Вдова загиблого бійця «Азова» Марина Боднар розповіла, як створила власний бізнес

У Чернігові ось уже рік функціонує майстер­ня з виготовлення аромасвічок «Vitalius». Назву бренда 24-річна Марина Боднар присвятила сво­єму покійному чоловікові — бійцю «Азова» Віталію Трухану (позивний Біцуха), котрий загинув у бе­резні минулого року бо­ронячи Маріуполь.



Біцуха — наш земляк, із Черні­гова. Коли у 2014-му росія анек­сувала Крим і розв'язала гібрид­ну війну на Сході України, 19-річний Віталій добровольцем відпра­вився на фронт. Спершу воював у складі батальйону «Чернігів». А за рік перевівся до легендар­ного «Азову». Там з часом прой­шов спеціальний вишкіл, отримав сержантське звання і став займа­тися підготовкою новобранцю. Із Мариною (вона сама з Маріупо­ля, де якраз базувався «Азов») Ві­талій познайомився чотири роки тому. Стали зустрічатися, одружи­лися. У квітні 2020 року в них на­родився Матвійчик, а у вересні 2021-го — Гена. Жили в Маріупо­лі.

А повномасштабне вторгнення застало Марину з дітьми в Черні­гові, куди Віталій відправив їх ні­бито погостювати до своїх батьків. Насправді ж, передчуваючи неми­нучість великої вини, він намагав­ся вберегти дружину і синів. Хто ж знав, що рашисти посунуть також і з півночі.

Перший тиждень боїв Ма­рина з дітьми ховалися від обстрі­лів в одному з чернігівських бом­босховищ. А на початку березня, завдяки товаришам Віталія, вони виїхали до Львова. Там Марина і ді­зналася, що 12 березня її чоловік загинув у бою...

У червні 2022-го вона із си­нами повернулася в Чернігів, де вони мешкають і до сьогодні. Ще будучи у Львові, Марина вирішила відродити свій невеличкий бізнес з виготовлення аромасвічок і присвятити його чоловікові.

- Ще у 2020 році я зайняла­ся виготовленням свічок. У декреті мені було трохи нудно, тож виріши­ла відволіктися, — розповідає Ма­рина. - Придбала собі віск, гно­ти, ароматизатори, фарби і поча­ла експериментувати. Обходилася старим посудом, віск плавила на водяній бані.
Перші мої вироби бу­ли у вигляді різноманітних тістечок, кексів. Були також свічки у стака­нах і гіпсових кашпо. Спершу я да­рувала їх друзям. Потім почала виставляти свічки на продаж на сво­їй сторінці в соцмережах. І все завдяки Віталію, він із самого початку в усьому мене підтримував.

Улюблену справу Марина по­малу розвивала до лютого 2022-го. А тоді було не до свічок, - після загибелі Віталія знадобив­ся час, щоб змиритися з втратою і продовжити жити.

- Коли ми були на Заході Укра­їни я вперше задумалася про те, щоб знову почати робити свічки.

Свій бренд вирішила назвати на честь Віталика, із назвою мені допомогла Богдана - дружина його побратима, вона запропонувала розглянути варіанти англійською мовою або ж латиною. І влучила прямо в душу. Бо з латини «Vitalius» перекладається як «життєво важливий»... Коли ми повернулися в Чернігів, я замовила перших 10 формочок для свічок, кашпо з логотипами «Vitalius», віск та кілька видів віддушок (ароматизаторів). І взялася за роботу.

В соцмережах створила сторінку бренда, почала викладати фотографії
продукції. Із рекламою допомогли побра­тими Віталія, які всюди репостили мої дописи. Зразу ж пішли замов­лення.







Перша партія із 30 свічок розлетілася за добу! Після чого люди стали бронювати свічки аж на 2 місяці вперед!

На хвилі успіху Марина взялася за розширення асортименту. І з тих пір мало не щомісяця додає щось нове. Зараз у неї є свічки у формі будиночків, людських фігур, му­шель та багато інших. У тому чис­лі й тематичних. Наприклад, до Но­вого року готується серія свічок у вигляді ялинок, мандаринів, рукавичок і дракончиків (символу май­бутнього року).

У продаж також ви­ставлено подарункові бокси сві­чок, аромадифузори (у флаконах із брендовим логотипом «Vitalius»), а віднедавна — ще й мило власно­го виробництва. Щоб справити­ся з наростаючим обсягом замов­лень і при цьому мати час для до­гляду за дітьми, Марина залучила в свою команду двох працівниць — 25-річну Мілу і 24-річну Дашу. Вони допомагають виготовля­ти свічки, а Даша ще й вручну за­ймається художнім оформленням продукції. Нині команда «Vitalius» працює в окремому офісі з двома кімнатами. Перша облаштована під майстерню, а в другій зна­ходиться магазин власної про­дукції, де на поличках і стелажах представлено весь наявний асортимент.

Серед виробів Марини є серія свічок із кашпо у вигляді люди­ни, що сидить обійнявши колі­на. Минулої зими понад сто таких свічок із написом «Де Азов?» вона продала із благодійною метою. А виручені гроші (більше ніж 30 тисяч гривень) направила на підтрим­ку визволених із полону оборонців Маріуполя.

- На цю форму свічок мене на­дихнула Віалєтта дружина нині полоненого чернігівця Олексія із позивним Карапуз. Я побачила в Інтернеті її знімок, де вона сидить обнявши свої коліна біля власно­ручно намальованого постера «Де Азов?», — пояснює Марина. - І за неймовірним збігом саме в той час мені трапився постачальник із каш­по потрібної форми. Мабуть, таким чином доля посилала нам знаки.

Із Мариною ми зустрілися в її офісі. Вона люб'язно погодилася показати готову продукцію, а та­кож майстерню.

Працюємо ми в основному із соєвим воском. Зрідка з гелевим. Пробували також бджолиний, ко­косовий, рапсовий віск, та обрали саме соєвий, бо він приємніший у роботі, натуральний і добре поєд­нується з віддушками.

Розкажіть, як робите свіч­ки. Наприклад ті, що з кашпо...
- У нас є воскоплав. Туди ми засипаємо потрібну кількість вос­ку. Поки він розтоплюється і нагрі­вається до потрібної температури (100-110 градусів), ми беремо по­рожні гіпсові кашпо (їх замовляє­мо в постачальників) і прилаштовуємо туди дерев'яний гніт. Робимо це за допомогою невеличкого металевого кріплення, яке клеїться двосторонньою наліпкою на дно кашпо.

Потім розтоплений віск переливаємо в окрему єм­ність і розмішуємо із фарбою (якщо треба змінити колір). Після цього даємо воску трохи охолону­ти - десь до 50-60 градусів. Коли він починає стягуватися додаємо до воску віддушку (якщо зробити це раніше, то вона просто випару­ється). На завершення заливаємо воском наші кашпо і чекаємо, поки все застигне (від 4 до 6 годин). Як що ж свічка буде без кашпо, то за­ливаємо ії у спеціальну 3D-форму. Потім дістаємо, розмальовуємо і пакуємо.

- Як гадаєте, Віталій пишав­ся б Вами?
- Впевнена у цьому на 100%. Він завжди вірив у мене більше, ніж я сама. Я навіть зробила собі татуювання з портретом Віталика і вважаю, що тепер це мій оберіг по життю. Зображення у мене під сер­цем, а сам Віталій залишиться в моєму серці... назавжди...

Джерело: газета “Гарт”, Олексій Прищепа

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.