Світлана Євченко від обстрілів ховалася у лікарні під ковдрою

Коли дивишся на цю вродливу усміхнену жінку, яка з любов ’ю поливає і пестить квіти у дворі свого багатоквартирного будинку, навіть не віриться, що на її долю випали такі жорстокі випробування. Спочатку довга боротьба з тяжкою хворобою, а потім війна... Активну фазу бойових дій вона пережила не за кордоном, не на Заході України і навіть не в бомбосховищі, а на лікарняному ліжку в корпусі Чернігівської районної лікарні, куди за іронією долі потрапила саме 24 лютого.



ДІАГНОЗ — «ЛІМФОСТАЗ»

49-річна Світлана Єаченко з Борзни страждає на лімфостаз — патологічний стан скупчення багатої на білок рідини в сполучній тканині, що має клінічні прояви у вигляді набряку та ознак трофічних порушень на шкірі і підшкірній жировій клітковині. Через набряк її ліва йога погано рухається, але перемагаючи біль і дискомфорт, Свілана Григорівна щодня ходить на роботу і з роботи пішки.

— У 2017 році в мене виявили онкологію, — Зітхає вона. — Лікарям довелося видалити лімфовузли малого таза. Однак після цього з'явилася нова проблема - лімфа не знайшла виходу і пішла в ногу. Затрамбована вена, перекрита артерія Так у 2018-му я знову потрапила на операційний стіл Олександрійської лікарні в Києві. Сподівалася, що востаннє, проте... Після тієї операції на нозі з’явилося дві лімфокісти. Одна — дуже велика, друга — набагато менша. Першу лікарі розрізали і поставили дренаж, а ось другу сказали не чіпати. Мабуть, дарма, бо з часом вона стала збільшуватися і врешті-решт вросла в сечовід правої нирки. Знову операція, реабілітація... Хотілося, щоб на цьому осе нарешті скінчилося. Та хіба так буває? 14 лютого цього року в мене знову почала боліти нога. Біль буя такий нестерпний, що я не знала, що мені робити! А головне - нога настільки набрякла, що навіть було неможливо зробити МРТ - вона просто не влазила в апарат. Треба було негайно шукати якийсь порятунок. Борзнянські лікарі допомогти. ня жаль, нічим не могли, тож я вирішила їхати в Чернігів. Це було 24 лютого... Новин я. честю кажучи, подивилася, не до них було, та вранці до мене зайшла знайома, син якої живе я Харкові, і розповіла. що місто бомблять росіяни. Зізнаюся, про війну я тоді навіть не подумала. Ну не могла собі уявити, що таке можливо! Тому без жодних вагань зібралася і поїхала в обласний центр. Ось там уже й зрозуміла, що все це правда - почалася війна...

САМА В ПАЛАТІ

Вчергове прооперувати Світлану Григорівну мали а Чернігівській ЦРЛ. І, незважаючи на близькість бойових дій, спочатку все йшло більш-менш нормально.
- У понеділок, 28 лютого, мені зробили операцію. — згадує жінка. — Загальний наркоз, лапароскопія... В отвір у нозі вставили трубку і щодня робили промивання, однак піднятися з ліжка і пройти хоча б кілька кроків я ще не могла. Тому, коли починалися обстріли, в укриття не спускалася. Бувало, по дні години но стихали вибухи. Лежу, а навколо нікого... Щоб не було так лячно, я просто накривалася ковдрою. Однак тоді ми ще не знали, що буде попереду...
2 березня російські окупанти вкотре обстріляли місто крилатими ракетами. Одна поцілила в адміністративні будівлі поряд із Чернігівською ЦРЛ, а сама лікарня постраждало внаслідок ударної хвилі. Дісталося і райвідділу поліції, що неподалік. Жертви були і серед військових, і серед цивільних...
- Той день я добре пам'ятаю. Його не забудеш, мабуть, ніколи, — з гіркотою в голосі говорить Світла на Григорівна. - Вибух був настільки сильний, що в нашому приміщенні ударною хвилею повиносило вікна. А моє ліжко стояло якраз біля вікна. Добре, що я встигла на критися ковдрою, бо скло посипалося прямо на ліжко. У цей момент у палату забіг молодші хірург, присів і витягнув мене в коридор разом із ліжком. Передати емоції, які вирували в душі у ті хвилини, неможливо...

Після цього лікування Світлани Євченко фактично припинилося. Другу операцію, яку планували зробити трохи пізніше, довелося відкласти — постраждала операційна. А згодом обласний центр залишився без світла, тож лікарі не мали змоги провести навіть менш складних маніпуляцій. У таких умовах Світлана Григорівна відсвяткувала свій день народження - 14 березня їй виповнилось 49.

- А 16-го (спасибі Андрієві Козішкурту!) мене нарешті вивезли з Чернігова і доправили до Борзнянської ЦРЛ. Чернігівські лікарі запевнили, що місцеві хірурги зроблять мені другу операцію не гірше, ніж вони. І правда, тут мене вдало прооперували і ще місяць доліковували. Звісно, ситуація непроста, лімфостаз - хвороба дуже підступна, та я тримаюся, посміхається жінка.

ЩАСЛИВІ РАЗОМ

Погодьтеся, після такого більшість оговтувалася б, мабуть, не один місяць, та Світлана Григорівна виявилася міцним горішком.
— Ну раз уже о таких умовах вижила, то далі точно все має бути добре. - сміється вона. — Треба одужувати, бо справ у мене багато. Недавно наша родина поповнилася аж двома янголятками! І це таке величезне щастя!
27 травня у молодшого сина Світлани Григорівни Ярослава, відомого в Україні тіктокера https://www.gorod.cn.ua/news/lyudjam-o-lyudjah/138249-ukrayinomovnii-bloger-z-borzni-u-tiktok-mae-bilshe-3-mln-pidpisnikiv.html народилася донечка Аня. А 14 червня і в сім'ї старшого сина Владислава (відомого столичного бодібілдера і реабілітопога) з'явилося поповнення — донечка Міра.

Окрім того, 10 серпня Світлана Григорівна та її чоловік Валентин відзначили ще одну дату — 31-шу річницю подружнього життя. І повірте, про їхню сім’ю можна було б написати цілу історію кохання, адже разом вони ще зі школи.
— Валентин перевівся до нас десь у середніх класах. Це було кохання з першого погляду! Ми сиділи за однією партою, потім почали зустрічатися, а після школи побралися. Обом тоді було всього по 18, — розповідає Світлана Григорівна.

— Я вдячна долі, що все склалося саме так. що поряд зі мною такий чоловік, що ми маємо двох чудових синів, кожен з яких створив гарну родину і реалізувався в житті. Вірю, що копи щодня отримуєш такі позитивні емоції, як я, то попереду чекає лише хороше.
Нехай так і буде!

Джерело: газета «Гарт» від 11.08.2022, Катерина ДРОЗДОВА, м. Борзна. Фото автора

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.