Новий унікальний туристичний об'єкт: залізнична станція «Качанівка»

Про Качанівку - маєток із розкішним парком - знають усі. А чи чули про залізничну станцію «Качанівка»? Повірте, це місце заслуговує не меншої уваги, ніж білосніжний Качанівський палац, і може стати однією з туристичних цікавинок Ічнянщини.

На залізничній станції «Качанівка» у с. Парафіївка створений та діє унікальний музей, що наочно репрезентує історію залізниці, пов’язує її із Качанівським маєтком та Парафіївським цукровим заводом - взірцем модерної індустріальної архітектури XIX сторіччя.

Інформацією про станцію та музей поділився з нами член Національної спілки краєзнавців України, засновник еко-агросадиби «Соколиний хутір», громадський діяч Микола Череп. Він вважає, що залізнична станція «Качанівка» - дивовижна історична перлина. Якщо ввести її до туристичних маршрутів - привабливість Ічнянщини для туристів, безумовно, ще більше зросте, а відтак над-ходитимуть додаткові кошти до місцевого бюджету.

Станція як дзеркало нашої минувшини

Історія залізничної станції «Качанівка» нерозривно пов’язана з маєтком «Качанівка», Парафіївкою та цукровим заводом завдяки видатному українцеві, підприємцю та меценату Павлові Івановичу Харитоненку. Саме він посприяв створенню залізничного сполучення з Качанівкою.



Парафіївський цукровий завод належав славетній родині Тарновських, власників Качанівки. Будівництво його розпочали 1846 року, а запрацював він у 1852-му. Вже в перший рік роботи завод приніс чималі прибутки, адже тут впровадили тогочасні передові технології - парові машини. Цікаво, що на підприємстві використовували не кріпосну робочу силу, а вільнонайманих працівників.

У другій половині XIX ст. Парафіївський цукровий завод був одним із найпотужніших у Чернігівській губернії.

Душа останнього власника Качанівки та цукрового заводу Василя Тарновського (молодшого) більше схилялася не до підприємництва, а до благодійництва та збирання ста-рожитностей. Колекція Василя Тарновського була справді унікальною, адже містила артефакти та раритети часів Київської Русі й козацької доби, предмети, що належали Іванові Мазепі, Павлові Полуботку. Особливий розділ зібрання мецената становила безцінна Шевченкіана - автографи, офорти, листи Великого Кобзаря.

Чималі витрати на благодійництво та колекціонування, життя на широку ногу поставили Тарновського на межу розорення. 1897 року він змушений був продати садибу, цукровий завод і частину колекції мільйонеру-цукрозаводчику, теж відомому колекціонеру-меценату Павлові Івановичу Харитоненку. Покупка тому коштувала 1 млн крб.

Качанівську колекцію оцінювали сучасники в кілька сотень тисяч карбованців сріблом. Колекціонер-меценат передав усі свої скарби Чернігівському губернському земству, і вони стали основою для Чернігівського обласного історичного музею, який нині носить ім’я Василя Тарновського.

Новий господар Качанівки Павло Хари-тоненко реконструював цукровий завод і модернізував виробництво. Сам же завод у Парафіївці на честь своєї доньки Олени Олів перейменував в Оленівський.

Завод виробляв цукор у дуже великих масштабах. Вистачало на все. Але неабияку частину прибутків Харитоненко, якого називали «цукровим королем», спрямовував на благодійництво та допомогу місцевим громадам.

За Харитоненків у Парафіївці з'явилися земська школа, бібліотека та лікарня. Підприємець електризував та телефонізував качанівський маєток, телефонний зв’язок установили і в Парафіївці. 1898 року спеціально для реконструкції цукрового виробництва Харитоненко збудував у Парафіївці цегельний завод. Це дало змогу створити нові робочі місця. 1903-1904 року цукровий завод розширили, спорудили нові виробничі приміщення і будинок для працівників, встановили електричні двигуни.

Модернізоване виробництво потребувало потужнішої логістики як для доставки сировини, так і для транспортування цукру. Забезпечити її могла лише залізниця.

Як член правління Бєлгородсько-Сумської залізниці, підприємець подбав про це. Залізницю до Парафіївки проклали у 1913 році. Станція, розташована неподалік цукрового заводу, дістала назву «Качанівка».

Майже сторіччя завод і станція існували в природному симбіозі. За радянських часів Парафіївський цукровий завод виробляв 27,7 тис. тонн цукру на рік, а станція забезпечувала і підвезення сировини, і вивезення готової продукції. Завод припинив роботу 2011 року. А станція «Качанівка» діє і донині. Вона належить до Полтавського відділення залізничних перевезень Південної залізниці. Більшість потягів, що проходять станцією, перевозять здебільшого вантажі, але є і пасажирське сполучення.

І вокзал, і музей

Кілька років тому станцію реконструювали. Після відродження вона більше схожа на аристократичну домівку XIX сторіччя, ніж на адміністративну споруду. У будівлі станції створений і діє унікальний музей. Його експонати цікаво та наочно репрезентують історію залізниці. З-поміж них хвостові та семафорні ліхтарі, старовинні технічні книги, облігації царських часів та інші раритети.

Працівники Південної залізниці пишаються і реконструйованою станцією, і залізничним музеєм, але шкодують, що це місце майже невідоме широкому загалу, а подорожуючим Ічнянщиною й поготів.

Інтер’єри станційної зали очікування та кімнати-музею нагадують Качанівський палац, але мають власну неповторну енергетику. Зал очікування прикрашений чудовими картинами із зображеннями Парафіївського цукрового заводу та Качанівського парку. На стінах - копії з відомих портретів Василя Тар-новського і Павла Харитоненка.

До речі, вхід у музей - вільний, а враження - незабутні.

Увічнення - на пам’ятній монеті



Слово «монета» має латинське походження і перекладається як «застережни-ця», «радниця», «берегиня». Пам’ятні монети, присвячені видатним місцям чи особистостям рідної землі, - це не лише сувеніри, а й справжні обереги.

У 2018 році випущена пам’ятна монета-оберіг, присвячена станції «Качанівка», Парафіївському цукровому заводу - взірцеві модерної індустріальної архітектури XIX ст. - та Павлу Харитоненку - видатному українцю, людині, яка працювала на благо цієї місцевості.

На аверсі монети - старовинний паровоз та дата заснування станції - 1913 рік, а по колу йде напис «Станція Качанівка Південна залізниця». На реверсі - Парафіївський цукровий завод і дата запуску виробництва - 1852 рік.

Пам’ятну монету викарбовано на Монетному дворі Соколиного хутора - еко-агро-садиби в с. Петрушівка неподалік Качанівки.

- Реконструювала станцію і відповідно музей залізниця, ми ж хочемо наповнити його новими експонатами задля подальшого розвитку, - розказує Микола Череп. - До речі, я колекціоную, у мене нині близько сотні предметів старовини, наприклад, пломби 1901 року Григорівки, Бахмача, Ромодана, Прилук. А монету викарбували як ювілейну, як монету-оберіг, вона не має номінальної вартості, це музейний та туристичний експонат. Поки що випустили 50 штук. Головне, чим ми нині переймаємося, так це популяризацією цього нового туристичного об’єкта. Його ж ніхто не знає! Навіть місцеві! На Дні села багато хто питав мене: а де цей музей? Хоча станція розташована майже в центрі. Втім тут нічого дивного: станція ж практично завжди закрита, відкривається лише під робочий поїзд, який відправляється о четвертій ранку та на замовлення. Тому наша громадська організація поставила собі за мету популяризувати такий новий туристичний об’єкт як музей залізничної станції «Качанівка» та розвивати його...

Руслан Завгородній, "Деснянка" №37 (722) від 20 вересня 2018

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.