Валентина Ридя: «Я дуже рада, що Коля вижив»

Приголомшливу історію 33-річного Миколи Куліченка з Довжика Чернігівського району не раз показували на українських і навіть зарубіжних телеканалах. Це його азом із двома братами (36-річним Дмитром і 30-річним Євгеном) окупанти запідозрили в партизанстві й вивезли на допити у Вишневе за 40 км. від Довжика. Там три дні катували, а тоді всіх трьох розстріляли в посадці й закопали в ямі. Микола єдиний з братів дивом вижив і вибрався з могили. Опинившись у невідомому місці, поранений і знесилений, він навряд чи добрався б додому сам, якби не зустрів у Буянках на Ріпкінщині 55-річну Валентину Ридю та її синів - Олександра (33 роки) і Сергія (йому 29).



Миколу з братами рашисти схопили 18 березня. Того дня біля Довжика на мі­ні підірвалася ворожа коло­на. Окупанти кинулися шу­кати тих. хто вчинив дивер­сію. Стали ходити по хатах. Нагрянули й до Куліченків. Хтось розказав їм. що Євген брав участь в АТО. На до­дачу росіяни знайшли в домі його сумку з військовою формою. Розбиратися, що до чого, не стали — схопили всіх трьох братів і повезли у Вишневе.

Пізніше Микола Куліченко розповідав: “Нас за­везли на якусь пилораму. Де перебуваємо, ми не зна­ли. На допитах запитува­ли, хто підірвав колону, і би­ли автоматами по голові, по ребрах, по животу. Аж до втрати свідомості. І так два дні. 20 березня на допи­ти не водили. А по обіді на­ступного дня побили до півсмєрті, із зав'язаними очима та зв'язаними руками і нога­ми закинули нас у багажник джипа й повезли в посад­ку. Там викопали неглибоку яму і поставили нас на колі­на. Перед пострілом я крут­нув головою, тож куля ввій­шла мені в щоку, а вийшла біля вуха».

Вистреливши в Миколу, рашисти скинули його в яму. Він прикинувся мертвим. По­тім застрелили Дмитра і Єв­гена. їхні тіла впали на Ми­колу, після чого яму заси­пали землею. Коли росіяни пішли, Микола зміг звільнити руки й ноги і вибрався з ями. Тепер йому треба було якось добратися додому, не напо­ровшись на окупантів. Тут Миколі пощастило.

— Це було вранці 22 бе­резня. Я вийшла з хати по­ратися і побачила, що на ме­талевому містку біля нашо­го двору Сергій розмовляє з якимось чоловіком. Незна­йомець стояв спиною до ме­не. Був одягнений у жіноче коричневе пальто з підня­тим комірцем. Мав дуже ко­ротку стрижку, - пригадує Валентина Петрівна.
— Ці­кавість взяла гору, і я вирі­шила підійти до них. Побачи­ла на обличчі чоловіка синці, а на правій щоці розмаза­ну кров.

Незнайомець пояс­нив: «Я йду з полону. Звуть мене Коля. Сам із Довжика. Підкажіть, як дійти до­дому. Найкоротший шлях - через Вишневе. Але там базувалися орки. Та й на в'їзді в наше село був їхній блок­пост. Тож син порадив Ми­колі йти обхідним шляхом — так званою зеленою вули­цею (ґрунтовою дорогою, якою місцеві літом ганяють корів) - до Замглая і далі через Глиненку, Ріпки, Суличівку, Малий Листвен. Та стало зрозуміло, що Коля не запам'ятає дороги, адже ніколи не був у цих краях. Тому я попросила Сергія на­малювати карту і запросила обох у двір, подалі від сто­ронніх очей.

У дворі Сергій став крес­лити карту. Під час окупації він возив машиною пшеницю і картоплю в Олешню й Нові Яриловичі, тож добре знав, де російські блокпост і як їх краще оминути. Допомогти з картою взявся й Олександр.

— Поки вони малювали каргу, я пішла готувати Ми­колі сніданок. Ясно було, що він голодний, хоч нічого й но просив. Лише чашку води, щоб умитися. Та хіба чашкою можна нормально вмитися? Тож я провела його у ванну, - продовжує жінка.

- Коли Микола скинув пальто, виявилося, що на ньому лише легенька куртка і майка. І це при тому, що на вулиці була холоднеча. Умившись, Коля глянув у дзеркало і сказав: “О боже, що вони зі мною зробили”.

Я дала йому руш­ник, щоб вимочив кров, і за­просила снідати. За столом Микола нам усе розповів: як їх вивезли на пилораму, як знущалися, а потім розстрі­ляли в посадці. Сказав, що могила десь за пів кіломе­тра від хутора Чумаки (це поряд із Вишневим. — Авт.).

Назву він запам'ятав, бо бачив знак. На той хутір Микола вийшов уже затемно. В покинутій хаті взяв собі жіноче пальто і переночував у погребі.
А вранці пішов у бік замглайських боліт. Звідти попід канавою дійшов до Буянок в обхід Вишневого. Добре, що у Вишневе не пішов.
Там його б зразу вхопили б.

Поки Микола снідав господиня принесла йому светрі і шапку. А також приготувала із собою в дорогу хліб, сало, трохи цукерок і кілька цигарок.
- Із 8-ї ранку росіяни вже почали ходити селом, часто їздила їхня техніка. Тож Сашко тишком провів Колю до зеленої вулиці і наостанок сказав, щоб той ішов городами, бо окупанти дозволили місцевим виходити на городи, а по полях хо­дити зась!

Користуючись намальованою картою, Микола дій­шов до Малого Листвена. Звідти - навпростець через Гучин (люди підказали, що окупантів там немає). І вже о п'ятій вечора був дома. Та Валентина Петрівна чекала на звістку від Миколи май­же місяць.

- Чесно кажучи, я пе­реживала, що Коля не ді­йде додому. Бо він жалівся на біль у ребрах. Я навіть подумала, що йому відби­ли внутрішні органи. Слава богу, обійшлося. Зв'язатися зі мною Коля довгий час не міг, оскільки не мав мого но­мера телефону. Він навіть не знав, що був у Буянках. Адже зайшов у село з боку боліт і вийшов тудою ж.
Знака з на­звою він не бачив. Усе, що пам'ятав, — хутір Чумак і металевий місток біля на­шої хати. Завдяки цьому містку Коля із сестрою зрештою нас і знайшли. Во­ни зв'язалися з ріпкинською громадою, а ті підказали, що такий місток є лише тут. 12 квітня Коля з Ірою приїха­ли до мене. Перше, що він сказав при зустрічі: «Можна Вас обійняти?” . Кажу: “Звіс­но!» Ми з ним обійнялися й аж розплакалися від радості. Тепер ми як рідні: коли зустрічаємося, то завжди обіймаємося.

- Виходить, вони до Вас іще приїжджали?
- Так, двічі. Першого ра­зу, коли після довгих пошу­ків нарешті знайшли могилу з братами. Мене тоді теж ту­ди возили, показали те міс­це. А вдруге, коли привез­ли гостинець: коробку цу­керок, вино, каву, печиво. Я дуже рада за Колю, який усім ворогам на зло вижив і таки добрався додому.

Джерело: газета “Гарт” від 25.08.2022, Олексій ПРИЩЕПА, с. Буянки на Ріпкинщині

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.