Мер Мени Геннадій Примаков про службу на передовій: «Там таке нам Росія принесла, що не оплакати століттями»

Геннадій Анатолійович мобілізувався 12 березня. Разом з ним пішов служити Віктор Грищенко, керівник фінансового управління, депутат міської ради. Анатолій Фурман, директор комунального підприємства місцево-пожежної охорони. Роман Минець, колишній керівник комунального підприємства «Менакомунпослуга». Олександр Хрущ, підприємець. Андрій Готенко, працівник пенітенціарної служби. Місяць були на навчаннях. У квітні поїхали на Донеччину.

— Зараз на відновленні, — уточнює Геннадій Примаков.

— Коли повернулися?
— Мабуть, вже третій тиждень. Попередньо, до жовтня. Потрібно доукомплектуватися. Але це армія, сьогодні тут, а завтра можемо знову виїхати. 100 днів там пробув, — має на увазі донецький напрямок. — Ми живемо не у відносній тиші, а в раю, — характеризує життя на Чернігівщині. — 10 днів, як повернувся, надихатися повітрям не міг.
Голова Менської територіальної громади — прикордонник.

— Навідник реактивної системи залпового вогню. Автівку для нашого підрозділу купив Олександр Сова, народний депутат родом з Мени. Другу автівку купила родина фермерів Бутенків. На дві автівки встановили залпові системи. На них відтренувалися.

Своїм ходом гнали їх під Красногорівку. На позиції виїжджали чотири чоловіки й обчислювач. П’ятеро чоловік в екіпажі менські. Михайло Чирва із Семенівки. Нас там і називали «менюки». Ми на наші машини почепили і номери з написом «менюки».

Наші системи стріляють до восьми кілометрів. Під’їжджали близько до ліній зіткнення. Командування давало цілі. Виїжджали на відносно безпечні позиції. Але там таке нам Росія принесла, що не оплакати століттями, — трохи відходить від теми. — Потім вели прицільний вогонь. Завдання було швидко відстрілятися і так само повернутися.

Був випадок, коли противник під’їхав до Красногорівки. Повиходили із бронемашин. Наш снайпер влучив в їхнього провідника. Це той, хто вів до наших точок. Нам дали команду… Вони не розуміли, що робити. Летіли наші снаряди. Ну, вони всі відправилися до народного артиста Російської Федерації Кобзона.

Окупанти, тьху-тьху, не такі влучні виявилися. Били за 100-150 метрів від нас. Прилітали снаряди чи міни. Важко зорієнтуватися, бо я ще не такий досвідчений військовий.

Я солдат, — нагадує звання. — Генералом не став. Не маю нагород і медалей. Наводив і коригував систему. Був на зв’язку з командиром, який давав мені координати. На жаль, наш підрозділ зазнав втрат. Був виведений із зони бойових дій. Але і там не відпочивали. Два екіпажі працювали по території Росії.

Не ухилялися, не ховалися, а виконували всі накази командира.

Було страшно, не передати словами. Коли все гримить і, здається, що земля, і небо на тебе падає.

Джерело: фейсбук-сторінка "Вісник Ч"

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.