Святослав Подлевський: про шлях до себе, «нецікаве» мистецтво та галерею, що за кілька років стала другим домом

Святослав Подлевський, художник і куратор Library Art Center.

– В першу чергу, для мене мистецтво – це частина мене самого, як би це не звучало пафосно. Процес, без якого не можна жити.

– Народився я в творчій сім’ї. Батько художник сам по собі, мати – викладач музики, фортепіано. Тому мене з дитинства дуже сильно цікавило мистецтво. Хоча якось по-своєму, тобто мені не було цікаво слідувати за чимось, вчитися реальності, мені було цікавіше щось створювати виключно своє, оригінальне чи унікальне. І, мабуть, через це мене перестала цікавити вся ця ідея всіх цих горщиків, всіх цих постановок, натюрмортів, академічного цього малюнку. Мене на якийсь момент просто настільки відбило бажання взагалі малювати, що я кинув малювати майже на 5, може навіть більше, років.



– В мене був вибір між художнім покликанням і мені дуже сильно подобалась історія. Відповідно, вибрав для себе друге – історію. А потім в мене відбулось якесь повернення інтересу до мистецтву. Це якраз так співпало, це був карколомний 2013 рік, мабуть, для всієї держави. Повернулося знову бажання малювати, творити щось, працювати. Не було якогось жодного бажання створити якісь класні картини, якусь концепцію, якусь ідею, створювати якісь проєкти, просто це по суті була арт-терапія.

– В решті-решт якось так вийшло, що ця арт-терапія перетворилася на хобі, а хобі перетворилося на своє захоплення. Захоплення вже починає перетворюватися майже на другий фах. По суті, для мене це вже стало як невід’ємна частина життя. Це був дуже довгий шлях додому, я би сказав, до самого себе.

– Мені здається, важливо завжди розвиватися. Нічого страшного, якщо ти будеш заперечувати самого вчорашнього себе. Набагато гірше, якщо ти будеш все життя один і той самий.

– Не можна не створювати картини. Це завжди якась рефлексія, або результати самокопання, якихось думок, можна сказати, викидання якихось емоцій, якихось переосмислень, в якихось інших формах.

– Для себе, те що я відкрив в якийсь момент, це використовувати негативну енергію – злість, ненависть, незадоволення, – і трансформувати її в якусь силу, щоб добити, дожати, створити щось дійсно класне. І тоді наступає момент якоїсь ейфорії, коли ти робиш перемогу не просто над полотно, а і над самим собою в першу чергу.

– Те що тут було, коли це приміщення тільки передали бібліотеці, то тут був дуже цікавий інтер’єр. Все довелося повністю перероблювати – з ніг на голову. І воно попало якось в точку. Дуже багатьом художникам стало цікаво. Я би сказав, що може Library Art Center починає брати на себе варіацію муніципальної галереї. В принципі, дуже часто таке буває. Тобто, галерея, яка дає для міста демократичну можливість для суспільства побачити мистецтво і для художників знайти місце, де вони можуть безкоштовно виставитися.
Є таке помилкове судження, що зараз є інтернет, є купа інформації, Інстаграм, ти можеш зайти подивитися на сайт художника і зрозуміти, але воно так не працює, на справді. Завжди треба бачити inside, всі ці картини прямо на місці, і побачити свою картину.
Щодо того, наскільки багато художників в Чернігові, про яких варто знати взагалі в Україні, дуже багато. Вони є дуже оригінальними, класними і, можна так сказати, вони потрібні на арт-ринку.

– В Україні, і в Чернігові зокрема, мистецтво не цікаве основній масі. Можливо і можна було б зробити десь масштабніше, можна було б зробити більше, але, чи цей контент знайде свого глядача? Неможна прищепити людям любов до мистецтва, ні. Воно органічно виросте з того, коли ти відчуваєш потребу в тому, що ти не можеш задовольнити тільки себе примітивними речами, тобто поїсти, посміятися, сходити в туалет, і все інше. Коли людина починає жити і думати більше, у неї й з’являються ці вимоги. Це просто має відбутися еволюційно. І єдине, що від мене залежить, це – всім, хто хоче, пояснити, розповісти і зацікавити мистецтвом. Не хочеться з цього робити попсовий продукт, популяризувати це, по типу, мистецтво – це модно, любіть мистецтво, ні. Я вважаю, завжди повинна бути щирість, інакше тоді гра не вартує свіч.

– Для мене мистецтво – це краса, яка не дає вам збожеволіти від того реального світу, яка рятує від справжньої дійсності, яка є. Це така прекрасна краса, естетика. Тільки яка, по суті, буває в окремі моменти, виправдовує взагалі просто будь-яке життя, – особисто для мене.

Джерело: проєкт «Люди», телеканал «Дитинець»

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.