У «Прогресі» сіють, волонтерять, будують свердловини і дороги у третій рік війни

Відповідальність не тільки за себе, родини, своє підприємство, а й за села, громаду, за державу в цілому – ось єдино вірна ознака соціально відповідального бізнесу. Якщо запитаєте, чи є такий на Варвинщині, кожен мешканець першим назве гнідинцівські агро­підприємства “Прог­рес” та “Гнідинці-Агро”. Бо з початку повномасштабного вторгнення росії на Українську землю вони спрямували на підтримку Збройних Сил України близько 35 мільйонів гривень. І ця сума – доволі вагома для аграріїв, котрі, хоч і мають міцне господарство, проте не є з категорії агрохолдингів.

Не від тисяч гектарів у обробітку залежить вся повнота усвідомлення нинішньої загрози існуванню України, вважають очільники підприємств, депутати селищної ради Микола Бойко і Павло Сліпченко, отож вкладають у майбутню перемогу значні власні кошти, постійно ініціюють фінансування військових потреб з боку селищної громади. Головний аргумент: бо війна прийде до нас…


Ось ці автівки, придбані прогресівцями і дбайливо відлагоджені для фронту – швидкий сучасний поза­шляховик Hyundai Tucson і потужний, міцний ГАЗ-66, вирушають до на­ших захисників. Транспортних оди­­ниць надано ЗСУ вже понад чотири десятки, а ще без ліку – дронів, РЕБів, безпілотних роботизованих комплексів, генераторів, зарядних станцій, приладів нічного бачення, іншого обладнання й спорядження, в якому мають потребу воїни.

Коли в “Прогресі” отримують чергову заявку з фронту, відкладають на потім всі справи

і розпочинають пошук і придбання потрібного, розповідає Павло Сліпченко. За третій рік війни вже напрацювали свої канали пошуку, не рахуються із вартіс­тю, відшуковують потрібне і за кордоном.

Поспілкуватися з Павлом Івановичем вдалося при передачі транспорту нинішньому військовослужбовцю, а до мобілізації – працівнику господарства Сергію Пальосі. До розмови приєднався інженер підприємства Микола Хижняк, який більше двох років ніс службу у ЗСУ, а нині допомагає контактувати із військовими і добирати необхідне для них обладнання і транспорт.

Отож, вдячний відгук про волонтерство “Прогресу” від двох воїнів – нинішнього і колишнього, найпоказовіший.

-“Прогрес” допомагає багатьом військо­вим підрозділам – від розвідки, де­санту до піхоти, артилерії та ін., – розповідає Микола Миколайович. – На­дійну підтримку мають воїни-вихідці із господарства, з Варвинщини. Та й всі, хто звертаються за допомогою. Особисто пересвідчився, наскільки важливо вчасно “прикритися” РЕБом – це зберігає життя і дає можливість виконувати бойові задачі.

– Велика дяка Миколі Івановичу Бойку і Павлу Івановичу Сліпченку, – продовжує Сергій Олексійович. – Вони забезпечують надійний, міцний тил. Таких людей, дійсно, одиниці…

Як розповідають військові, волон­терська поміч на війні неоціненна. Адже державних ресурсів бракує, вітчизняне виробництво ще не набрало необхідних темпів, подекуди бюрократична тяга­нина заважає швидко придбати потрібне обладнання і ефективно його використовувати. Тож закупівлі у при­ватному порядку відбуваються швидше, і саме того, чого бракує захисникам у цей момент.



Технології не стоять на місці і у війсь­ковій справі – ворог удосконалює свої методи ведення війни, тож і нам потрібна техніка, озброєння на порядок дорожчі і сучасніші, аніж ще вчора. Треба не прос­то мати кошти, а “дістати” дефіцитну оди­ницю.

До волонтерства залучені й працівники господарства. Буває, не знаходимо по­тріб­ного, говорить П. Сліпченко, то вже наші майстри щось переробляють, пристосовують, за потреби наймаємо кулібіних зі сторони.

“Ждали, ждали державного ремонту… Розсердилися …і зробили самі”

Хоч нині у прогресівців першочергова увага до військових потреб, проте надій-ним тилом господарство залишається і для сільчан, старостинського округу, Варвинської громади.

У селах, де господарюють, беруть на себе всі клопоти старостату, установ – допомагають у ремонтах, транспортом, дбають про благоустрій.

Їдучи до Гнідинців, одразу заува­жила, що нещодавно оновилася найпроб­лемніша ділянка шляху до села у “Мос-тищі”. Хоч це дорога обласного значення і довгий час перебувала на утриманні нафтовиків, проте поточний ремонт на 800 тис. грн тут виконало саме агропідприємство.

“Памʼятаєте наші заявки (більше 100 звернень) на гарячу лінію Служби автомобільних доріг щодо ремонту ді­лян­ки дороги Т-25-46 Варва-Гнідинці, або по-нашому – «Мостище»? – емоційно відгукнулася про довгоочікувані роботи на дорозі староста Гнідинцівського старостинського округу Ольга Ситник. – Так ось, їх результат – повний нуль! А роботи все ж почалися…

Питання: «За чий рахунок цей бенкет?» Не дивлячись на те, що цією ділянкою користуються всі сільгосппідприємства громади, промислові організації, їх вахтовий транспорт та робоча техніка, місцеві вантажоперевізники-багато­тонники, роботи прово­дяться за рахунок нашого місцевого ТОВ «Прогрес». Мико­ла Бойко і Павло Сліпченко, які постійно підтримують наших захисників, дбають і про роз­виток сіл в цей складний період.”

Щороку гнідинцівські агра­рії вкладають в ремонт доріг та виробничих майданчиків у підшефних селах близько 3 млн грн, так було і цьогоріч. Сільчани вдячно відгукуються про допомогу “Прогресу”, бо мають змогу ко­рис­туватися комфортними, онов­леними шляхами.

А от Павло Іванович вико­наний об’єкт у “Мостищі” про­коментував з іронією: “Ждали, ждали державного ремонту, а потім розсердилися і зробили самі…”

Взяв “Прогрес” на себе іще одну, глобальну для сіл громади, проблему, – оновлюють водо­постачання. Цього ро­ку така життєво важлива інвестиція коштувала гос­по­дарству 5 мільйонів гри­вень. Проведений во­до­провід, встановлено по­тужну водонапірну вежу, від­ремон­товано одну із сверловин.

Зокрема, у день моїх від­відин Гнідинців тривав капітальний ремонт за но­вітніми технологіями сверд­ловини для так званого кутка “Сімнадцятий”. Люди вже давно потерпали від того, що вода з існуючої свердловини йшла з домішками нафтопродуктів. Жодні зусилля зарадити цьо­му не мали успіху, та відтепер усе зміниться. Вартість такого “задоволення” – 1,8 млн грн.

У планах – сучасні роботизовані корівники, але то – на “опісля війни”

Чи не ставить щедре меценатство під загрозу фінансову стабільність самого підприємства? – запитую керівника “Гнідинці-Агро” насамкінець репортажу.

Стабільність тримаємо, відповідає Павло Іванович, проте інвестиції у роз­виток виробництва, зокрема у розбудову сучасних тваринницьких комплексів – цифрових і роботизованих, довелося відтермінувати до кращих часів.

Проте і в останні тяжкі воєнні роки тут оновлюють парк сільгосптехніки – цьо­горіч на 33 млн, дбають про роз­виток рослинництва і тваринництва, розбу­до­вують зернопереробні потужності – зведено сучасний зерносушильний коплекс.

Коли починали діяльність із 6-8 л молока на корову (1994 р), то нині – до 30-и. У важкий, посушливий рік взяли добрий намолот пшениці, кукурудзи.

Обробляють більше 5 тис. гектарів ріллі, нарощують поголів’я ВРХ. Високо­оплачувану і стабільну роботу мають більше 160 сільчан, а пайовики – достойний і вчасний розрахунок за користування землею.

…А чи не простіше було б, як більшість у бізнесі, “напакувати” власні рахунки, подбати про свою власну безпеку?.. – і знову я з провокаційним запитанням. Проте відповідь, проста і мудра, не забарилася. Павло Сліпченко: “Ну це якщо жити одним днем…”

А й справді ж, у “Прогресі” живуть майбутнім. Майбутнім нашої України. І не просто мріють чи говорять про нього. А роблять його, вкладаються у нього – і розумом, і заробленим капіталом.

Джерело: "Слово Варвинщини", Є. Зима

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.