У Куликівці «даремна» вода закінчилась

У Куликівці діючою залишили лише одну водозабірну колонку. Аномальна липнева спека, яка останніми днями просто «виймала душу» з мешканців Куликівщини, спонукала жур­налістів «Полісянки» до пошуку відповіді на одне дуже важ­ливе і наболіле питання. Та, чесно кажучи, з вуст жителів громади дана проблема не сходила протягом останніх кількох років. Мова йде про доступ до питної води поза ме­жами приватних господарств, тобто у громадських місцях.



Водогін у селищі був облаштований більше 50 років тому. однак, чи то за браком коштів, чи за наявності альтер­нативного джерела водозабезпечення (криниця, свердловина тощо), у населеному пункті таки залишилася певна частина го­сподарів, які відмовилися від цього блага цивілізації. Щоб дані особи не залишилися без живильної вологи, ще за радян­ських часів було вирішено облаштувати поблизу їхніх осель водозабірні колонки, напряму під’єднані до центрального во­догону.

подібні джерела води були доволі популярними й у великих містах. Зокрема, і в Куликівці такі колонки були облаштовані май­же на кожній вулиці. Це давало змогу набрати води усім, хто її потребує або ж просто напитися чи освіжитися у спекотний день.

Два роки тому кількість до­ступних населенню колонок раптово почала зменшуватися. До минулого літа діючими залишалися лише три колонки по вулиці Вокзальній, дві з яких на сьо­годні вже також відключені.

З яких причин громадськості обмежили доступ до питної води та чи можливо якось виправити ситуацію? на ці питання журналі­стам відповів в.о. начальника КП «Куликівське ВУЖКГ» Олександр Антоненко:

- Звичайно, вирішальну роль у даному питанні відіграло саме фінансування. Населення звикло думати, що вода у подібних колон­ках даремна, за неї ніхто не сплачує. Насправді ж, ці крани, як і будь-які вузли водогону, обслуговуються ВУЖКГ, вимагають ремонту, заміни деталей. За воду, використану че­рез таку колонку, сплачується певна абонплата (у дійсності - копійки), яка поділена між тими ж абонента­ми, що не підключені до водогону. останнім часом населення почало активно відмовлятися сплачувати за користування такими колонками. А, між іншим, водозабір збільшився у декілька разів: колонками користу­ються мешканці селища, з бідонами та каністрами приїздять жителі ін­ших сіл, наповнюють свої цистерни працівники різних агроформувань.

Як відомо, система водогону дуже стара, зношена, прогнила, через що ми й так маємо великі втрати. А тепер «на плечі» комунгоспу лягли ще й витрати на утримання громад­ських колонок. Не буду приховува­ти, на сьогодні наше підприємство і так несе великі збитки, у тому числі й через війну та складну фінансову ситуацію в усій країні. Тому ВУЖКГ було змушене закрити колонки, щоб хоч трохи мінімізувати втрати. Дана ситуація склалася ще задовго до мого призначення на цю поса­ду, і колонки потроху закриваються протягом двох-трьох років.

Олександр Антоненко зазначив, що вода у вільному доступі в сели­щі таки є: працюючою залишилася одна з колонок по вулиці Вокзаль­ній^ також колонка на території КП «Куликівське ВУЖКГ», де безоплат­но можна набрати води у будь-якій кількості. Остання доступна лише в робочий час - із 8:00 до 17:00.

Закономірно виникає питання: чи можна вжити якихось заходів по розширенню кількості точок вільного доступу до питної води? приміром, облаштувати у селищі бювет, на кшталт того, що зробили у Вересочі, чи встановити «поїлки», ручні колонки (такі були популярні в селах, де потрібно вручну накачува­ти воду). Представник житлово-ко­мунального господарства відповів і на це питання:

- Все, як завжди, впирається в гроші, - резюмує Олександр Антоненко. - Я вже говорив, що на сьо­годні КП «Куликівське ВУЖКГ» несе великі збитки. А на облаштування того ж бювету необхідні величезні кошти. Найперше, це оплата праці геодезистів, яким належить знайти підземне джерело, діюче й чисте. Щоб забезпечити доступ до якісної питної води, необхідно пробурити свердловину глибиною не менше 90 метрів (до 90 метрів - технічна вода), а це ще плюс 100 тисяч гри­вень. Окрім того, необхідно прид­бати насос та інше обладнання, встановити точку обліку електрое­нергії, все узаконити та поставити на баланс. Загалом, облаштування такого бювету обійдеться щонай­менше у півмільйона. Не говорю вже про те, що комусь його необ­хідно обслуговувати, що також має оплачуватися. Громада на сьогодні не має таких коштів. Чи знайдеться щедрий спонсор, ладний пожерт­вувати кошти на таку необхідну, але дуже дорогу річ?

Отож, питання забезпечення населення питною водою й надалі залишається відкритим. На сьогод­ні, коли на часі дещо інші проблеми, воно відійшло на задній план. Але у разі катастрофи (не забуваємо, що у країні війна, і населення може у будь-який момент залишитися без благ цивілізації, як це було на прикладі Чернігова), селяни зали­шаться без води. Подібні ситуації неодноразово виникали в селищі, коли ставалися пориви водогону, на кілька днів зникало світло, через що системи водозабезпечення аварій­но зупинялися.

Можливо, черговий колапс таки змусить місцеву владу спіль­но з громадськістю задуматися над вирішенням даного питання. Але чи варто чекати?...

Джерело: газета “Поліська правда” від 14.07.2022, Марина Іваненко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.