Жителі Куликівки розповіли, як пережили зиму

Ще з минулого літа українців призвичаювали до думки, що попереду очікує найтяжча зима за останні кількадесят років. Зрозуміло, з яких при­чин: війна потягнула за собою здорожчання про­дуктів, ліків та будматеріалів, зростання вартості комунальних послуг, дефіцит пального та палива, нестабільність у енергетичній системі країни та ще багато негативних наслідків. Та чи не найтяж­чою була невідомість, адже ніхто з нас не знав, що буде завтра.



Та Господь змилувався над Україною: навіть зима не була такою лютою, як передрікали синоп­тики, прогнозуючи морози до 25 градусів. Тисячі життів були врятовані від замерзання, а також не­доїдання, адже відсутність рясних снігопадів не створювала додаткових логістичних перешкод.

Отже, зима минула, світловий день поволі довшає, температу­ра за вікном - зростає. Вже можна й підбивати підсумки: якою була зимівля куликівчан в умовах воєнного стану.

Саме це питання журналісти «Поліської правди» і запропонували до обговорення місцевим жителям:

Марина Остроух, 34 роки:

- Пам’ятаю, як ще з осені з усіх мас-медіа лунало: попереду найтяжча за ба­гато років зима. Моя родина також чекала її з острахом. Через постійні зміни в законодавстві ми втратили субсидію, сімейні надходження стали в рази менші, а рахунки за комуналку обіцяли бути більшими, ніж зазвичай. Зрозуміло, що на це вплинула і дорожнеча енергоносіїв, і постійне зростання тарифів, здорожчання таких послуг, як доставка газу і тому подібне. Крім того, наш будинок опалюєть­ся саме блакитним паливом. Планували переобладнати на комбінований тип опалення, щоб можна було і дровами протопити, але війна всі плани зруйнувала. Найбільше боялася за дітей, яких двоє: яка матір спокійно терпітиме, що її діти замерзають, хворіють чи недоїдають. Нагнітав ситуацію і психологічний тиск з боку агресора, адже мало в який осінній чи зимовий день на телефоні не вила си­рена сповіщення про повітряну небезпеку. Щоб якось перебитися, економили на всьому: опалювали будинок на мінімальному положенні (тримали градусів 18-19), вимикали електроприлади, в яких не було нагальної потреби, рідше дивилися те­левізор, майже не купували солодощі та хліб. Натомість, пекла домашню випічку та буханці хліба, який родині прийшовся до смаку навіть більше. Готувала, здебіль­шого, із домашніх продуктів, гарно пішли закрутки. Всі ці заходи дозволили зеко­номити та протягнути до кінця зими. На щастя, вона минула.

Любов Василівна, 58 років:

- Ой, не питайте мене про зиму! Легкою я її точно не назву. Син і внучка, які живуть зі мною, через війну лишилися без роботи. Живемо на копійки, адже моїх доходів на всі потреби не вистачає. Щоб якось зекономити, мусили цілу зиму опа­люватися дровами. Стопили у котлі всі дрова, що були у дров’янику, попалили й те, що валялося по двору, навіть кукурудзяні кісточки. Купити не можемо, бо дрова нині золоті. Один місяць вирішили опалюватися газом на мінімальному положенні, так у квитанції прилетіло майже три тисячі! Вимкнули і не торкалися більше. Тепер стягуємо дрова, звідки можемо. У якомусь сенсі, добре, що світло відключали, то хоч на ньому зекономили. Про продукти я взагалі мовчу: зайшла у магазин за хлі­бом та якою крупою - сотню клади. Такі нині ціни, що хоч і на поріг не ступай! А оці тривоги щодня... Щоранку на світанні читаю молитви і молю Бога про скорішу перемогу над ворогом... Ой, не знаю. Може хто із березнем і видихнув з полег­шенням, та мені розслаблятися нічого. Треба родину годувати, думати, чим опа­люватися, лікувати сина, бо у нього хворе серце. А помочі чекати нізвідки.

Олексій Рябченко, 62 роки:

- Взимку я відкрив домашній трена жерний зал: тренував біцепси накачу­ванням води ручною колонкою замість електричного насосу, розминав спину колонням дров, тренував ноги крутінням педалей велосипеду замість кермування автівкою. Економив, на чому міг. Кому­налка жахала тарифами і до війни, а тепер лякає ще й нестабільність надання послуг. Світло відключали, тож і з газом перебої цілком могли бути. Та якось перебули, пе­режили. Тепер до комплексу вправ додав катання двоколісної тачки із перегноєм на город. Весна вже кличе до роботи.

Олег Демеш, 49 років:

- Не скажу, що цьогорічна зима якось відрізнялася від минулих, якщо не врахо­вувати війну. Комуналка вже давно стала для українців непідйомною статтею ви­трат, як і ліки та продукти. Мало хто нині може собі дозволити, скажімо, хоча б раз на місяць купувати новий одяг чи взуття. Мовчу вже про побутову техніку, ремон­ти та інше. Збідніння населення, як-то кажуть, на лице. У холодну пору завжди важко, бо до звичних витрат додаються ще й опалення, обновлення теплого одягу тощо. Слава Богу, цього року хоч не було продуктового дефіциту, як це було у лютому-березні минулого року. Більшість моїх знайомих цієї зими економили на кому­налці та продуктах, хто як міг. Я ж і так вже давно затягнув пасок, тож урізати було нічого. Хіба що кинув палити, що, чесно кажучи, суттєво вплинуло на фінансовий стан, - найдешевша пачка цигарок тепер коштує 70 гривень. Через це й почуваюся краще, хворіти став менше.


Джерело: газета “Поліська правда” від 23.03.2023, Марина Іваненко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.