Дмитро Гармаш на війні втратив руку і пройшов полон в Оленівці, але повернувся додому живим

Володимир Ігнатченко Носівський голова на сторінці міської ради у Фейсбук розповів про деталі полону, в якому 3 місяці перебував місцевий житель і військовослужбовець ЗСУ Дмитро Гармаш. 

29 червня 2022 року його обміняли і цей день став його другим днем народження. Дивлячись на фото цього юного хлопчини, хочеться називати його Дімою. Однак у свої 22 Дмитро Гармаш побачив і пережив стільки, що комусь би і життя не вистачило.

А починалося все як у всіх: школа,захоплення, перемоги і помилки, пошук себе у юному житті, а потім - строкова служба в Збройних Силах України і омріяні війська морської піхоти. Був 2020 - й рік. Він у числі інших побратимів 36-ї Окремої бригади морської піхоти проходив службу у Миколаєві.

Через кілька місяців строкової служби хлопець вирішив укласти трирічний контракт.

Війна для зенітників 36-ї ОБМП почалася ще за кілька днів до повномасштабного вторгнення.

Зенітна установка Дмитра стояла на другій лінії оборони, в секторі між Маріуполем та Водяним. Власне, вони й прийняли на себе перший удар ворога. Хлопці давали відсіч, трималися з усіх сил, однак коли ситуація вже була надскладною, отримали наказ від командування відступати до Маріуполя й зайняти оборону біля «Азовмашу». Там вони героїчно билися до 12 квітня, доки не потрапили в оточення.

Після виснажливих боїв, з невеликим запасом зброї та боєприпасів, великою кількістю поранених, полон давав хоча б якусь надію на життя.

Серед п’ятдесяти поранених піхотинців у російський полон потрапив і Дмитро. Тяжке поранення правиці земляк отримав ще в березні. Через ризик зараження, її ампутували в польових умовах, без спеціальних інструментів та ліків.

Дмитро розповідає про полон, наче концтабір. Жодного моменту, який би додав оптимізму. Єдине, що не давало зламатися і витримати всі знущання, побиття, тортури і приниження - це підтримка один одного. Разом з Дмитром потрапив до полону і його кум. Щоправда йому довелося витримати в полоні аж 8 місяців. Дмитру пощастило більще- його обміняли через три. Власне, його і інших тяжкопарнених побратимів тричі готували на обмін і повертали або в Оленівку, або в Луганську колонію суворого режиму. Тримали в камері, де замість сімнадцяти одночасно перебувало сорок сім військовополонених.
Тож коли в черговий раз заговорили про майбутній обмін, Діма просто перестав у це вірити. Але цього разу їх везли вже в Запорізьку область.

Перший дзвінок, ступивши на рідну землю, був дзвінок бабусі. Саме її номер зберігся у пам'яті. Дома ж його чекали не лише бабуся. А й сестрички, брат, мама, кохана дівчина.

Після обміну почався період адаптації та реабілітації, який триває й досі. Спочатку лікарня у Нових Санжарах на Полтавщині,потім реабілітаційний центр у Львові, де й наразі він перебуває. Втім вже, як мовиться, на фінішній прямій на шляху до нового життя. Вже виготовлений біонічний протез, завдяки якому рука відчуває м’язові та нервові імпульси.

У розмові Діма ділиться своїми планами на життя. І найбільше імпонує його оптимізм, впевненість у своїх силах, у людях, які дорогі його серцю і є у його житті, - повідомляє Ігнатченко.





З побратимами 36 ОБМП

Gorod.cn.ua

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.