Анатолій Лепень з Городні виконує нестандартні замовлення для захисників

— Із таким до нас звернулися впер­ше, — говорить приватний підприє­мець із Городні Анатолій Лепень, роз­повідаючи про душову на колесах, зроблену недавно для наших військо­вих на його металообробному підприємстві. Воно працює вже 16 років. Туї про­ектують і виготовляють конструкції різно­го рівня складності — від перил та парка­нів до будинків-вагончиків.



- А це хлопці прикотили кунг (кузов ун|фікований нульового габариту. - Авт.) військової вантажівки — простіше кажучи будку на колесах, привезли старий котел і попросили зробити похідну лазню До­велося помудрувати.. Старий котел пе­реварили, всередині кузова зробили систему опалення, як у будинку, - одних тільки труб наварили більш ніж 30 ме­трів, із листового заліза виготовили бак на 1,5 тисячі літрів. Встановили його на даху, всередині бак розділений перего­родкою. щоб вода, нагріваючись (опа­лення на дровах) в одній частині, віддава­ла частину тепла другій. У кузові облад­нали душову кімнату з перегородками - одночасно можуть митися 7 чоловік. За­мовники лишилися задоволеними.







Зараз працівники підприємства ви­готовляють для захисників грубки та буржуйки. У по­рівнянні з найпершими (іх почали робити ще в 2014-му для бійців АТО) вони більш функціональні, хоча основою як для тих. так і для інших є газові балони.


Завдяки удосконаленій конструкції нинішні грубки не лише зігрівають, а й до­зволяють комфортно готувати їжу зверху в них — плита з конфорками.

— Щоб тепло довше зберігалося, на плиту можна по­класти каміння чи цеглу. На них швидко сохнутиме взут­тя, одяг. У комплект входять навіть кочерга і совок. На сьогодні ми виготовили 24 таких комплекти. 16 із них уже відправили на Донбас.

Розширити виробництво заважає брак матеріалу.

- Восени минулого року я придбав 7 газових бало­нів для виготовлення мангалів А тут війна. Які мангали? І ці балони, й ті, що знайшли волонтери, пішли на грубки. - каже Анатолій Федорович.

Йому 54. За фахом — інженер-механік. До розвалу Союзу понад 10 років працював (вахтовим методом) на Півночі. Коли повернувся в Городню, став приватним під­приємцем — займався реалізацією продуктів харчуван­ня. Тоді і зварив свій перший ларьок-вагончик для тор­гівлі Він вигідно вирізнявся серед ринкових наметів. Тож невдовзі не стало підбою від замовлень. Так і змінив ква­ліфікацію.

- І не жалкую. Бо тепер точно знаю, що залізо - це моє. — говорить Анатолій Федорович. - До війни спра­ви в нас ішли непогано. Було чимало клієнтів. Багато чо­го ми робили для Городні - вуличні вказівники, лавоч­ки, квітники, автобусні зупинки, дитячі майданчики то­що. Налагодили виробництво бочок із товстого металу для випалювання деревного вугілля, були й інші задум­ки Тепер ми їх відклали до мирних часів.

Один із проектів Анатолія Лепеня, що теж чекає на втілення в життя, — виготовлення європіддонів за новою технологією, верстат для цього (як і для прокатки мета­лу) він розробив сам. Завдяки спеціальній конструкції з роботою, для якої раніше потрібні були два працівники, без зайвих зусиль впорається один. До того ж швидше.

А поки що колектив підприємства працює згідно з ви­могами воєнного часу. Одна з останніх його робіт - две­рі для укриттів в обох міських ліцеях.

Джерело: газета “Гарт” від 18.11.2022,  Марія ІСАЧЕНКО, фото Олени Яцкової та газети “Новини Городнянщини”

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.