Психолог на кордоні: Кохан Володимир Григорович

Володимир Григорович Кохан – генерал-майор, член колегії Державної прикордонної служби України, заслужений працівник культури України, кандидат психологічних наук.

Народився 7 жовтня 1955 року у Бобровиці в родині вчителів. Батько Григорій Семенович – фронтовик, воював у штурмовій авіації, закінчив війну в Кенігсберзі. Потім навчався у Ніжинському педагогічному інституті, там познайомився з майбутньою дружиною Лідією Сергіївною. Обоє працювали на педагогічній ниві в Бобровицькому районі, Григорій Семенович тривалий час був директором Бобровицької школи № 2, очолював районний відділ освіти.

Про військовий шлях Володимира Григоровича не густо публікацій у ЗМІ, оскільки про себе «він говорити не любить» – написав у своєму нарисі про генерал-майора, начальника виховної роботи Державної прикордонної служби України Володимира Кохана полковник у відставці, Почесний прикордонник України Петро Медвідь у 2010 році. Ця публікація й ляже в основу розповіді про генерала-прикордонника з Бобровиці.

Рід Володимира Григоровича – козацький. Кохани завжди вміли добре працювати і все робити з великою любов’ю. А ще уміли боронити від ворога рідну землю.

Коли Володимир у 1979 році закінчив радіотехнічний факультет Київського політехнічного інституту, йому, одному з кращих випускників, запропонували служити в ракетних військах стратегічного призначення. А міжнародна ситуація у світі на той час була напруженою. Радянський Союз посилено нарощував військовий потенціал. Особлива відповідальність під час загострення «холодної війни» покладалася на ракетні війська стратегічного призначення.

Лейтенант Кохан починав свою службу старшим оператором наземних ракет, відповідав за стиковку головних частин перед стартом. Коли через деякий час командування частини помітило у молодого офіцера бажання і здібності працювати з людьми, його призначили секретарем комітету комсомолу ракетного полку. Ось тут і виявився коханівський талант вчителя, вихований батьками на принципах добра і справедливості. А ще він приваблював усіх тим, що жодною роботою не нехтував, дружбою не легковажив, сумління не розпорошував. Перш за все цінував порядність і відданість військовому обов’язку. Тож через півроку його призначили заступником командира підрозділу по політчастині. Потім вчився у московській академії, яку закінчив із золотою медаллю. Під час відомих серпневих подій 1991 року він очолював політичну частину окремої ракетної дивізії за Уралом.

Звістку про набуття незалежності Україною підполковник Кохан зустрів як велике свято. Зразу ж подав рапорт про переведення на службу до Збройних Сил України. Його переконували залишитися у Росії, обіцяли високі генеральські посади, але Володимир Григорович наполіг на своєму. Після довгих митарств навесні 1992 року він з радістю ступив на рідну землю. У Борисполі його ніхто не зустрічав. А коли надвечір з’явився у батьківській хаті – радості не було меж. Вже наступного дня Володимира Кохана чекала нелегка служба у Національній гвардії, воїни якої одні з перших у Збройних Силах присягнули на вірність українському народові.

На життєвому шляху Володимира Григоровича зустрічалося багато неординарних особистостей. Першим серед них він назвав генерал-полковника Миколу Литвина. З ним він служив у Національній гвардії і Внутрішніх військах. А коли Микола Михайлович очолив прикордонне відомство, то відразу запросив його до Державної прикордонної служби України.

Генерал Кохан з глибокою шаною до підлеглих розповідав про здобутки у службі, згуртування колективу відповідальних, ініціативних, непідкупних і самовідданих людей для виконання поставлених завдань щодо охорони вітчизняного кордону. Навів і такий приклад.

У Ягодині затримали найбільшу до того часу партію контрабандного срібла. Злитками дорогоцінного металу був просто-таки нашпигований легковий автомобіль «Хонда», яким виїжджав з України громадянин Литви. Срібло він заховав під сидіння авто та під панеллю приладів, сподіваючись, що конструктивні порожнини на кордоні не обстежуватимуть. Однак коли автомобіль прибув для огляду у пункт пропуску «Ягодин-авто», старший зміни прикордонних нарядів прийняв рішення провести поглиблений огляд. Результат виявився приголомшливим – 92 кілограми срібла. У той же день прикордонники пункту «Рава-Руська» вилучили цілий комплект наркотиків, а службовий пес виявив у автобусі Луганськ-Волгоград бойову гранату РГД-5.

Ось такі вони – непомітні будні українського кордону, на пульсі якого постійно, вдень і вночі, тримав руку наш земляк генерал Кохан. А ще він пишався тим, що особисто створив психологічну службу, доклав чимало зусиль, аби покращити підбір і підготовку офіцерських кадрів.

Генерал Володимир Кохан у своїй діяльності приділяв неабияку увагу військово-патріотичному вихованню солдат, роботі з ветеранами прикордонних військ, бо завжди пам’ятав, що він – син фронтовика, а його мати Лідія Сергіївна пережила блокаду Ленінграда.

Подружжя Коханів виростило синів-соколів Андрія і Дмитра, на очах яких відбулося становлення батька як знаного громадського діяча, одного з реформаторів прикордонної служби. Андрій першим вдягнув форму офіцера.

На превеликий жаль, генерал Володимир Григорович Кохан, начальник управління виховної роботи департаменту по роботі з особовим складом Держприкордонної служби України, надто рано пішов з життя – на 58-му році, 18 листопада 2012 року. Почесній справі захисту Вітчизні він присвятив 34 роки свого життя, нагороджений двома українськими державними орденами і сорока відомчими нагородами.

Григорій Войток, «Чернігівщина» №35 (853) від 2 вересня 2021

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.