Вони так люблять дітей, що «обґрунтовано» закривають їхні рідні школи

Чималий «десант» освітніх і фінансових чиновників Новобасанської об’єднаної територіальної громади на чолі з головою громади Миколою Дяченком днями висадився у селі Білоцерківці. Про мету приїзду сказав керівник групи: «Приїхали поспілкуватися з батьками учнів місцевої школи».

Уточненила мету приїзду поважних гостей директор Білецерківської школи Віра Іванівна Журибіда. За 20 років роботи на цій посаді вона вперше постала перед фактом, коли керівник громади разом з працівниками відділів освіти й фінансів приїхали у село для вивчення питання подальшої долі місцевої школи, не запросивши на цю зустріч навіть директора школи, депутата Новобасанської сільської об’єднаної ради. Зайвою виявилася для цієї зустрічі і вчителька Вікторія Самборин, мати двох дітей, теж депутат сільської об’єднаної ради. Таємничу зустріч керівництва ОТГ з батьками учнів розсекретили батьки школярів, які виступили проти закриття школи.


Зустріч, від якої не побільшало оптимізму в білоцерківлян

Керівництво з Нової Басані пояснювало свою «благородну» місію користю для місцевих учнів та їхніх батьків, а білоцерківляни говорили їм у вічі: приїхали на розвідку стосовно закриття школи. Перед цим була проведена телефонна робота з батьками першокласників (звучало на зустрічі), і більшість батьків «клюнула» на ці телефонні переконання і забрала заяви з Білоцерківської школи, бо вирішили раптом і загадково віддати своїх першачків до Вороньківської школи, а може, й до іншої. Тож незадовго до початку нового навчального року постало питання про закриття Білоцерківської школи, бо в ній залишається учнів менше, ніж 25, а при такій кількості учнів школа може не одержати державного фінансування. Якщо ж громада не закриє малокомплектну школу, її доведеться фінансувати з місцевого бюджету, – пояснювали посадовці.

Втім, у ході зустрічі дуже вже засмерділа й місцева політика. Одна мама учня-першокласника звинуватила товариство «Земля і воля» у втручанні у справи села. Мовляв, один із керівників охорони цього господарства осмикнув її чоловіка, який працює охоронцем, щоб не ліз у брудну справу із закриття школи. Але присутні в залі розповіли, чим займався цей охоронець: ходив по селу й кричав «Ура!», що закриється школа і залишаться без роботи директор Віра Журибіда і вчителька Вікторія Самборин.
Тобто він пішов проти більшості жителів свого села, які не підтримують ідею закриття школи, і які обрали депутатами неугодних йому педагогів, високу фаховість яких визнали в об’єднаній громаді й області. Хоча як депутати вони незручні для верхівки громади. Дружина цього охоронця і ще одна матір першокласника, що намагалися «каламутити» односельців за закриття школи, проговорилися, чиє завдання виконують. От тільки навіщо переводити стрілки на товариство «Земля і воля», яке не має в Білоцерківцях ні комерційних, ні бодай якихось політичних інтересів?

Ця ложка політичного дьогтю у діжку «турботи» чиновників громади про якість освіти учнів остаточно розкрила справжню мету їхнього приїзду в Білоцерківці. Ніхто з виступаючих від гостей не переконав селян в тому, що до них приїхали посланці новобасанської влади з благородною місією.

Чи не найбільше «піклувалась» про місцевих учнів чиновниця відділу освіти Новобасанської ОТГ Ольга Василівна Руденко – нещодавно директор «оптимізованої» неповної середньої школи. Вона фахово розповідала, скільки навчальних хвилин і навіть годин втрачають учні в малокомплектних класах і як це може негативно вплинути на рівень їхньої освіти. На ці обґрунтування директор Білоцерківської школи Віра Іванівна нагадала, що за цією програмою школа працює останні десять років, а про рівень програмних і позапрограмних шкільних знань свідчать численні перемоги їхніх учнів на різноманітних олімпіадах – від районних до столичних, на Всеукраїнських конкурсах учнівських творчих робіт, Міжнародних конкурсах-фестивалях. Кращі випускники неповної середньої школи успішно складають екзамени до педагогічних і технічних коледжів на державне фінансування. Згідно з положенням про стипендії об’єднаної громади для кращих учнів, на минулий навчальний рік було виділено п’ять стипендій, з них чотири – учням Білоцерківської школи. Грошей відмінники ще не одержали, але йдеться про рівень освіти. Виходить, він вищий, ніж у багатьох повнокомплектних школах. Зокрема, вищий, ніж у Новобасанській школі, де директором була нинішня чиновниця відділу освіти Ольга Василівна Руденко, при ній і школу закрили. Тепер вона, досвідчена, грамотно роз’яснювала, скільки знань учні недоодержать на «урізаних» уроках з фізики і математики. Хоча перед теоретичними доводами їй би поцікавитись, яким чином учень 8 класу Іван Кияшко з « урізаними шкільними годинами» виборов третє місце в обласній олімпіаді з математики, заодно посів третє місце у другому етапі Всеукраїнських предметних олімпіад з української мови та літератури. І такі перемоги – щорічні й непоодинокі. А в Україні цього року 33 відсотки випускників не склали тестування з математики. Ще гіршою буде ситуація, коли позакривають школи з високим освітнім рівнем заради збереження високих зарплат і премій децентралізованим місцевим «міністрам».

У складі новобасанського «десанту» була ще одна колишня директорка школи, піклування якої про діток завершилося теж «оптимізацією» навчального закладу. Зате директор пішла на підвищення в об’єднаній громаді.

Одне слово, на кого не глянь з того «десанту» – кожен великий фахівець із закриття шкіл. А от молодий директор Новобиківської школи приїхала в Білоцерківці, де свого часу 15 років працювала вчителем, агітувати, щоб учні після закриття рідної школи їхали навчатися в її школу. Чи забезпечать новибиківські вчителі підготовку білоцерківських учнів до перемог на олімпіадах, конкурсах, фестивалях, як готували їх у рідній школі, – мова не йшла. У кожного освітнього чиновника – свої завдання, у яких, як то кажуть, і не пахне щирим піклуванням про кожну дитину. Як ото знаємо з конкретних прикладів.

Періодично в інтернеті оновлюється інформація про те, як у Японії виділили залізничний потяг для підвезення до школи однієї учениці з віддаленої провінції. За радянського «окупаційного режиму» при оптимізації певних освітніх закладів для учнів перших-четвертих класів залишали в рідних селах початкові школи. У перші роки незалежності в селах, де не вистачало дітей для укомплектування неповної середньої школи, практикували реформування навчального закладу у школу-дитячий садок, що було в Новій Басані, Старому Бикові та багатьох інших селах. У Білоцерківцях ще не децентралізована місцева влада не посміла закрити школу, коли там залишалося 16 учнів, згодом їх побільшало. І дошкільнят зараз більше десяти – є перспектива для школи.

На Чернігівщині депутати Березнянської громади проголосували проти оптимізації навчальних закладів. Одна невелика школа пережила шість судових рішень і відбилася від закриття.


Стела Слави не витримала ганьби - закриття школи на тридцятий рік Незалежності

Що заважає самостійній, «процвітаючій» громаді захистити хоча б найменшеньких учнів від навчання у віддалених чужих селах? Щоб батьки не будили їх з раннього рання на автобус, який збирає учнів з кількох сіл. Уроки в учнів перших класів закінчуються раніше, ніж у старшокласників, але малюкам доводиться чекати й повертатися додому пізно. Цією проблемою поділився батько дітей, яких довозили з Бірок, Соколівки, Мочалища, Рокитного, Красного на навчання до Пісок, розповів, які то були муки для першачків. Траплялися й поломки автобусів: вони – не японські безвідмовні потяги. І члени новобасанського «десанту» – не японці: їхнє децентралізоване «піклування» про дітей мотивоване владними портфелями з високими зарплатами й преміями. Правда, одна з «благородного десанту» звинуватила в усьому державну політику. А хто її виконавці – не сказала. Сподівається, що історія забуде. Як забула справжню «рідну» наволоч, що творила на рідній землі голодомори й репресії. Місцеві децентралізатори, видно, переконані, що і їхню вину за розвал сільської освіти, медицини і загалом сіл історія спише на дебільні державні реформи, а вони, справні виконавці руйнівної ідіотії, запишуть себе у жертви «державної політики», у борці за щастя народу.

Не вийде й далі ухилитися від історичної відповідальності. На зустрічі в Білоцерківцях лунали серйозні звинувачення на адресу тих, хто приїхав у село робити перші руйнівні кроки. Очевидним було й те, що місцеві жителі починають іншими очима дивитися на «користь» від самостійної об’єднаної громади, від «своєї» влади, на її «піклування» як про дітей, так і про дорослих громадян. До речі, від старости села Тамари Лук’яненко односельці не почули жодного слова, хоч репліками звертали її увагу на важливу проблему – долю школи. Але не стала вона перечити тим, хто її призначив на цю посаду. Це колись голову села обирали.

Тепер таке воно, перевернуте з ніг на голову, народовладдя! Чи скоро ясно усвідомлять селяни, хто насправді веде українське село мирним шляхом до повної розрухи? Адже почали вже розуміти, що відокремлена від Бобровиччини Новобасанська громада не принесла Білоцерківцям нічого з того, що обіцяли ініціатори окремої громади, передусім небувалого покращення життя людей. Одержали все навпаки. А закриття школи – серйозний крок взагалі до занепаду села, про що криком кричали окремі учасники зустрічі.

Ще нагадували голові громади Миколі Дяченку, що він обіцяв, коли йшов на вибори. Вони йому повірили, а тепер з якою місією він приїздить в Білоцерківці? Неприємні питання залишилися без відповіді.

Григорій Войток, «Чернігівщина» №32 (850) від 12 серпня 2021

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.