Захисник Азовсталі Євген Гмиря понад рік пробув у ворожому полоні

6 липня в рамках обміну з полону вдалося повер­нути 45 наших захисників і двох незаконно виве­зених дітей. Серед визволених — наш земляк, ге­рой оборони Маріуполя та «Азовсталі» — 23-річний Євген Гмиря із Гмирянки Ічнянської громади. У російському полоні він пробув рік і півтора місяця!



Євген — боєць 21-ї окремої бригади Національної гвардії України. Контракт підписав ще у 2020-му. 3 тих пір встиг понюхати пороху в зоні АТО/ООС, куди мав кілька ро­тацій. Повномасштабну війну застав у Маріуполі.

— 8 лютого Женя поїхав туди на планову ротацію, а 24-го почалося вторгнення росіі, - розказує дружина бійця, 25-річна Дарія Токар. — Ще в перший день у Маріуполі бу­ло пошкоджено вишки мобільних операторів, тож почалися перебої зі зв'язком. Та Женя якось знаходив можливість за­телефонувати або ж написати в месенджері: «Я живий, усе добре, не хвилюйся. Як ви там?» 28 лютого зв'язок із ним перервався. Більш ніж тиждень я не знаходила собі місця, аж поки 9 березня Женя нарешті не прислав вісточку: «Зі мною все в порядку». Повідомив, що по можливості писатиме в телеграмі, однак зв’язок із ним знову обірвався. Рятувала ін­формація від побратимів чоловіка, які час від часу писали мені, що з ним усе гаразд. Це підтверджували і в його військо­вій частині. 15 квітня, прориваючись із побратимами на те­риторію «Азовсталі», Женя зазнав осколкового поранен­ня руки. Також йому посікло тулуб. Рука кровоточила, бинтів не вистачало. Та, дякувати Богові, поступово вона загоїлася. Цілий місяць Женя у складі гарнізону продовжував тримати оборону на «Азовсталі». Зв'язуватися з ним вдавалося при­близно раз на два дні - по Інтернету. Я намагалася хоч щось розпитати про обстановку, про побратимів. Однак він не роз­казував - бо все прослуховувалося.

Пам'ятаю, ще 15 трав­ня ми зв’язувалися з Женею, він заспокоїв: «У мене все нор­мально, виконуємо бойові завдання». Однак ситуація була вкрай складна. Вже наступного дня по телевізору показали, що захисники «Азовсталі» розпочали вихід з території ком­бінату. Згодом я дізналася, що Женя з товаришами вийшли 16 травня. Потрапили на фільтрацію в Оленівську колонію №120, що на Донеччині. Чоловікові дозволили зателефо­нувати додому - так я дізналася, що він там. Після цього до­вгий час про нього не було жодної інформації. Одну частину бранців вивезли до росіі, другу - розвезли по окупованих те­риторіях Луганщини і Донеччини. Та ми про це нічого не зна­ли. Тож коли в Оленівці стався теракт (у ніч на 29 липня 2022 року рашисти обстріляли колонію з українськими вій­ськовополоненими, внаслідок чого щонайменше 53 бійці за­гинули, ще 130 зазнали поранень. - Авт.), я була сама не своя від переживань.



— Окрім дружини, вдома на Євге­на з надією чекали батьки, близь­кі та друзі. Однак до зими вони не знали, де він і чи взагалі живий. Аж поки з полону за обміном не повер­нулись кілька його побратимів, які й розказали рідним, що Женя перебу­ває у виправній колонії №27 у Горлівці Донецької області. Туди йо­го перевезли з Оленівки 28 липня — фактично перед самим терактом.

— Дізнавшись, що чоловік у Горлівці, я через свою знайому (ко­тра мешкає в окупованому Маріу­полі) надіслала йому листа, — ка­же Дарія. — Написала, щоб три­мався і що ми робимо все можли­ве, аби визволити його з полону. І цього листа чоловік таки отримав. Більше того, йому навіть дозволи­ли відповісти на нього. Лист прий­шов перед Новим роком. Женя пи­сав, що з ним усе добре, що дуже за всіма скучив і хоче додому.

У горлівській колонії Євге­на утримували майже рік — аж до самого обміну. Весь цей час Да­рія добивалася, щоб його обміня­ли: зверталася до Координацій­ного штабу з питань поводження з військовополоненими, в поліцію, в Товариство Червоного Хреста, в СБУ, у Головне управління розвід­ки Міноборони України. Крім того, продовжувала писати чоловікові — відправила йому 5 листів і одну посилку з речами та їжею. Нато­мість від коханого надійшло тільки два листи — більше йому надсила­ти не дозволили.

Довгоочікуваний обмін відбув­ся 6 липня на кордоні Сумщинини із росією. Про те, що її чолові­ка обміняли, Дарія дізналася вже постфактум.

Заздалегідь ніхто нікого не попереджав, бо обміни часто зри­ваються. Про те, що Женя вже в Україні, мені першими повідомили співробітники СБУ. Потім зателе­фонували з Координаційного шта­бу. Та я все одно не могла в це по­вірити. І лише коли Женя сам пере­дзвонив мені і я почула його голос — я переконалася, що це правда.

— Якими же були його перші слова?
— «Добрий день, кохана! Я вдо­ма - в Україні!» Я не могла стри­мати сліз від радості. Адже ще кілька днів тому сподівалася хоча б отримати відео із Женею з горлівської колонії (його обіцяли прислати волонте­ри), а тут з’ясовується, що його обміняли. Це просто якесь диво!

Зараз Євген разом з ін­шими визволеними з поло­ну бійцями проходить лі­кування та реабілітацію на Київщині. Її тривалість ме­дики визначатимуть індиві­дуально.

— Євген схуд після по­лону? — запитую у дружи­ни Героя.
— Звісно. Зараз Женя важить менше, ніж до по­лону, та, на щастя, вага не критична, як у деяких бій­ців. З часом все має нор­малізуватися.




Ми зв’язалися з Євге­ном телефоном. Він пого­дився сказати кілька слів про полон:

— В Оленівці нас не раз допи­тували ефесбешники, а також представники слідчого коміте­ту рф. Також возили на допити в Донецьк. Все вишукували бійців «Азову», навіть оглядали тіло на наявність відповідних татуювань.

— На допитах били чи лише залякували?
— Не хочу відповідати, щоб не зашкодити тим хлопцям, які зали­шаються в полоні. Бо «з тієї сторо­ни» теж читають наші новини і ро­блять висновки. Я знаю це зі свого гіркого досвіду...

- В яких умовах доводилося виживати?
- В Оленівці наш двоповер­ховий барак був розрахований на 200 чоловік, а в ньому жило пів ти­сячі! Спати доводилося на підлозі. Воду привозили пожежною ма­шиною — з болота. Ставили нам у 500-літровій бочці. Годували спер­шу тричі на день, а коли полонених побільшало, то двічі. В основному давали ячневу кашу. Двічі перепа­дав рис. У Горлівці було легше. Там були ліжка, матраци. І з харчуван­ням теж було краще. Психологіч­но я намагався себе налаштува­ти, що все буде добре. Це допомагало не зламатися.

Про те, що нас мають обміняти, ми не зна­ли до останнього. Вранці 5 лип­ня нам зв'язали руки, замота­ли скотчем очі, вивели на вули­цю і повезли в Таганрог. Разом зі мною з Горлівки забрали 16 полонених. Решту бранців довез­ли з інших місць. Літаком із Та­ганрога нас доправили в Бєлго­род. А звідти ми їхали автобу­сом до кордону. Зі зв'язаними руками ми пробули більш ніж добу. Розв'язали вже безпосеред­ньо перед обміном.
За словами Уповноваженого Верховного Ради України з прав людини Дмитра Лубінця, цей обмін став 47-м від початку повномасштабного вторгнення росїї. Загалом в Україну вдалося по­вернути 2 576 людей.

Олексій ПРИЩЕПА, газета “Гарт” від 13.07.2023

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.