Колишній очільник Чернігівської області Валерій Куліч розповів про виклики, що стоять перед аграрним сектором

Під час війни український аграрний сектор, що є основою національної економіки, і стикається з безпрецедентними труднощами: порушеннням логістичних ланцюгів, блокуванням ринків та масовим відтоком робочої сили. Валерій Куліч, бізнесмен, політик, керівник великої аграрної компанії, ділиться досвідом подолання кризи, адаптації до нових умов і власними поглядами на відповідальність бізнесу. Відверта розмова з ним розкриває не лише стратегічні виклики, але й те, що справжня сила бізнесу — у здатності працювати попри все.

- Валерію Петровичу, ва­ша аграрна компанія виму­шена була зазнати числен­них змін під час війни. Що стало для вас найбільшою складністю та несподіван­кою у веденні бізнесу в та­ких умовах?

- Напевно, найбільшим ви­кликом стала зміна логістич­них умов. Це блокування чор­номорського коридору, яким здійснювалася майже вся експортна діяльність України. Ми були змушені вжити ек- стренних заходів. Це й при­дбання залізничних вагонів, і упорядкування власної ло­гістики. Безумовно, те, що поляки влаштували торговий геноцид Україні з блокуван­нями кордонів - це серйозно вплинуло на логістику. Ми практично пів року були без продажів. Ми не могли про­дати жодної тонни нашої аг­рарної продукції. І тому оці пів року були найтяжчими з точки зору відсутності реалі­зації великих перехідних за­лишків. Технологічний цикл в аграрному секторі - непе­рервний. Ти не продав мину­лорічний врожай, а тобі треба розміщувати вже новий. Це серйозний виклик, який до­велося вирішувати на ходу.

- Ви кажете не тільки про своє підприємство - це за­гальна тенденція?

- Безумовно, ми не є унікаль­ним підприємством. Ми пра­цюємо в умовах, що діють у країні, так само, як і багато ін­ших підприємств. Але є вибір, яким саме шляхом рухатись і як вирішувати поточну проб­лематику. Універсального ре­цепту немає, кожна компанія йшла власними шляхом. Мож­ливо, подібним.

- Як ця ситуація вплинула на підприємства, що пра­цюють із аграрним секто­ром в Україні?

- Вона вплинула в підсумку на дуже багатьох людей, тому що наше сільське господар­ство експортно орієнтоване. Якщо відсутній експорт - від­сутня валютна виручка, від­сутні відповідні надходження. А це, в свою чергу, проблема з виплатою заробітних плат та паїв. Цю складну ситуацію відчула безліч людей, які про­живають у сільській місце­вості. Це, відповідно, сплата податків, це вирішення на­гальних поточних проблем, які виникають щодня.

- Чи означає це, що ситу­ація зачіпає і бізнес, і зви­чайних людей?

- А це пов’язані речі. Бізнес не існує окремо від суспіль­ства. Успіх бізнесу дозволяє виплачувати й заробітні пла­ти, й виплату на паї, і реалі­зовувати соціальні проєкти, і допомогати Збройним силам України. Все це пов’язано.

- Як ви сказали, у нас багато в чому експортно орієнтована країна. А як вважаєте, чи може україн­ський внутрішній ринок стати основою для еконо­мічної стійкості в майбут­ньому, якщо сучасні реалії зміняться на краще?

- У різних сферах по-різ­ному. Наприклад, сільсько­господарська галузь, це, бе­зумовно, основний масив експортно орієнтовної галузі. Тут нам потрібні зовнішні ринки збуту, тому що внут­рішній ринок не здатен спо­жити таку кількість продукції. До того ж сьогодні, внаслідок війні, дай Бог, щоби ми мали хоча би половину населення в державі. А ключове спожи­вання - це наявність насе­лення. Хто буде споживати, якщо населення зменшилось удвічі. Відповідно, ми не мо­жемо розраховувати на ріст споживання в нашій країні.

- А якщо говорити не тіль­ки про великий бізнес? Які перспективи малого, се­реднього бізнесу, на нього ніби спирається європейсь­ка економіка. Чи можлива в Україні така модель?

- На жаль, сьогодні немож­лива. І причину я вже назвав - це кількість і щільність на­селення. Ці показники в Єв­ропейському Союзі набагато більші, ніж у нас. Відповідно
- різні моделі умов, які ство­рює держава для розвитку малих та середніх підпри­ємств. Ми сьогодні не маємо питомоїкількості працездат­ного населення. Ми розуміє­мо, що ті, хто виїхав із нашої країни у час бойових дій, це загалом працездатні люди.

Лишились здебільшого лю­ди пенсійного віку, яким нема куди їхати і які не розуміють, як там влаштуватись. Відпо­відно, ми маємо дуже вели­кий дефіцит робітничих кад­рів. Окрім того, що люди виїхали, мобілізація також за­брала багато робітничих про­фесій. З точки зору розвитку бізнесу, чим він більший, тим більше людей в ньому можуть бути задіяні. І європейські країни з великою щільністю населення якраз ставлять ак­цент на розвиток малого та середнього бізнесу для того, щоби створити більше робо­чих місць за рахунок само- зайнятості населення. Якщо ж у країні обмаль людей і ро­бочих рук, то, безумовно, ми просто еволюційно будемо йти до збільшення бізнесу, до збільшення концентрації. Це тому, що бізнесу необхід­но вирішити певні виробничі питання меншою кількістю робочих рук. Відповідно, від­бувається укрупнення, а не подріблення. В тій ситуації, коли ми перебуваємо в стані війні, в дефіциті робочих ка­дрів, у нас немає іншого вихо­ду, як іти шляхом укрупнення та оптимізації всіх технологіч­них процесів.

- Що би ви могли пора­дити тим українцям, які намагаються знайти ста­більність і впевненість у майбутньому?
- Тільки працювати. Є дуже багато речей, на які ми не впливаємо і не можемо впли­нути. На жаль, ми не здатні сьогодні самостійно вирі­шити: бути чи не бути війні. Якщо ганяти ці думки по колу - можна просто з глузду з’їхати. Тому сьогодні необ­хідно тільки працювати й ро­бити все як має бути. Тоді ми можемо розраховувати на успіх. Коли кожен в Україні робитиме свою роботу на­лежним чином.

Джерело: “Трудова Слава”, Володимир Чудо, фото “Деснянська правда”

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.