Сергій Грищенко повернувся до рідної гімназії у Сосниці, щоб навчати дітей математиці

- Ми з нетерпінням чекали, коли Сергій Грищенко повернеться до нашого навчального за­кладу вже як учитель-професіонал. Він був дуже старанним учнем, - каже директорка гімназії Тамара Чепурна. Тамара Володимирівна розповідає, що попри те, що було оголошено про набір кадрів, припли­ву їхній заклад не відчув. І вона готова прийняти кожного молодого спеціаліста. У закладі не ви­стачає молодих вчителів, зокрема вчителів точних дисциплін. Хоча кадрової проблеми загалом нема. Всі предмети викладають фахові вчителі. На жаль, здебільшого учні, які закінчують педвиші, не повертаються у Сосницю, тим більше не працюють за професією. Причини у кожного різні.



Про престиж професії Серпи Вадимович ніколи не задуму­вався. Він, перш за все, хотів вивчати точні науки. Коли на­вчався у Сосницькій гімназії, то займався поглибленим вивчен­ням і біології. І навіть йому подобались гуманітарні предмети.
Неодноразово брав участь у конкурсах Яцика, Шевченка. Але коли здав ЗНО, то вирішив остаточно, що навчатиметься мате­матики.

Закінчив Національний педагогічний університет ім. Драгоманова за спеціальністю вчитель математики та економі­ки. Сергій Грищенко завжди показував високі знання - з відзна­кою закінчив і гімназію, і університет з червоним дипломом.
- Мене цікавили нові знання, а не престижність університету.

Хотілось здобути професійні, комунікаційні навички. В універси­теті я значно підняв свій рівень шкільної освіти. Я дізнався про багато речей, про які навіть не міг здогадуватись. Це знайом­ство з викладачами, які пишуть книжки, професорами. Від них перейняв багато досвіду, багато чого навчився.

І вважаю, оскільки я здобув диплом вчителя математики, то спробувати себе у тій професії, які здобув, точно варто. Перед державою я маю відповідальність. Держава мене фінансувала, бо я навчався за держзамовленням, тому маю показати те, чому мене вчили. Так, існують стереотипи, що дипломи не потрібні. І дійсно, значна частина студентів не йде на роботу за професі­єю. Якщо брати конкретно мою групу, то 60 відсотків працює за спеціальністю, інші ще продовжують навчання і залишився не­великий відсоток.

Я теж навчатимуть на магістратурі. Вже склав екзамени. Буду намагатися поєднувати і роботу, і навчання, хоч знаю з досвіду старших друзів, що це не так просто.

Чи не розчарувався?
- Нема часу про це думати. Зараз маємо різні форми навчан­ня, роботи дуже багато. Маю 22 години. А це у 2 класі навчаю ін­форматиці, у 6 - математиці, 7 - фізики, 9 - алгебри та геоме­трії. Ось таке різноманіття. Досвіду ще бракує. Але на даному етапі найважче - дисципліна. Після літа, а ще дистанційка зігра­ла певну роль, дітям важко, вони не налаштовані на робочий лад. До того діти сприймають мене не як учителя, а як товариша, з яким можна пожартувати, поговорити. Але все питання часу.

Хочеться вже бачити результат своєї роботи. Тому намагаюсь шукати різні методи роботи. Рівнятись в мене є на кого. Це перш за все моя тьотя - Любов Григорівна Стецько. Колись вона теж вплинула на мій вибір і прищепила мені любов до математики. Коли навчався в університеті, то частенько разом розв'язували задачі. Вона для мене взірець справжнього вчителя математики. Тамара Чепурна - теж приклад для наслідування. Коли був на практиці, то відчу­вав силу їхнього досвіду.

Щодо оплати праці, то зрозуміло, що перший рік, тим більше у воєнний період, великих заробітків годі чекати. Але з роками...

Джерело: газета “Вісті Сосниччини” від 29.09.2022 , Олена КУЗЬМЕНКО

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.