Хендмейд врятує і душу, і статки

 

Декретна відпустка по догляду за дитиною в Україні триває три роки.

Попри все щастя материнства для молодих матусь це доволі складний час: перебування з дитиною двадцять чотири на сім абсолютно змінює розпорядок і спосіб власного життя, безкінечна рутина побутових справ затягує немов болото, сімейний бюджет починає потріскувати по швах, бракує особистого простору, хочеться займатися не лише пелюшками, а й тим, що до душі, якось рости і розвиватися, а не застрягнути на рівні каструль і дитячих хвороб. Часто порятунком для душі і статків у декретній відпустці стає підробіток.

Той, хто вже спробував, кажуть, це не дуже складно і під силу майже кожній жінці. Серед найпоширеніших видів заробітку в декреті називають роботу, пов’язану з текстами: написання статей, постів для соцмереж, опис продуктів для Інтернет-магазинів тощо. Також це може бути переклад аудіо-та відеоформатів у текст, можна найнятися менеджером Call-центру, віддаленим помічником чи почати робити щось руками, скажімо, шити, пекти, стригти, робити манікюр чи нарощені вії тощо.

Крім того, існує маса прикладів, коли мами під час декретної відпустки не лише підробляють, а й засновують успішний бізнес і після виходу з декрету вже не повертаються на колишнє місце роботи. Бо іноді декрет - це шанс щось змінити у своєму житті і вийти на новий рівень. Головне - не боятися і вірити у себе.

Про один із таких прикладів, а саме Аліну Соколовську, яка із проектантки у декретній відпустці перекваліфікувалася на успішну кондитерку, ми вже розповідали на сторінках нашої газети.

Сьогодні знайомимо вас із Богданою Любащенко. Вона в’яже м’які іграшки у популярній японській техніці «амігурумі». Дівчина зізнається, за гачок уперше взялася у декретній відпустці.

- До декрету, можна сказати, я не в’язала взагалі, хіба що були якісь спроби на уроках трудового навчання у школі. Але особливого бажання не було. Воно з’явилося, коли у мене народився синочок. На той час у моді були шапочки «біні» ручної в’язки. І мені захотілося зв’язати таку шапочку самій. Тож почала вчитися в’язати гачком з нуля. Відкривала уроки в ютубі і вчилася: як правильно підбирати нитки та гачок, як в’язати ті чи інші петлі, з чого починати в’язання, чим завершувати. Все пробувала, не виходило - розпускала і знову пробувала. Врешті, шапочка «біні» вийшла фактично з першого разу. Хай не дуже досконало, але вийшла. Вирішила в’язати такі ще й на замовлення. Такі речі, здебільшого, починають продаватися знайомим, через знайомих, тобто через сарафанне радіо. У мене ж такого не було. Адже я не місцева і знайомих на той час, а це був десь 2017 рік, у мене було зовсім мало. Десь через рік мої шапочки вже були нікому не потрібні, бо їх в’язали, здається, всі.

Однак Богдана вирішила не зупинятися. Побачивши одного разу в Інтернеті в’язані іграшки, загорілася бажанням і собі навчитися. Вони буквально полонили моє серце. Захотілося також розібратися в технології їх виготовлення: як вони в’яжуться, як наповнюються, зшиваються - одним словом все-все. У сина була подружка Саша. їй було 3 роки. Думаю, дай зв’яжу їй свинку-пеппу. Для початківця це не найпростіша іграшка для виконання. Набрала ниток, холофай-беру, купила відповідну фурнітуру і взялася за роботу. Свинка-пеппа теж вдалася. Після того все пішло й поїхало. З’явилося одне замовлення, потім ще одне. Подумала, навіщо зупинятися, буду розвиватися у цьому напрямку. Спочатку замовлення надходили знову ж таки від знайомих. Згодом, сарафанного радіо вже було недостатньо. Я почала розвивати свої сторінки в соціальних мережах, де виставляла свої роботи. Не скажу, що це було легко. Спочатку у мене було всього сто підписників. Здебільшого це знайомі з мого села Чорнухи Полтавської області та ті, з ким устигла заприятелювати у Прилуках. Потім почали додаватися не з Прилук. Для власної реклами брала участь у розіграші Giveawey, різноманітних благодійних акціях. І це теж певною мірою дало свій результат. Про мене та мої роботи дізнавалося все більше і більше людей.

Нині Богдана має тисячу підписників, здебільшого це прихильники її робіт. Серед них є постійні замовники.

- Одна жіночка замовила в мене вже сім іграшок і всі для себе, - хвалиться Богдана.

Колекція виробів Богдани дуже широка і розмаїта. У них не можна не закохатися, вони дуже милі, ніжні і приємні на дотик. Найширше, звісно, представлені дитячі іграшки - герої найпопулярніших серед дітей мультиплікаційних фільмів - «Смішари-ки», «Щенячий патруль», «Немо», є єдино-ріжки, різноманітні звірятка, машинки, кактуси, грибочки. В асортименті функціональні іграшки - піжамниці, засинайки, брязкальця для немовлят, іменні іграшки, брелоки. А ще неймовірно легкі, немов хмаринка, дитячі пледи та покривала. Усю їх красу важко описати словами. Як кажуть, краще один раз побачити, ніж сто разів почути. А в даному варіанті таку річ найкраще мати у себе вдома. Ці іграшки наділені чудовими властивостями - вони можуть заспокоїти, зігріти, подарувати радість та любов. Узявши їх до рук, вже не хочеться їх випускати ніколи.

Якщо в якості та безпечності магазинних іграшок доводиться сумніватися, за свої Богдана відповідає повністю. Каже, виготовляє виключно з гіпоалергенних та нешкідливих навіть для немовлят матеріалів - півбавовни та плюшу. Усі деталі з безпечним кріпленням. Іграшки, каже майстриня можна і треба час від часу прати.

Богдана зізнається, ідеї та схеми черпає з Інтернету. В’язати такі іграшки, каже, не складно, хоча певні нюанси все ж є. Опановує їх за допомогою майстер-класів у ютубі, а також методом власних проб і помилок. Найскладніше, каже, з мордочкою, щоб вона вийшла симетрична і добра.

Всі іграшки виходять гарними, бо кожну майстриня в’яже виключно з позитивними думками та настроєм, найкращими побажаннями для власника, у кожну вкладає часточку своєї душі та любов.

На виготовлення однієї іграшки зазвичай у Богдани йде від кількох годин до кількох днів, адже все залежить від складності іграшки, її розміру та наявності необхідних матеріалів. Адже це можуть бути малесенькі іграшки завбільшки 12 сантиметрів, а можуть сягати й сорока сантиметрів, з елементами знімного одягу чи без тощо. Всі матеріали Богдана замовляє в Інтернеті у спеціалізованих магазинах.

Найпершим оцінювачем маминих робіт звичайно є син Тимофій. У хлопчика є вже ціла колекція іграшок від мами та список замовлень від нього не зменшується. До маминої роботи він ставиться з розумінням, завжди цікавиться, що мама в’яже, для кого, допомагає створювати фотоконтент.

Нині Богданиними іграшками бавляться діти не лише у Прилуках та в Україні, а й за кордоном. Завдяки інтернет-платформі Etsу, де продається handmade (вироби ручної роботи) зі всього світу, компанія її в’язаних «малошариків» (в Україні це смішарики) полетіла до Америки. На цій платформі продаються не лише вироби ручної роботи, а й вантажні речі, матеріали для творчості. А основними покупцями є американці, канадці та європейці, які дуже цінують ручну працю.

Цей сайт, розповідає Богдана, для українців дуже цінний, адже продати вироби там можна значно дорожче, ніж в Україні. Але й вимоги жорсткі: треба мати оригінальний, незвичайний товар, який користуватиметься попитом.

За освітою Богдана Любащенко - учитель початкових класів. Так склалися обставини, що після закінчення Прилуцького гуманітарно-педагогічного коледжу за фахом не працювала жодного дня. Говорить, влаштуватися відразу вчителем на роботу у котрусь із прилуцьких шкіл було не так легко. Потім заміжжя, декрет і бажання бути вчителем десь затерлося. Бо на зміну йому прийшло інше - в’язання гачком.

- Нині не кожен може знайти роботу, котра б приносила задоволення виконавцю і дарувала приємні емоції та радість оточуючим. Я таку роботу знайшла, - ділиться своїми враженнями Богдана Любащенко.

Хоча наразі майстриня вважає своє захоплення роботою лише на п’ятдесят відсотків. Решта п’ятдесят - хобі.

- Щоб перетворити хобі у постійний заробіток, мені ще рости і рости, - зізнається майстриня.

Це мета, до якої наразі прагне Богдана. Для цього самотужки опановує сучасні науки продажів та просування власного товару в Інтернет мережі. Паралельно створює все нові і нові в’язані шедеври, які закохують у себе з першого погляду та дотику. Адже тут любов у кожній петельці.

Джерело: газета "Прилуччина" №41(15661-15663) від 14 жовтня 2021, Наталія Дорошенко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.