«Двоє підкидають, третій лупить у спину. Це у «кордівців» — боулінг»

Ніжинці, які брали участь у блокаді на «16 редуті» біля станції «Кривий Торець» у Щербинівці Донецької області (див. «Вісник від 16 березня), повернулися додому. З синцями, подряпинами і без документів.



— За два тижні до того, як нас затримали, вирішили поїхати, подивитися, хто стоїть на тій блокаді, — каже Олександр Ющенко, викладач Ніжинського професійно-аграрного ліцею, депутат Ніжинської міськради від партії «УКРОП». — Бо пліток було безліч. Буцімто стоять за гроші, алкоголіки. Переконалися, були нормальні небайдужі люди, колишні АТОшники, волонтери. Вирішили підтримати їх. Я взяв на роботі відпустку за свій рахунок, 10 березня поїхали. Мікроавтобусом «Фольксваген Т-5» Юрія Галати. Заїхали у суботу у Бахмут (колишній Артемівськ Донецької області). Поїхали на 16 редут.

Допомагали хлопцям у таборі. Пиляли, рубали дрова. Одна колія з потягом була перекрита. Десь 47 вагонів. У них було вугілля різної якості без документів. На кожному вагоні розвісили українські прапори. Вночі чергували, аби їх не познімали. Дві колії, які поряд, не перекривали. Ними перевозили товар українські підприємства. Ходила електричка.

13-го о пів на третю планували виїжджати додому. Десь о першій до нас у табір прийшло сім чи вісім чоловіків у військовій формі. Представилися співробітниками СБУ. Командир редуту з позивним «Сільвер» перевірив їхні документи. Чоловіки обдивилися всі наші палатки. Просили документи, аби переписати дані. Мовляв, чи нема когось у розшуку, правопорушників. Це було не у примусовому порядку, я і ще двоє хлопців не дали свої дані. На кухні їх пригостили чаєм, печивом. Вони нам поспівчували і пішли.

Десь о 14.05 шлагбаум перекриває переїзд. На колії вийшли працівники залізниці. У новій формі. До цього ходили замизгані, перевіряли колії. Із-за повороту, з чагарників, вилітає два автозаки. А з них з криками: «Работает «Корд». Всем лежать!» — вискакують люди у балаклавах з автоматами. На декількох військових були написи «Національна поліція». Люди в балаклавах почали укладати всіх на землю. Одна хвиля била дубинками по ногах, інша скручувала руки за спиною, надягали наручники. Трьох пар наручників не вистачило, на тих, хто не дав свої дані СБУшникам. Як тільки хто піднімав голову, били дубинками. Нам, я вважаю, дісталося мало. Жорстоко били старше покоління. І колишньому АТОшнику дісталося. У нього замість ноги протез. Його так били, що протез у бік відлетів. Наступили на колінну чашечку, він так кричав, а тоді від шоку піна з рота пішла. Серьожці Корнієнку наручників не дісталося, він тримав йому голову, щоб не захлинувся.

Почали нас загружати в автозаки. Ставиш ногу на сходинку — двоє збоку підкидають, третій лупить у спину, щоб ти у той автозак залетів. Це у них називається більярд. Не били студентку і кухарку, вони самі зайшли. Повезли нас у міськвідділ у Торець. Поки туди їхали, було вісім блокпостів. А у мене всі документи залишилися у машині. Було тільки посвідчення депутата. Воно мене і врятувало. На кожному переписували наші дані.

У міськвідділі всіх вистроїли у шеренгу лицем до стіни. Вона була побита, наче хто з автомата чергу пустив. Злякалися. Не знали, що з нами буде. Почали горланити гімн України. Мо’, нас хто за тим парканом почує. А вони нам: «Будете в Киеве свой гимн сран..... й петь». Розділили на чотири групи і повезли. їхали години чотири. Куди, не знали. На всі питання отримували дубинками. Чули, як ті хлопці говорили між собою, що живуть у Донецьку. Там їхні сім’ї, діти. Була розмова про якийсь обмін. У вікно побачили направлення на Донецьк. АТОшники кажуть, як будете міняти, ми живими не здамося. Найголовніший сказав: «Бл...ди, вы че думаєте, мы вообще пидо...сы?». Після цих слів трохи заспокоїлись. Почали проситися в туалет. Кажу: «Якщо ми приїдемо обмочені, буде нормально?» З матюками зупинили автобус. Виходили по одному. Наручники перестібали наперед. Руки були у всіх сині.

Довезли до Селідового. Нас уже чекали. По одному заходили на допит. На камеру знов казали свої дані. У кого були телефони, забирали. Фото видаляли, контакти переписували. Правоохоронці у Селідовому були толерантніш!. У туалет пускали, руки дозволяли мити. Після цього, десь о першій ночі, нас відпустили. Наступного дня зранку поїхали у Бахмут, переночували. Взяли таксі, поїхали у Торець, дізнатися, що з нашою машиною. На блокпосту нас не пропустили. Сказали, якщо поїдемо, затримають. У категоричній формі заборонили там з’являтися. Автомобіль і речі тепер будуть як докази у якомусь ділі, про яке ніхто нічого не знає. Нічого не лишалося, як взяти таксі і їхати додому. Водій попався проукраїнській. Провіз нас по тих блокпостах, де менше перевіряють, до Харкова. Там нас підібрали друзі, привезли у Ніжин.

Окрім депутатського посвідчення, тепер немає жодних документів: ні паспорта, ні водійського. Треба відновлювати.

Юлія Семенець, тижневик «Вісник Ч» №12 (1611), 23 березня 2017 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.