22-річному пастуху з Буянок суд дав 10 років тюрми, за те що той здав атовця росіянам

Днями в Чернігівському райсуді завершили розгляд справи 22-річного Максима Криво­лапа з Буянок Ріпкинської громади, обвинува­ченого в держзраді. Слідство встановило, що він співпрацював із рашистами і здав їм сво­го друга-атовця Романа Артеменка (нині йому 31). За скоєне Криволапу світило 15 років позбавлення волі або довічне ув’язнення. Та ко­легія суддів присудила йому навіть менше від мінімального — 10 років тюрми. Бо врахувала, що Криволап діяв під примусом (хоча підста­вою для повного звільнення від покарання це не стало).



На фото Чернігівський райсуд

За даними слідства, Криволап передавав росіянам інформацію про безпілотники, які бачив над Буянками, а також адреси односельців, котрі брали участь в АТО, мали мисливську зброю чи були вороже налаштовані щодо росії. Співробітники СБУ затримали його у квіт­ні 2022-го. Окрім держзради (ч. 2 ст. 111 ККУ), інкримінували незаконне поводження з вибуховими ре­човинами (ч. 1 ст. 263 ККУ), бо за місцем його прожи­вання знайшли тротилові шашки, загорнуті в росій­ську газету. Криволап запевняв, що то не його, хоча відбитки пальців на вибухівці довели протилежне.

Відомо, що Максим із багатодітної сім'ї. Він п’ятий, наймолодший. Односельці розказують, що діти рано зосталися без батька, а мати згодом вдруге вийшла заміж і перебралася в сусіднє село. Останнім часом Максим мешкав удвох із братом. Зрідка підробляв у місцевого фермера, випасав корів. Тротилові шашки знайшли у нього вдома — у вітальні за кріслом. А в шафі лежав ще й російський сухпайок.

На судовому процесі Криволап визнав вину част­ково. І розповів таке:

— Російських військових я вперше зустрів напри­кінці лютого 2022-го, коли біля мене на вулиці зупи­нились два джипи. З них вийшло чоловік 10 з автома­тами і в балаклавах. Один із них запитав: «Ты кто та­кой, что здесь делаешь?», а інші наставили на мене зброю. Я злякався, став запинатися.

Росіянин не ви­тримав: «Отвечай, а то убью!» З переляку я щось від­повів, а той військовий заявив мені: «Будешь нам по­магать. Мы знаем, где живешь ты и твоя мать. Откажешься — убьем обоих». Зі страху я погодив­ся. Однак у чому полягатиме ця допомога, не розумів. Подумав, може, їм знадобиться фізична праця. Вони ж нічого не пояснили, а просто сіли в джипи і поїхали.

Я продовжував жити, як і жив. Аж поки 21 березня по мене не приїхали російські військові. Покликали на ву­лицю. Я вийшов. Один із них запитав: «Криволап?» По­чувши ствердну відповідь, солдати направили на ме­не автомати і відібрали обидва мобільних телефони. Потім зав’язали скотчем очі і руки, посадили в маши­ну і повезли у Вишневе (село за 2 км. де рашисти облаштували катівню. — Авт.). Там завели в підвал, по­садили на стілець і стали допитуватися, чому я їм не допомагаю. Та навіть не дочекавшись відповіді, поча­ли мене бити ногами по голові, по тулубу. Погро­жували вбити мене і матір. Після чого приставили пістолет до скроні і стали вимагати назвати місцевих учасників АТО і мисливців. А потім знову взялися би­ти. Зрештою я назвав їм прізвища атовців та одно­го мисливця. Їх і так усе село знало. У мене просто не було вибору. Я зробив усе, що міг, щоб захистити од­носельців і свою сім ’ю...

За словами Криволапа, отримавши інформацію, росіяни перевезли його машиною в інше місце, де продовжили бити, аж поки не отримали від нього зго­ду на співпрацю. Потім відвезли назад у Буянки, да­ли мобільник із «прослушкою» і наказали всюди но­сити його із собою. А ще поставили завдання: відстежувати по селу сторонніх і безпілотники.

Про резуль­тати він регулярно доповідав приходячи на блокпост. Суддям Максим божився, що завдань насправді не виконував, а окупантам брехав, що нічого не виявив. Що стосується історії з Артеменком, то обвинуваче­ний зазначив: спершу він приходив до Романа додо­му 25 березня. Під час розмови сам розказав това­ришу, що його змусили видати прізвища атовців. Тож порадив Романові кудись виїхати чи принаймні уника­ти окупантів. Через три дні Криволап знову заглянув у гості до Артеменка. І вже коли збирався йти додому, то прийшли росіяни, зав’язали їм очі, зв’язали руки і повезли «на підвал» у Вишневе. Там його знову розпи­тували про атовців і цікавилися, чи дійсно Артеменко воював. Однак цього разу він нічого окупантам не ска­зав. І десь за годину його відпустили. А Романа зали­шили в підвалі.

З Артеменка знущалися три дні. Потім непритом­ного вивезли'на кладовище і викинули. Його врятува­ли місцеві. Вони доправили Романа машиною додому, а наступного дня — в ріпкинську лікарню, де він пробув місяць. У справі Роман проходив потерпілим. На суді дав такі свідчення:

— У підвалі росіяни почали ставити мені різні за­питання на кшталт: «Хто такий?», «Де воював?», «У ко­го з місцевих є зброя?» Я чув, що в Криволапа, який був неподалік, запитали: «Хто атовець?» Він відпо­вів: «Отой». Хоч очі в мене й були зав’язані, але скотч прилягав нещільно, тож я бачив, що нікого, крім нас із Максимом і росіян, там не було.

При цьому Артеменко підтвердив, що Криволап дійсно попереджав його про те, що видав окупан­там імена атовців. І сказав суддям, що, на його дум­ку, Криволап не був обізнаний про наміри росіян і того дня (28 березня) опинився у нього в гостях випадко­во. Власне, тому Роман і не вимагав для обвинуваче­ного суворого покарання. Натомість сказав, шо покладається на розсуд суду.

Свідками у справі були односельці Максима й один його знайомий із Вишневого. Люди говорили, що, по­при заборону пересуватися селом, Криволап пово­дився зухвало і ходив вулицею з гучно ввімкненою на телефоні музикою. У свою чергу брат обвинувачено­го підтвердив факт побиття Максима і наголосив, що в того «все тіло було аж синє».

За Кримінальним кодексом дія або бездіяльність особи не є злочином, якщо вона вчинена під фізич­ним впливом, внаслідок якого людина не могла керу­вати своїми вчинками. І суд врахував цей нюанс у сво­єму вироку: «Визначальним при застосуванні цієі нор­ми є характер фізичного примусу, який повинен бути непереборним. Втім Криволап сам зазначав, що при другому затриманні (коли його разом із Романом при­везли в підвал), він не підтвердив росіянам. шо Арте- менко атовець. і його відпустили навіть раніше, ніж Романа.
Крім того, ще після першого затримання, коли фізичний примус до Максима перестав застосовуватися, він залишився в селі, не переховувався і не шу­кав допомоги, щоб припинити співпрацю з російськи­ми військовими. Таким чином, стверджувати, що внаслідок фізичного примусу він не міг керувати своїми вчинками, підстав немає».

Але той факт, що Криволап діяв під тиском рашистів, судді все ж таки взяли до уваги як пом’якшувальну обставину і застосували статтю Кримінального ко­дексу, яка дозволяє призначити покарання нижче від найнижчої межі. Тож за держзраду йому присудили 10 років тюрми, а за вилучену вибухівку — 4 роки. Та за сукупністю все одно вийшло 10 років, бо менш суво­ре покарання автоматично «поглинається» більш су­ворим. Фактично ж Максимові залишилося відсидіти менш ніж 8.5 року, оскільки час, проведений у СІЗО (із квітня 2022-го). йому теж зарахується.

Джерело: газета “Гарта”, Юрій Нікітін

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.