Олександр Надточій втретє збирається в гості до пінгвінів

Острів Галіндез в Антарктиді в один квадратний кілометр. Дослідна станція «Академік Вернадський». 12-14 людей, серед пінгвінів, китів та тюленів. І так 13 місяців (стільки триває експедиція). Безвиїзно на «велику землю». Серед снігів і льодовиків, скель і моху. Двічі 43-річний Олександр Надточій з Покошичів колишнього Коропського району уже двічі був в Антарктиді. У березні готується проходити конкурсний відбір на третю експедицію.

У Покошичах працює начальником Придеснянської водно-балансової станції. Антарктида — його... віддушина.



Конкурс — в три етапи:

— Для участі у відборі треба подати заявку в Національний антарктичний науковий центр, де вказати освіту, професію, посаду, на яку претендуєш, — розповідає Олександр Васильович. Розмовляємо в його кабінеті, де на стіні красується прапор України з підписами усіх учасників попередньої експедиції. — Я двічі був метеорологом, претендую на цю посаду і втретє.

Перший етап. Тут головне правильно вказати дані в заявці. Переходите на другий етап. Професійна співбесіда. Третій — медкомісія, психолог, тижневий тренінг.

Члену експедиції має бути не менше 21 року. Верхньої межі нема. Там критерієм доступу є стан здоров’я. По-моєму, старших за 65 років не було. Що ми там робимо? Проводимо цікаві наукові досліди.

Шлях: і літаками, і кораблем

— Доставляють нас спочатку літаками. З Києва до країн Європи. Звідти — в Південну Америку. Далі — кораблем. П’ять-шість днів ходу. Назад так само. На острів прибуваєш у піднесеному настрої. За рік один одному трохи набридаємо, знаємо про кожного вже все. Важко, що сонця мало. В Україні, коли сонця нема, люди більш похмурі. Так і там.

А коли приходить корабель нас забирати, починаєш ностальгувати. Перший рік тяжче, другий — легше.

Узимку — мінус 25

Абсолютний максимум літньої температури плюс 10-11 градусів. Середня літня температура — нуль. Узимку — мінус 25-30 градусів.

— Так у нас оце було, як в Антарктиді? Наші «мінус 20» і тамтешні — є різниця?

— Значно більше відчувається холод. Там постійні вітри і висока вологість.

«Академік Вернадський» навіть з лазнею

— Дехто думає, що ми в палатках там живемо. Насправді — усе капітально облаштовано. Опалення та електрика — від дизельних генераторів, — Олександр Васильович показує фото на робочому комп’ютері. — Ось будинок. У ньому: кубрики (житлові кімнати. — Авт.) на чотирьох, бар, їдальня, кухня, спортивний зал, наукові лабораторії.

Також на острові є капличка, руська баня. Снігу там насипає метрів по чотири. Можна з даху з’їжджати на лижах.

Їжа: без яєць і ковбаси

Загального підйому нема, бо кожен працює за своїм графіком. За розпорядком тільки обід о першій дня і вечеря о 19.00. Сніданок кожен організовує собі сам. Зазвичай — бутерброди, консерви.

— Яєчня?

— Це делікатес. Бо продукти завозять раз на рік, коли міняються члени експедиції. Яйця швидко псуються.

— Ковбаси?

— Де ті ковбаси..., — протяжно говорить метеоролог. — Тушонка. Є у вигляді ковбаски. Каші.

Одяг: для тіла і очей

— З собою треба брати спідню білизну, футболки. Обов’язково, — парадний одяг (костюм, сорочка з краваткою). Він потрібен для щосуботніх святкових вечер, започаткованих ще британцями (раніше станція була їхня). Це треба для того, щоб не відвикали від нормального життя.

При виході зі станції обов’язково надівати окуляри. Там низький рівень озону. Без окулярів пошкоджується сітківка ока.

Чергові, як у таборі відпочинку

Щодня є черговий, котрий слідкує за технікою безпеки. Вихід за територію станції — тільки за записом. Для цього є спеціальна дошка. Ма ній записуєшся, коли виходиш, з орієнтовним часом повернення. Якщо не повернувся вчасно, колеги тебе шукатимуть. Бувало різне: можна потрапити в льодову тріщину, можна зламати ногу. Ідеш з рацією. Раптом що — повідомляєш про ситуацію.

Зв'язок — за «кровні»

— Є інтернет, але слабкий. Відео не тягне, проте можна розмовляти по вайберу безкоштовно. Коли я там був, тільки листівки текстовим файлом додому відправляв раз на тиждень. Тепер обіцяють безлімітний інтернет. Можна за власний кошт зателефонувати родині по супутниковому зв’язку. Одна хвилина — півтора долари (на сьогодні — близько 42 гривні). Дорого. Краще написати листа. Електронного або паперового (писав паперові двічі, доходять за 45 днів).

Відпочинок — навіть випити можна

— Крім святкових субот, розважаємося риболовлею, лижами. Біологам для дослідів потрібна риба. А трапляються такі, що не люблять її ловити. Зате є працівники інших спеціальностей, котрі рибалки. Так і виручаємо один одного.

Дивимося фільми. Багато настільних ігор: дартс, більярд, теніс. Хтось рукоділлям займається. Я, наприклад, кружку дерев’яну зробив (показує на ній пінгвіни).

— А випити?

— Для нас спиртне закуповують на рік. Як у підводників, 50 грамів вина на день. Але ж щодня ми не п’ємо. Тижневий запас виставляють у суботу. На свята — шампанське і горілка. Але все в межах розумного. По п’ятницях — по пляшці пива. Ми з таранькою його п’ємо. Усі ж дорослі люди, розуміють, що треба знімати нервову напругу.

— Цигарки для курців також закуповують?

— Кожен сам собі. У літак — не більше двох блоків. Кому треба, закуповують в Пунта-Аренас (місто на півдні Чилі). Беруть із собою на корабель.

— Там же, певно, дорого?

— А що робити? Треба кидати курити ще в Україні. Бувало, що беруть один блок цигарок з надією кинути шкідливу звичку в Антарктиді. А тоді треба «стріляти» цілий рік. Найтяжчий період, коли цигарки закінчуються у всіх. Нервова напруга зашкалює.



Адаптація в Україні

— Важко даються різні часові пояси. Там годинник «відстає» на шість годин. Плутаєш день з ніччю. По поверненню — вдень сонний, а вночі активний. Відвикаєш від грошей і мобільного телефону, який тобі потрібен на острові, як плеєр або будильник.

Заново звикаєш до зелені. Навіть запах її відчуваєш. Хочеться впасти на траву, так скучаєш.

А ще важко заново впоратися із взуттям. По. станції ми ходимо у капцях. Взагалі, ходимо там мало. А тут взуваєшся у свої ж туфлі, — а вони натирають — відвик.

Пам’ятаю, з товаришем у Аргентині були по поверненню. Пішли за покупками. На нас так люди дивляться. Певно, нашивки на одязі роздивляються, вирішили. Тоді увімкнули телевізор. Погода — плюс десять. А ми у футболках. Ото на нас перехожі так здивовано і дивились.

Живність: кити не агресивні

— Пінгвіни там господарі острова, живуть навколо станції. Ми — гості у пінгвінів. Близько до себе не підпускають. Чіпати їх не можна. А от спостерігати цікаво. Здивувало, що пінгвіни організовують дитячі садочки. Зводять малечу в одну групу. Поки одні дорослі спостерігають за малюками, інші шукають їжу. І навпаки. Втім, за пінгвінами краще спостерігати на відео. Від них пахне, як на рибному базарі.

Кити-горбачі спокійні, не нападуть. Вони підпускають до себе на витягнуту руку. Головне, заглушити двигун човна, щоб не налякати тварину. Єдина вірогідність травмування — коли кит грається, стрибає у воді, може хвилею накрити або знести.

Дуже гарні маленькі тюлені. Як плюшеві. Такими їх бачать тільки працівники станції. Туристи — тільки дорослих, коли відкривається сезон.

Оманливий факт: білі ведмеді

— Їх там нема! Більша половина людей не розуміє, плутає південний і північний полюси! Ми на південному. Мішок там нема.

Туризм — 16-18 тисяч доларів

— Коли починається туристичний сезон, ми починаємо хворіти, — говорить Олександр Васильович. — У найлютіші морози — здорові, а після двох сотень туристів за день починаємо вірус підхоплювати. І провітрюємо, і кварцуємо деякі приміщення. Українці бувають. Чотирнадцятиденний туристичний маршрут із запливом на острів обійдеться в 16-18 тисяч доларів (однокімнатна квартира в Чернігові).

Зарплата — в Україні

— Оплачується рік в Антарктиді добре?

— Заробітну плату я отримую за місцем своєї роботи. Я — як начальник станції, лікар — у медзакладі, де працює. Не більше і не менше. Додатково оплачують польове забезпечення.

Родина чекає

— Дружина не ревнує?

— Обидві експедиції були суто чоловічі. У цю намічається жінка-біолог. Але головне питання у нас не ревнощів, а тривалої відсутності. Дружина зробила помилку, коли відпустила вперше. Довго думали — це на рік. То з Польщі, як набридло, можна повернутись. А тут ніяк. Дома сподівались, що я не поїду. Але ризикнув. Тепер мене вже неможливо втримати. Дружина Валентина чекає мене у Покошичах, а 22-річний син — у Києві. Є такі, що їдуть один раз і більше не повертаються. За статистикою 2018 року, на станції в річних експедиціях побувало 170 людей. Наш начальник, наприклад, їде вже вдев’яте.

У професію потрапив випадково

— Як хлопець з Покошичів вирішив стати гідрометеорологом?

— Випадково. Після школи служив в армії, в прикордонних військах. Хотів продовжити контрактну службу. Не було місця, записали в резерв. Думаю, піду на митницю. А там кажуть: хоч би технікум якийсь закінчив, взяли б молодшим спеціалістом. Так і пішов на метеостанцію простим спостережником. Тимчасово. Декілька років пропрацював, радять вступати на навчання. Я і не планував, та все ж закінчив Одеський екологічний університет. Був техніком, потім інженером. Після останньої зимівлі в Антарктиді став начальником.

Вікторія Товстоног, тижневик «Вісник Ч» №8 (1815), 25 лютого 2021 року. Фото автора та надане Олександром Надточієм

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.