Які щасливі випадки з вами траплялися?

Часом здається, що життя загнало в кут і виходу немає. Нікому ти не потрібен, ніхто тебе не любить, з грошима біда й пустка. Раптом бац — в одну хвилину перевернулося і пішло на краще. Трапився щасливий випадок. А коли ж таке згадувати, як не на великі свята?



Мисливська рушниця

Володимир Кучма, голова Кіптівської громади, Козелеччина: — Випадковостей в моєму житті мало, все якось планово. Але пам’ятаю, як батько на повноліття подарував мисливську рушницю. Я з дитинства захоплювався полюванням і хотів бути мисливцем. Але для цього треба були гроші, щоб купити знаряддя. І от на мої 18 років , батько неочікувано для мене подарував першу мисливську рушницю Т 03-34. Сувенірного виробництва, справжня. Дуже красива, з гравіюванням. Все життя з нею полював.

Бував на мисливських угіддях скрізь в нашій області, багато їздив Україною. Мисливське життя було досить активне. Виїжджав на полювання в Білорусь, Росію. Сліди ведмедів бачив, але не зустрічав їх. Звичайні мисливські трофеї: лось, кабан, олень, заєць, лисиця. 40 років мисливського стажу. Опудал зі здобутих тварин не робив, навіть роги не брав, забирали інші мисливці. А на сьогодні ту рушницю передав зятю як сімейну реліквію. Він теж мисливець. Найщасливіша подія — народження внучки Насті в 2012 році. Це був найбільш значимий етап у моєму жипі. Я завжди хотів, щоб у мене в родині були дівчата. Маю двох дочок і чекав внучку. З жінками легше по жипю йти.

Не підірвалися на мінному полі

Олександр Роговий, військовослужбовець (зараз в зоні ООС), Прилуки: — Цього літа пройшлися втрьох з побратимами територією, яка, як виявилося, була замінована. Біля Попасної. Тобто мінним полем. Але про це нам сказали пізніше. І ніхто з нас тоді не постраждав.

«Їй комп'ютер, мені телевізор»

Галина Терещенко, кухар, Седнів: — У 2003 році була популярна лотерея «Лото Забава». Три гривні коштувала. Була якраз у Чернігові у справах і купила квиток. Подарувала хрещениці того ж дня на день народження. Вона на той час навчалася в'київському політехнічному. З цим квитком навіть у студію потрапила і виграла п’ять тисяч гривень. На той час то великі гроші були. Собі купила сучасний комп’ютер для навчання, а мені — телевізор. На знак вдячності. Не знаю, як там зараз комп’ютер. Але телевізор працює в мене й досі, жодного разу не ламався. А хрещениці моїй і далі щастить. В минулому році, в якомусь супермаркеті, мобільний телефон виграла за вісім тисяч гривень. Купувала продукти на 350 гривень, відправила чек на розіграш і перемогла.

«Мав везти снаряди в Донецький аеропорт, а поїхав зустрічати волонтера. Вижив»

Євген Луняк, завідувач кафедри історії України Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя, доктор історичних наук: — Мій найщасливіший випадок трапився в зоні АТО на Покрову (на війну Євген Миколайович пішов добровольцем у 2014 році. — Авт ). Я мав везти боєприпаси нашим бійцям, котрі обороняли Донецький аеропорт. За день до цього чекали волонтера, ніжинського отця Сергія (Чечина). Та він затримався. Постало питання: везти мені зброю чи зустрічати волонтера. У Донецький аеропорт відправили інших. А я поїхав зустрічати отця Сергія. Того дня наші хлопці потрапили під масований обстріл. Був смертельно поранений наш Володимир Тітарчук, котрого називали Тещею або Івановичем. А я мав їхати саме до нього. Отець Сергій сказав, що для віруючої людини це не чудо. Коли ми з ним говорили і навкруги свистіли міни, він навіть в укриття не хотів іти, казав: «Як Бог дасть». І ворожі боєприпаси нас оминали, не зачіпали. А ще священнослужитель тоді подарував мені звичайного дерев’яного хрестика, який я жодного разу не зняв, він є моїм оберегом. А Покрову вважаю своїм другим днем народження.

Телефонний апарат і цікава робота

Тамара Кривицька, бібліотекар, село КозляничІ, Сосниччина: — Років 15-20 тому виграла в районній газеті «Вісті Сосниччини» стаціонарний телефонний апарат. І він в мене весь цей час працював безвідмовно, тільки недавно зняли. Самі вирішили відключити, бо вже у всіх мобільні.

Змолоду працювала касиром у бухгалтерії, а як колгоспи розпалися, в 2002 році, перейшла в бібліотеку. Тоді булд трохи інша система, ми молодші. Увійшла в курс справ, працювати було добре. То вже зараз сидимо й гадаємо: чи закриють, чи ще трохи поробимо. Люди в селі ще книжки читають, але вже на межі.

«ВісникЧ» №34 (1841) від 26 серпня 2021

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.