриху дуже багато людей з інших держав, всі знають англійську і за потреби на ній спілкуються. Я до приїзду в Швейцарію не вивчала англійську, були лише шкільні знання. Але завдяки тому, що я жила в англомовній родині та два тижні переводила через перекладач, зараз англійською спілкуюся вільно.

- Якщо порівняти швейцарські традиції, побут, банківську систему, освіту, виховання дітей та ін., в чому, на вашу думку, ми досягли успіху, а чому нам варто повчитися?
- Я багато чому вчуся і надихаюся Швейцарією. Тут дуже висока естетика в побуті. Сім'я, в якій я жила, має двох діток 4 та 6 років. Батьки дуже багато приділяють часу дітям, читаючи з ними книжки, грають у розвиваючі ігри та проводять час на природі. Швейцарські діти майже «не сидять в гаджетах», а у вихідні дні можна побачити батьків із дітьми на велосипедах. До речі, в Швейцарії неділя вважається татовим днем. Тобто мами відпочивають та займаються собою, а тата проводять цілий день з дітками. Це виглядає дуже вражаюче!
Ви ніколи не побачите тут п'яного чи бешкетника. Якщо такі є, то це емігранти з Лівії, Сирії, Афганістану. Але всі вони під контролем поліції.
Відомо, що Швейцарія – це країна гір та озер, тому тут всі влітку від малого до великого плаваютьу Цюрихському чи іншому озері з прозорою водою, і ходять у гори незалежно від пори року. Швейцарія настільки чиста, що влітку можна по тротуару ходити босоніж. Вся техніка, що стосується прибирання сміття та доріг, удобрювання та покосу трави, яка залишається зеленою цілий рік, працює бездоганно. Дуже вражає квіткове оздоблення і схожість з Україною. Тут саджають чорнобривці, соняшники, мальви, примули, у полях можна зустріти ромашки, лютики, волошки, а кульбабки ростуть навіть взимку, а не лише у травні як у нас. Швейцарці полюбляють все натуральне, тут багато веганів і вегетаріанців.
В культурному плані також є спільні традиції. Так, наприклад, новорічні витинанки, гра на Пасху в битки, дерев'яні будинки з мереживом, як у наших селах. Швейцарці дуже бережуть своє надбання. А ще дуже люблять корів. Вони у них ніби фешн-діви, у кожної альпійської корівки свій особливий дзвіночок. Не дивно, що ця країна асоціюється з елітним шоколадом і смачними різноманітними сирами. На полях і луках, крім корівок, завжди пасуться вівці, коні, віслюки і навіть лами.

Але є деякі моменти, що на мою думку краще працюють в Україні. І якщо казати про славнозвісні швейцарські банки, то наші банки на мою думку — більш просунуті, мають більше онлайн-сервісів, всі процедури працюють швидше.
Що стосується медицини, може її рівень і високий, але не для біженців. Тут неможливо купити лікі, до яких ми звикли без рецепту від лікаря. Але я маю гарного лікаря Мішеля, що дуже гарно піклується про моє здоров'я. Якщо чесно, за рік воно дуже погіршилося, бо ніяк не виходить жити без стресу. Але знову ж таки, швейцарці організували для нас і психологічну підтримку, особливо піклуються про дітей.

- Які справи з працевлаштуванням біженців у Швейцарії?
- Не можу сказати за всіх дівчат, у кожної свій шлях та різні потреби. Я для себе чітко вирішила, що не буду працювати без бажання, бо знаходжуся в такому прекрасному віці, коли можу собі дозволити робити речі, які мені до душі.
Маю гарні досягнення в Україні, але тут організаторські здібності відклала до більш гарного моменту і перенаправила свою діяльність на мистецьку. Без доброго знання німецької мови навіть некваліфіковану роботу буде знайти важкувато.

- Ми пам’ятаємо вас як творчу людину та організаторку таких масових закладів у Чернігові, як ярмарки «Що може жінка», «Fashion скарбниця» та ін. Чи знадобилися у Швейцарії ваші вміння? Чи займаєтесь ви творчістю та організацією якихось заходів у цьому напрямку?
- Так, одним з напрямків в цій індустрії в Швейцарії є розпис одягу, допомога в створенні образів для фотосесій та різноманітних подій. «Ukraine fashion day», який пройшов 28 лютого цього року у Цюриху, став першим глобальним проектом, в якому я взяла участь в команді організаторів та в якості художника. Моя робота «Спасіння» була продана на аукціоні саме цієї події.

- Розкажіть, будь ласка, про «Ukraine fashion day», що відбувся у Цюриху.
- «Ukraine fashion day» - це благодійний проект, авторами та головними організаторами якого стали Анастасія Ющенко з Броварів та Вікторія Вікторова з Запоріжжя. Вони запросили мене до команди організаторів проекту в грудні 2022 року. Я дуже раділа з того, що можу знову долучитись до fashion events, бо сама була авторкою таких подій.
Була обрана історична локація - будинок гільдії Zunft zur Meisen. Це одна з багатьох історично цінних будівель у кварталі Лінденхоф у Цюріху. Будинок розташований у Мюнстергофі та Мюнстербрюке, мосту через річку. Швейцарська флористична компанія надала нам безкоштовно композиції. Швейцарські гості були в захваті від краси та самого дійства, проведеного на дуже високому рівні.

Олена перед входом до Zunft zur Meisen

На фото Олена поряд зі своєю картиною «Спасіння», яка була виставлена на аукціон в рамках проведення «Ukraine fashion day»

Картина «Спасіння»

Автентичний одяг привезла з Америки Наталка Стурджилл, що живе там 17 років і збирає одяг та головні убори різних регіонів України. Загалом в проекті взяли участь приблизно 200 людей. Це моделі, перукарі, візажисти, волонтери, маркетологи та т.д. Українське вбрання просто неймовірної краси демонстрували як жінки, так і маленькі дівчата.

На аукціоні були виставлені лоти від фонду Олени Зеленської, Залужного та ще від відомих українських художників. Нажаль м'яч з підписом Андрія Шевченко не встиг доїхати вчасно.

Щоб захід мав успіх, була зроблена дуже велика робота. А по-іншому ми й не могли. Зараз ми не представляємо окремих людей, зараз ми демонструємо Україну! Отже, благодійна місія була виконана.

- Чи знаєте ви когось з чернігівських жінок, хто зараз в Швейцарії займається творчістю, пошиттям або вишиванням одягу?
- Майже на всіх модних проектах зустрічаю Олену Хрустицьку - дизайнерку з Чернігова, що брала участь в «Fashion скарбниці». На першому проєкті вона виграла сертифікат від Чернігівської торгівельно-промислової палати та партнера проєкту на навчання у Андре Тана. То був надзвичайно великий крок. Сподіваюсь і надалі матиму можливість показувати талановитих творчіх дівчат з нашого рідного Чернігова.
Зараз маю пропозиції проведення подібних проектів в інших країнах Європи.

- Вже декілька разів у Цюриху проходили мітинги наших співвітчизників під гаслами «Stop war!», «Russia – terrorist!», «Stop Russian business!». Відомо, що російських мільярдерів у січні цього року навіть не пустили до головного економічного форуму у Давосі. Чи приймали ви участь у таких акціях?
- Так я приймаю участь в мітингах, що проходять в Цюриху по мірі своїх фізичних можливостей. Я ж українка! Якось навіть малювала українські прапори на обличчях, і не тільки українцям. Останнім часом дуже багато іноземців в Цюриху приходять на такі заходи.

- Чи була у вас можливість допомагати містянам і армії під час наступу і зараз?
- По приїзду до Цюриху я мала мобільний зв'язок та Інтернет, що дозволяв мені робити дзвінки в Україну та Европу. Весь час я проводила на зв'язку з тими, хто лишився і обороняв міста. Завдяки моїм контактам я могла організовувати їжу, доставку ліків тим, хто звертався по допомогу, або сама розуміла, що кому треба та передавала свої та кошти нових швейцарських друзів адресно.
Зараз приймаю участь в аукціонах, куди надаю свої картини з нової серії «Жінки України та Швейцарії». Кошти з продажу картин ідуть в Україну. Я вже віддала в Україну для ЗСУ та лікарні допомоги приблизно на 3 500 євро.

Картини Олени Рогової

Після нового року я їздила до Чернігова, і передала художні матеріали від швейцарського благодійного фонду «Фрося». Планую продовжити проект підтримки талановитої чернігівської молоді. З Чернігова був запущений міжнародний проект малюнків в альбомах «Hope», завершенням якого стане всесвітня виставка. Керівник цього проекту в Україні - Андрій Ковтунович.

- Кажуть, що війна наших людей змусила переосмислити життєві цінності. Що саме змінилося для вас?
- Для мене війна стала незрозумілою річчу. Чому через якогось... я втрачаю близьких друзів? Я втратила можливість буди поряд з коханими людьми, в мене зламали мої мрії.. Чому я повинна зараз починати будувати нову історію свого життя, хоча довоєнна історія мене цілком влаштовувала? Чому? Чому?...
Але я вірю в нашу Перемогу та кожного дня чекаю на неї! Дякую ЗСУ за життя моє і всіх українців! Все буде Україна!

Gorod.cn.ua