Трактор «Челенджер» може працювати, як літак на автопілоті

Трактор за мільйон

У селі Велика Дорога Ніжинського району є ТОВ «Злагода». Вирощує мак, пшеницю, ріпак. Має 60 вуликів бджіл, овець, поросят, тримає невелику ферму. Засновники підприємства чотири брати В'ячеслав і Геннадій Фурси (рідні) та Микола і Олександр Полуди (рідні). Між собою вони двоюрідні. У 2002 році брати об'єднали капітали, знання ведення бізнесу, взяли кредити. Стартові гроші Фурси заробили на пальному. А Полуди, як розпався Союз, почали торгувати, купували техніку, здавали в оренду, продавали.
Очолив створене підприємство «Злагода» Микола Полуда. Згодом став і керівником іншого товариства «Магнат». Він не закінчував ні університетів, ні академій, не має вищої освіти, схоже, успадкував підприємницький хист — дід був заможною людиною. З багатодітної сім'ї (п'ятеро дітей). Нині «підтягнув» усю родину. Микола у них за головного. Він мільйонер і не приховує цього. Має квартири, дачі, власний аеродром, рахунки в банках.
Може дозволити собі будь-яку розкіш. В той же час вісім років працює без відпусток. Його бізнес — його життя.
Каже: «У богатых свои причуды». Працівники товариства у кабінетах з ремонтом, з найсучаснішими комп'ютерами. Є інтернет. У кабінеті директора прості меблі і потертий паркет (ще як будували колгоспну контору, 20 з лишком років тому поклали). Коли приїздять іноземці подивитись на господарство Полуди, дивуються його кабінетом, як і я...
Окрім кабінету, у Полуди є на що по-справжньому подивуватись. Його гордість — техніка, врожай і коні. Дорогі коні, за одного такого нині можна купити двокімнатну квартиру у Чернігові. А за жеребця Жребія навіть у Києві.

Сокіл виграв Кубок Чернівецького

— Колись у нас у Великій Дорозі були орловські рисаки, — розповідає Микола Полуда.
— Резерв армії. Але за вказівкою Хрущова «дармоїдів не годувати» їх позбулися. Породистих рисаків, білих орловців відправили на ферму, на «пожарку» воду возить. Тварини виродилися.
Дуже захотілось відродити орловців... Рік тому відкрив племрепродуктор для орловських рисаків. Перед цим три роки їздив по всіх племзаводах України і Росії. Купував чистопородних орловців. Ціни — від кількох тисяч гривень до десятків тисяч доларів. Купив Павлівський конезавод Полтавської області. Він був при цукровому заводі, який збанкрутував, я придбав 66 коней. Потім їх розпродав, залишив лише одного, бо коштує він цілого конезаводу.
— Скільки?
— За нього можуть дати і 50 тисяч доларів, і півмільона. Але ні за які гроші його не продам. Бо він племінний, «вітчизняний», — каже Микола Полуда.
Імпортні коні — «тепличні». Пам'ятаєте (показували у новинах), Тетяна Засуха закупила коней за кордоном? Невдовзі вони стали дохнути. З'ясувалося, що їх треба було годувати особливими кормами, поїти кип'яченою водою тощо.
А їм дали українського сіна.

Моїм коням криза не страшна. Звикли і до сіна, і до соломи. Відправив десять рисаків на Київський іподром на випробовування... їх тренують на біга. Мій Сокіл 7 лютого цього року на дистанції 2400 метрів завоював кубок мера Києва. Він і зараз на іподромі. Але моя гордість жеребець Жребій. Він тепер на конюшні.
Іду подивитись, на «мішок доларів». Маленькі вушка, масивні щелепи, стрункі ноги — красивий...
Сергій Бичук виводить Жребія, Каже, кінь залюбки робить «свічку». Стає на задні ноги. Але мені жеребець чомусь не хоче демонструвати свої здібності. Гладжу його.
Це батько майбутніх чемпіонів. Він уже добре ходить запряжений. Дає ногу для ковки. Тренують його щодня.
У конюшні стоять й інші рисаки і ваговози.
Подивилась на Полудиних коней і подумала: долі кінські, як людські. Хтось трудиться з ранку до ночі — вози тягає. А хтось на іподромі рисується, як модель на подіумі...

«Челенджер» їздить без механізатора

Микола Полуда пишається своїми полями і технікою. Такого техпарку, каже, немає у жодному сільгосппідприємстві області.
— Три американські трактори «Челенджер» вартістю мільйон доларів кожен. Дев'ять новеньких КамАЗів з автономними обігрівачами. Водій у найлютіший мороз зможе спокійно ночувати, у кабіні навіть при заглушеному моторі. Комбайни «Лексіон-580», новенькі трактори «Білорусь» і вісім ВАЗів — «п'ятнадцатих» для робочих поїздок спеціалістів  господарства. Є «Тойоти», «Лексуси» і «Мерседеси». І це не повний перелік, — говорить Микола Миколайович.
—  Хочете подивитись на трактор, який може без механізатора працювати у полі?
Мчимо на «Тойоті Авалон». На полях достигає пшениця.
— Сіяли найкращим матеріалом. Особисто контролюю, де і в кого купують, — дорогою розказує Микола Полуда. — Бо ті продавці норовлять втюхати непотріб. Дорогим насінням сіяли, зате тепер збираємо до 60 центнерів з гектара. А на окремих ділянках і до ста двох.
А то як було при колгоспах, сіють 600 гектарів, звітують про 300.1 урожай приписують трьомстам. Бо ордени давали саме за урожайність. У 2002-ому, коли створював підприємство в попередньому колгоспі, збирали по 8 центнерів з гектара.
Нині обробляємо більше 10 тисяч гектарів землі (людські паї) у вісьмох сільрадах Ніжинського та Ічнянського районів. Маємо можливість обробити і більше. Приїздять до мене посланці від інших громад, зокрема з Вертіївки, просять, візьми землю. Та поки що відмовляю. Наш 18-метровий (у ширину) культиватор і «Челенджер» по висоті не проходять через залізничний переїзд.

Ось землі, залишені під пар (по господарству таких у нас близько чотирьох тисяч га). Нині залишати під пар нові власники не хочуть. Приходить інвестор, за п'ять років «витискує» із землі все, що може, і йде. Ті, хто включає в сівозміну соняшник на одному   місці,   —   убивці землі. Ті, хто вносять гербіциди з довготривалим, на десятиліття періодом розпаду, теж. Я ж роблю аналіз грунтів, знаю, куди і які вносити. Бо хочу і надалі розвивати цей бізнес. Передати дітям, внукам. А не продати чи перепродати, як це роблять інші. Є на Чернігівщині великий землевласник, котрий вирощує кукурудзу. Купити його бізнес захотів один араб. Навіть задаток дав. Та коли приїхав, замовив експертизу грунтів. Відмовився від угоди через перенасиченість землі хімією.
І ось ми на полі. Здоровенний трактор з гумовими гусеницями, у тракторі Віктор Андрієць. Культивує.
— Казали, машина працює без механізатора, а ви тут...
— Так, «Челенджер» справді працює без людини. Досить скермувати його з табору до поля. В машині встановлено і бортовий комп'ютер. В ньому закладена спеціальна програма, внесена в картографію кожного поля. «Челенджер» може працювати, як літак на автопілоті. Є навіть так звана «чорна скринька». Записує неполадки, аварії. Я тут про всяк випадок слідкую за роботою комп'ютера. І за механічним культиватором.

Звичайно ж, покататися захотілось. Допитливість мене колись згубить. Доросла ж. Полізла в кабіну. Механізатор натискає кнопку, дверцята зачиняються. В салоні тихо. Віктор Андрієць навіть керма не торкнувся, а машина... іде в поле. Через супутник у трактор надходять сигнали. Сидимо, балакаємо. Диво-техніка.
— Потужність «Челенджера» більше 500 кінських сил, гумові гусениці. За добу він обробляє більше 300 гектарів. Заміняє до 30 звичайних тракторів. А це яка економія і пального, і людей — в 30 раз менше потрібно. На комп'ютері видно, скільки землі обробив, скільки часу в роботі, скільки пального витратив.
Тут уже не вкрадеш солярки. Та і навіщо красти, зарплати механізаторів у нас найбільші в області. На Вікторові чиста сорочка і шльопанці теж чисті...
— Довго  вчилися ним керувати?
— Інструктор показав, розказав. Дали книжку почитати. І все. Після наших тракторів на цьому, яку раю.
— Часто ламається?
— Ні. Іноді масло й фільтри потрібно міняти, приїздить спеціаліст з фірми, все робить.

Такий він, красунчик Жребій

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №31 (1211)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.