Чорнобильців все менше, як і пільг

Минула 35 річниця аварії на Чорнобильській АЕС. Радіоактивні елементи помаленьку розпадаються. У віддалену Прип’ять возять туристів, в тому числі і чимало іноземців. Показують їм найцікавіші місця зони відчуження.


Анатолій Лігун. Фото з Інтернету

Завезені 1998 року із заповідника «Асканія Нова» 20 коней Пржевальського (підвид дикого коня) розплодилися, і їх уже 110 особин. З’явилася череда здичавілих корів з телятами і бички. Активно розмножуються рисі, вовки та лисиці. Вперше за останні сто років оселився ведмідь.

— А що змінилося у житті чорнобильців? Скільки їх?

— Ліквідація наслідків аварії тривала з 1986 року по 1990 рік. На липень 1994 року (це коли вже були обстежені всі території) в області проживало 284 тисячі осіб, потерпілих від аварії на ЧАЕС. З них 15,5 тисячі ліквідаторів. Близько двох тисяч переселенців (500 сімей) та 177 тисяч дітей. На 1 січня 2021 року лишилося 64 тисячі 800.3 них 7800 ліквідаторів. 4,5 тисячі тих, хто внаслідок катастрофи стали інвалідами. 2300 дітей, які мають статус постраждалих, — озвучує статистику 79-річний Анатолій Лігун, голова обласної організації інвалідів «Союз Чорнобиль України». — Було визначено, що постраждав 251 населений пункт у семи районах області: Козелецькому, Семенівському, Городнянському, Чернігівському, Корюківському, Ріпкинському та Новгород-Сіверському. Для людей, які проживали на цих територіях, ввели доплати.

Нині залишилося безкоштовне харчування у дитсадках та школах для дітей, які мають статус постраждалих. Усім дітям, які отримали удар на щитоподібну залозу, було оздоровлення: і на морях, і в таборах. Та потім внесли зміни у законодавство і прописали, що путівками забезпечується лише категорія один (тобто інваліди). Так стало з 2012 року.

25 грудня 2015 року відмінили четверту зону, а це більшість постраждалих населених пунктів. Після цього якийсь час навіть посвідчення перестали видавати. Також призупинили визнання інвалідами внаслідок Чорнобиля. Лише у 2017 році Конституційний суд визнав неконституційними деякі положення змін до чорнобильського закону.

— А пільга про вихід раніше на пенсію лишилася?

— У третій зоні є вихід на пенсію раніше, але не більше ніж на шість років. У колишній четвертій зоні — на п’ять років. Проте жителям четвертої Пенсійний фонд відмовляє. Тоді люди звертаються до суду, і суд приймає рішення на їх користь. Але це тяганина, і не всі судяться.

— Анатолію Михайловичу, а що з пільгами на оплату комунальних послуг?

— Ліквідаторам знижка 50 відсотків. А тим, які прирівняні до інвалідів війни, — 100 відсотків. Люди, які проживають у зоні гарантованого добровільного відселення, мають право на відшкодування 50 відсотків вартості палива.

— Доплата на продукти є?

— Ліквідатори першої категорії отримують щомісяця 398 гривень 98 копійок, другої категорії — 50 відсотків від цієї суми.

— Як з оздоровленням?

— Виділяли санаторно-курортні путівки щорічно. Перестали у 2006 році. Нині, якщо ти ліквідатор або інвалід внаслідок чорнобильської катастрофи, вибираєш заклад за бажанням. Але є встановлений державою розмір вартості санаторно-курортної путівки для інвалідів. На цей рік це 8 тисяч 262 гривні. Тривалість оздоровлення 18 днів. Санаторії підняли ціни, і решту люди мають доплачувати. Проте багато хто не має такої можливості. А компенсація за невикористану путівку торік становила лише 585 гривень при її вартості 7585 гривень.

— Лікування безкоштовне?

— За направленням сімейного лікаря обстеження безкоштовне. Лікування теж, але в межах виділеного фінансування, якого вкрай недостатньо.

— Анатолію Михайловичу, усіма пільгами і компенсаціями, які лишилися у чорнобильців, користуються і «липові» ліквідатори.

— Якби влада принципово поставилась до виявлення «липових ліквідаторів», то це б зробила. Ми тоді як громадська організація не могли вплинути. Нас у комісії було дві людини, а дев’ять — представники влади. Є довідка про відрядження — надають статус. Скільки на сьогодні суддів і прокурорів, різних посадовців отримали статус учасників бойових дій. Що, всі вони на передовій були?

Люди мруть…


Кадр з серіалу «Чорнобиль»

— Ми живемо у третій зоні гарантованого добровільного відселення, мали доплати до зарплат і окладів по 20 відсотків. Прибутковий податок не утримувався. Доплати на продукти були. Хай це 15 гривень на сім’ю, та масло тоді коштувало 3,43, і буханець хліба не стільки, як тепер. Нам у магазин привозили ікру чорну і червону, інжир, фрукти, м’ясо, яких навіть у Чернігові не було. Відпускали по талонах, які треба було брати у сільраді, — пригадує 56-річна Валентина Деркач, староста села Дніпровське Чернігівського району. — Та це у нас забрали. Хоча люди ж здоровішими не стали. Навіть молоді скаржаться, що руки, ноги, спини болять. Недарма тоді, як сталася аварія, говорили, що років через двадцять будуть проблеми з опорно-руховим апаратом.

Я у 1985 році приїхала у Дніпровське. У колгоспі було 47 чоловіків-механізаторів і 38 водіїв. З них вже майже нікого не лишилося у живих. Мерли у 45, 50, 55 років. Часто від онкології, раку горла та легень. Може, це чорнобильська пилюка так подіяла. Вони ж на полях працювали дотемна. На пенсію у нас жінки йшли у 49 років, чоловіки у 54. Зараз вираховують, хто коли має право. Залежить від того, який період і скільки людина живе у зоні.

У нас раніше був працівник радіоеколог і пристрої для вимірювання радіації на місцевості. Перевіряли гриби, ягоди, молоко, воду. У 2010 році цю посаду скоротили.

Було безкоштовне зубопротезування в районній стоматології, І полікувати зуби можна було. Вже немає. У Чернігові є чорнобильський центр (Чернігівський обласний центр радіаційного захисту та оздоровлення населення). До «ковіду» та локдауну у той центр наші люди зверталися.

Там і УЗД їм безкоштовно робили, і безоплатне лікування було. Тепер хтозна. Ходять чутки, що центр хочуть закрити.

— Валентино Григорівно, яка ситуація з оздоровленням?

— Дітей щороку возили в «Артек», до Чорного та Азовського морів у санаторії і табори. Та вже років з десять все це призупинилося.

Доплачують на харчування тільки тим чорнобильцям, які перша-друга категорія і мають інвалідність.

У законі ж написано: «право на виплати за проживання у зоні». Через суд люди відсуджували і по десять тисяч гривень. Забрати гроші не так просто. А вже коли рішення йде на виконавчу службу, ставлять на чергу. Все проходить через казначейство. І якщо держава кине якісь кошти, тоді вже виплачують (на місяць це 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб. На 1 січня мінімум — 2270 гривень. — Авт.).

— Валентино Григорівно, тих, що судилися, багато у вас по старостату?

— Майже все село, конкретно — непрацюючі пенсіонери, у кого є чорнобильське посвідчення. З 2018 року, як відновили допомогу, деякі й досі судяться.

— А на проїзд є пільги?

— Платять усі категорії. Держава не відшкодовує перевізникам. Переклала це на місцеві бюджети. Але вони не мають змоги відшкодовувати ті кошти.

У нашій третій зоні люди мають право на гарантоване відселення. Здати будинок на баланс сільради і претендувати на інше житло.

Багато подали документи до Чернігівської міської ради, аби їх поставили на квартирний обпік. За всі минули роки після аварії до десятка людей отримали житло у Чернігові. Нині ніхто нічого не дає. Висловлювалися пропозиції переселити у Бобровицький район чи ще кудись. Проте люди не погоджувалися.

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №18 (1825), 6 травня 2021 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.