Анатолій Лепень з Городні розробив верстат для плетіння маскуваль­них сіток

Приватний підприємець із Горо­дні 55-річний Анатолій Лепень (займається металообробкою) робить свій внесок у Перемогу ще з 2014 року. Перші компак­тні пічки для наших воїнів його працівники почали виготовляти з газових балонів, які планува­ли пустити на мангали. Тоді во­ни слугували в основному для обігріву. Тепер на буржуйках «від Лепеня» можна ще й готу­вати: конфоркою служить верх­ня плита з кришкою.

Для покращення побуту захисни­ків на підприємстві Анатолія Федо­ровича переробили закритий кузов-фургон військової вантажівки на по­хідну лазню на дровах.

— Система опалення як у будинку. 700 літрів води нагрівається за плюс-мінус пів години, — розповідає Анато­лій Федорович.

Вдосконалювати, розробляти но­ве для нього — не просто робота за­для розвитку бізнесу. Це — стиль жит­тя. Працювати на випробуваному практикою обладнанні — надійно, але нецікаво і часто малоефективно, осо­бливо коли маєш одразу кілька ідей для модернізації.

Так народився, скажімо, верстат для виготовлення європіддонів. У ре­зультаті доволі марудна процедура перетворилася на швидкий (на один виріб не йде і 5 хвилин) та результа­тивний процес.



Анатолій Лепень і його новий верстат, фото з фейсбук-сторінки Городнянської міської ради

Тому, коли виникла потреба при­швидшити виготовлення маскуваль­них сіток для потреб ЗСУ, городнянські волонтерки звернулися саме до Анатолія Лепеня.

— Я їх дуже поважаю. Як і жінок, що плетуть сітки, — наших невтомних «павучих». Вони роблять для Перемоги все, що в їх­ніх силах. Хіба можна було відмовити? — каже підпри­ємець.

Проектуванням верста­та для різання тканини на смужки він займався пара­лельно з основною робо­тою. На це та на виготов­лення верстата (з допомо­гою працівників підприєм­ства) пішло майже два мі­сяці.

— Бо багато деталей (роликів, підшипників то­що), токарних робіт. По­трібен був час, щоб проекспериментувати, під яким кутом краще розмістити ножі, виготовити і змонту­вати тримачі для них. Це не рахуючи самої розробки, креслень, — пояснює мій співрозмовник.

Не так просто було зна­йти і потрібні комплектуючі. Згадує: викупив у місцевих магазинах усі широкі леза для ножів (їх у верстаті по­над 40).

Випробовували своє творіння на гідробар'єрній плівці — тканини під рука­ми не виявилось. Резуль­тат перевершив очікуван­ня. Згодом — і на флізеліні (він цупкіший), з якого виготовляють камуфляжне покриття.

— Встановили верстат у Будинку культури, де й плетуть сітки. Інструктаж для жінок провів, запчас­тинами забезпечив. У разі чого я на місці, — посміха­ється Анатолій Федорович.

Каже: у планах було по­ставити мотор-редуктор — щоб вал обертався при натисканні на кнопку, але зре­штою вирішив, що крутити його вручну буде безпеч­ніше. Тим більше що вер­статом користується багато людей: порізати тканину приїжджають і сільські «павучихи».

Тепер жінкам не тре­ба витрачати сили і час для підготовки матеріалу для плетіння маскувальних сіток — рулон флізеліну одна людина може перетворити на стрічки за кілька хвилин.

— Якщо буде потреба, зробимо ще один верстат, — говорить Анатолій Фе­дорович. — Тепер, коли є креслення і всі розрахунки, впораємося за тиждень.

— Вам заплатили? — цікавлюсь насамкінець щоб розставити всі крапки над «і».
— Думаєте, я за це взяв би гроші? — відповідає за­питанням на запитання він.

Джерело: газета “Гарт”, Марія Ісаченко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.