Учителька англійської мови малює картини

І далеко не у дитячому віці Ольга Лисич виявила у собі такі здібності. Бажання малювати з’явилось у студентські роки. Тоді дівчина за порадою мами почала зображати портрети простим олівцем. А ось бажання взяти пензля до рук прийшло, коли почався тривалий карантин, рік тому. Ольга Петрівна вважає, що малювати можна не тільки маючи талант, головне відчувати потребу.



Ольга - корінна сосничанка. Навчаючись у гімназії, талант, напевно, не проявився, бо шкільні малюнки їй давались нелегко. Іноді, як буває, допомагала мама. А вже навчаючись у Глухівському педуніверситеті на філологічному факультеті, почала зображати портрети людей, спочатку незнайомих, а тоді вийшов портрет Єсеніна та Міцкевича. Хотілось пов’язати свою професію з художнім напрямком, та в той час внутрішній голос підказував, що філологічний факультет - це престижно.

Інтернету на той час не було, тому всім оволодівала самостійно. Але це не завадило дівчині удосконалювати своє мистецтво. В той час Ольга захоплюється поезією. Найкращим її рецензентом був дідусь Василь Косяненко, який довгий час працював кореспондентом нашої газети і не завжди схвалював поезію внучки. «Але коли вже казав, що подобається, то я знала, що то справді так», - пригадує Ольга.

Почавши працювати вчителем іноземної мови з 2010 року у Чорнотицькій ЗОШ, часу поменшало, і малювання відклалось... І тільки минулого року під час карантину виникла потреба чимось зайнятись.

Спочатку спробувала картини під номерками. Все вийшло. Але вважала, що то ніби розмальовка для дітей. Хотілося малювати власні картини. Щоб навчатися, було багато можливостей. Почала з перегляду на ютубканалі різних уроків, передач, окремих блогерів. Цікавила техніка малювання, нанесення мазків, адже завжди мріяла взяти до рук пензля, а не просто олівець. Перед фарбами завжди був страх. А одного разу, наважившись, придбала акрилові фарби, полотно, різні пензлі. У виборі допоміг магазин «Лібраліум» у м. Чернігів.

- Тут, у магазині, можна не тільки придбати товар, а й одержати кваліфіковану консультацію від про-давчинь. Вони завжди порадять, підкажуть, - каже Ольга Лисич.

За цей короткий проміжок часу ху-дожниця-початківець назбирала 7 своїх робіт різного розміру. На всіх картинах зображена природа і лише на одній - портрет. Всі вони зайняли своє місце на стіні у кімнаті.

Найулюбленіша і найбільш вдала, на думку авторки, картина «Соняшники» на чорному полотні. Над нею вона працювала найбільше -два дні, а точніше вечори. Ольга Петрівна береться до улюбленого заняття переважно ввечері, коли у будинку тиша. Якщо почала картину, то намагається надовго не відкладати, любить бачити результат відразу. Та й не щодня може присвятити свій вільний час пензлю.



З початком навчального року часу поменшало, багато його йде на підготовку до уроків. На даний час Ольга Лисич працює вчителем англійської мови у Сосницькій ЗОШ І-ІІ ст. і навчає учнів з 1 по 9 класи, а це по 5-6 уроків щодня. До того ж проходить курси з англійської мови. До речі, її першим випускникам вже по 28 років. А учням, у яких вона була класною керівницею, по 2і і вони з радістю пригадують позау-рочні репетиції, адже Ольга Петрівна до всього сказаного має театральні навички і залюбки створювала сцени разом з учнями.

Та попри зайнятість Ольга продовжує навчатися. Їй дуже хочеться стати професіоналом своєї улюбленої справи, щоб в подальшому навчати інших цьому мистецтву.

Є й інша мрія - написати книжку. Спроба писати поетичні твори була, а ось прози ще не пробувала. Працюючи у Чорнотицькій школі, їй зробили там збірочку в одному екземплярі, таким чином збереглись всі вірші.

Написання віршів і картин - це завжди якийсь поштовх, добрий чи поганий. «Не завжди надихає щось приємне. Наприклад, моя перша картина, навіть ще не на полотні, з’явилась від неприємної ситуації в житті, - пригадує Ольга Лисич. - До написання картин можуть спонукати як приємні моменти, так і неприємні. Але завжди має бути натхнення».

А тема для картин поки що приходить від споглядання красивих фото, картин художників - все те, що зачіпає душу і ніби штовхає до роботи. «Поки що так народжуються картини. Звісно, є прагнення зображати з натури», - каже вчителька. Де б вона не була, приміром, на День Сосниці, найперше, де зупиниться її погляд, -це виставки картин. Тут Ольга вдивляється не лише як пересічна людина, а як професіонал, який вміє оцінити техніку мазків, чомусь повчитися і взяти собі на озброєння. У такі хвилини вона мріє про свою власну виставку, хоч розуміє, що ще має зовсім мало картин. Зрештою, хіба у художників їх зберігається багато. Вже з’являються у Ольги Лисич перші замовлення. Одну з картин вона подарувала. Тому треба поспішати, адже незабаром може не залишитись картин. Бо стимул - то велика справа.

Ольга Петрівна вважає, що малювати може кожен, в кого є бажання. Каже, що не важко навчитися малювати. Головне, вдивитися у техніку і пробувати це робити. Все приходить з практикою. Хоча, погоджується, треба хоч трішки таланту. їй, напевно, Бог вклав у руки непересічний талант. Тож до мети!

Районна газета «Вісті Сосниччини» №39 (10116) від 25 вересня 2021, Олена Кузьменко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.