Волонтери Чернігівщини вивезли з міста близько 65 000 людей. Історії порятунку

Людям на нашій землі випала особлива місія народитись українцем. І ми благословенні бути ними у повному розумінні цього слова від кінчика пальця до останньої волосини. Ця війна не зламала сили народу, не змусила стати на коліна - навпаки. Кожен відчув або ти патріот і захищаєш рідну землю, або перестаєш існувати. Боротьба триває. Мужні чоловіки взяли зброю і пішли зупиняти ворога. Інші неспинно читають молитви задля порятунку. А є волонтери, хто допомагає армії, людям і робить все для перемоги.



Микола є жителем Сосниччини (з безпечних міркувань ми не вказуємо прізвищ і місця проживання). Волонтерством займається з 2014 року. Все почалось з того, що його односелець Сергій, добровільно пішов до АТО 8 років тому. Микола поважав Сергія. Чесний, відповідальний, порядний і його сміливе рішення викликало ще більше поваги. Зідзвонювались постійно. Якось Сергій наважився попросити допомоги, але не для себе, для інших побратимів, які воювали поряд. До тієї війни всі виявились не готові - ні влада, ні армія. Люди йшли захищати східний регіон голі і босі, що з дому взяв, те й твоє. Попереду йшла зима, хлопці потребували теплого одягу, взуття.

Я мав авто, можливість, то чому б не допомогти, - каже 49-річний Микола. - Зібрали що тільки можна. Допомагали всі: батьки, діти, родичі, просто люди. З того часу я став волонтерити. Хлопці просили теплі бурки. Люди назносили старі пальта, шуби і місцеві майстрині нашили їх для бійців. Грошей за це не взяли ні копійки.

Чоловіки з міста, які разом воювали, просили дутики. Для них закупили. Щоб зібрати потрібне, писали в газету, повідомляли, коли будемо їхати. Так люди дізнавалися і несли допомогу. їздили по селах забирати самі. Особливо бракувало тютюну. Сигарети дорогі, особливо не накуришся. Люди теж цим допомагали. Серед наших бійців воювали за Україну і луганчани. З дому пішли, як і наші, голі й босі. Їм теж допомагали. Назбираємо повну машину допомоги і вперед 500 км. до хлопців на передову, - каже Микола.

Вже 8 років, як Микола робить добру справу. З часом об’єдналися з іншими волонтерськими групами. Дізнаються, що треба і шукають все потрібне. Останні 4 місяці робота волонтерів напружена. Микола і Сергій під час окупації Чернігівщини ворогом продовжили робити те, що й раніше. Ризик для життя був надто великий, але це не злякало. Волонтери вивозили людей з Чернігова під час бойових дій. Попадали під обстріли, але знову їхали, щоб врятувати людей.

Працювали спільно з Коропськими марштутчиками. З паливом відчувались великі проблеми. Допомагали понорницькі фермери та інші люди, заправляли в баки і набирали в каністри. Робота чоловіків проводилась координаційно з іншими волонтерами Чернігова. Підбирали час, на які збирали групи людей, виводили з міста через пішохідний міст, пішки проводили до села, там чекали машини.

Людей вивозили під обстрілами. Намагались забрати якомога більше. У маршрутці вміщалось і по 46 чоловік - аби як, аби тільки вивезти з пекла. Хлопці, які волонтерили, вели приблизний підрахунок і під час бойових дій вивезли з окупованого міста понад 65 тисяч чоловік. Грошей за це ніхто не взяв ні копійки.

Було, що вивозили і на легкових автомобілях. Людей розміщували і в багажнику, аби тільки врятувати. У позашляховик вміщали по 11 чоловік. У багажнику вміщалось троє людей. Про комфорт ніхто не думав. їхали завжди з величезною швидкістю, аби важче ворогу було поцілити в машину. Окрім людей в багажнику ще розміщувалися каністри, які плигали на шаленій швидкості. Але на це ніхто не зважав. Якось по дорозі зустріли розстріляне авто з волонтерами. Зупинились допомогти, не дивлячись на обстріли. На жаль, двоє вже були неживі, а двоє були поранені. Закривавлених волонтерів підібрали. Ситуації увесь час траплялися різні. Були люди, які самотужки намагались врятуватися і самостійно вибирались з міста. На жаль, їх розстріляли.

Одного разу я віз дітей і їхніх батьків, а біля дороги лежали тіла убитих людей у крові. Мчав щосили і батькам, і дітям казав, щоб не дивились туди. Часто порятунок вносив непередбачуваність. Було, що людей везли до села та через великі обстріли робили зайве коло у 5-6 кілометрів. Через річку переправлялись човном. З бензином також ділилися з хлопцями, які на човні перевозили людей. Наших загиблих героїв теж вивозили. Видіння моторошне - кров стікає по руках...

Небезпека всюди, але там люди і ти повинен рятувати їхні життя. Страшно, та про себе не думаєш - хто як не ми повинні допомагати один одному.

Але були випадки, коли доводилось ставити людей на місце. Вивозили з Чернігова і чоловіків. Обурювало, коли вони першими швидко заскакували у маршрутки і всідались на сидіння. Та за тобою старі, жінки, діти - де твоя совість? Місто не пішов захищати, так тут свою наглість показуєш. Викидали за шиворот і впускали останніми.

Дякую всім хлопцям волонтерам, які були поряд. Я не можу сказати їхні імена і прізвища, адже це небезпечно. Та і не для слави ми це робили - надіятися нема на кого, зараз час страшний: або ти відвоюєш своє існування, або зникнеш назавжди, іншого не дано. Шкода, що багато не розуміють цього. Ховаються від повісток. Думають, що відсидяться, тільки ось не вийде - не дай, Боже, поразки, то і їм не жити. Були в селі й такі, хто допомагав вручати повістки, трусили всіх хто де, а своїх синів сховали, всі про це знають. То це чесно? Всі повинні бути рівними, - каже Микола.

Зараз Микола не волонтерить, він взяв до рук автомата і пішов захищати рідну землю, адже добре розуміє - вибору нема. За спиною рідний дім, рідна земля.

Теперішня армія сильна і мотивована. Їжі вистачає. На окремих ділянках є потреба в амуніції. Ну звісно, нам би побільше допомоги у важкому озброєнні. Мужні наші чоловіки, повертайтесь додому живими! З перемогою! Низько вклоняємось вам, бо Україна незламна саме завдяки вам. Хай оберігає вас Господь і лихо згине назавжди.

Наталія МАТВІЄНКО

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.