У вересні 1965 року в урочистій обстановці відбулося відкриття нового тролейбусного маршруту: "Завод синтетичного волокна - Коти". З нагоди цього біля заводу "Жовтневий молот" зібралися сотні робітників, пасажирів, жителів села Коти. Мітинг відкрив голова виконкому міської ради депутатів трудящих В.В.Андрієвський. Він привітав присутніх з відкриттям нової тролейбусної лінії, висловивши щиру подяку всім, хто брав у ті спорудженні. Потім під звуки урочистого маршу В.В.Андрієвський перерізає червону стрічку. Тролейбус, вщент заповнений пасажирами вирушає у перший рейс. За його кермом Володимир Овчар. Згодом на цей маршрут вийдуть водії М.Сироїд, А.Баран. В.Пода. О.Водотовка та інші.
Якщо у 1964 році у день відкриття на лінії вийшло тільки 22 машини, то через 10 місяців на перевезенні пасажирів вже було задіяно 57. Тільки на цьому маршруті ходитиме 16 машин. Значний вклад у будівництво тролейбусних ліній внесли будівельники колективу БМУ-430. Серед найкращих монтажників цього управління - С.Стрелецький. М.Маскопьчук, А.Харченко, А.Чернуха. А.Даниленко. В.Ковбаса. Як зазначив тоді начальник БМУ-430 В.М.Новиков, тролейбусну лінію, як правило, зводять робітники Київського спеціалізованого управління. Цього разу традицію було порушено. Тролейбусну лінію прокладали чернігівські монтажники. Завдяки цьому вдалося виграти багато дорогоцінного часу і зекономити значні кошти.
Та головною гордістю будівельників стала тягова підстанція, котра почала працювати в автоматичному режимі. Їй на той час не було аналогів в Україні. Під час будівництва тягової підстанції робітники врахували цінні пропозиції начальника енергослужби тролейбусного парку Є.Ревенка. Він порадив впровадити нову техніку, застосувати нове обладнання, удосконалив прилади. При будівництві підстанції сумлінно працював колектив ремонтної бригади А. Вовка. Зразки високопродуктивної праці демонстрував майстер тягової підстанції О.Ширай, електромонтер В.Авдієнко, контактники І.Примак, П.Ісай, О. Наконечний та багато інших. У середині березня 1966 року нова лінія зв'язала Бобровицю із заводом синтетичного волокна (нині комбінат .Хімволокно"). Було споруджено чотири кілометри лінії, тягову підстанцію, підвішено, полагоджено дроти. Ці роби сумлінно і на високому професійному рівні провів колектив енергослужби під керівництвом Едуарда Ревенка. Колектив добровільно взяв на себе будівництво третього маршруту, зобов'язавшись заверши роботи до 49-ї річниці Великого Жовтня, а справився на три місяці раніше зазначеного У березні 1966 року у тролейбусному парку налічувалося 87 машин, на лінії виходило 65. Всі тягові підстанції були переведені на авто- і телеуправління. Програми перших трьох місяців були виконані на 113%.
Серед кращих водіїв - А.Носир. В.Овчар, ремонтники і електромонтери М.Кундрат, А.Вовк, О.Ширай, В.Власенко, О.Наконечний.
Перші три тягові підстанції для контролю за роботою і управлінням обладнання були обладнані ртутними випрямлячами. Тут постійно чергували два електромонтери. Складність в експлуатації обладнання, ненадійність у роботі викликали багато простоїв обладнання і порушень графіка руху. Тоді слово взяли раціоналізатори служби енергогосподарства. Вони розробили схему автоматизації режимів роботи підстанції і запровадили у виробництво, що дозволило вивільнити 24 робітники від малопродуктивної праці.
Паралельно проводилися роботи по заміні ртутних випрямлячів на кремнієві. Удосконалювалися схеми управління тяговими підстанціями. Була організована єдина диспетчерська за контролем і за роботою тягових підстанцій. Поліпшилася оперативність у ліквідації неполадок. Наступним етапом стало запровадження напівпровідникових випрямлячів з природним охолодженням і підвищеною надійністю. Такі нововведення дозволили практично знизити порушення графіка руху по тягових підстанціях. Розширення будівництва забезпечило тролейбусні маршрути резервом щодо потужностей підстанцій. Капітальний і поточний ремонти обладнання тягової підстанції контактної мережі здійснювався силами служби. В умовах депо було налагоджено реставрацію і виготовлення нових запасних частин.
Постійно удосконалювався рухомий склад. Від тролейбусів типу МТБ, ЛАЗ, "Киів-2", "Київ-4", ЗІУ-5 до комфортабельних ЗІУ-9, У період з 1964 по 1980 рр. було придбано 274 тролейбуси. За фізичними та моральним зносом було списано 133 машини. Службою рухомого складу вирішені важливі питання механізації ремонтних робіт, зростання продуктивності праці. Відділення для миття тролейбусів було винесено з цеху профілакторію в окреме приміщення. Механізували процес миття агрегатів запровадили гальванічний процес відновлення деталей. У шиноремонтному відділенні механізували процеси розсортування коліс. Було освоєно виготовлення нових деталей з поліетиленових матеріалів, а також з чорних та кольорових металів. На оглядових ямах №№ 1-4 запровадили механізацію монтажно-демонтажних робіт тягових електродвигунів. Пристосування, випробувальні стенди, вимірювальні інструменти - ось далеко не повний перелік раціоналізаторських пропозицій СРС.
Значні зміни відбулися і у відділенні головного механіка. Застарілі, малопродуктивні котли "Універсал", які працювали на вугіллі, замінили на сучасні, які почали працювати на природному паливі - газі. Його підвели у жовтні-листопаді 1968 року.
Спорудження нових електроліній, заміна силового трансформатора з 250 на 400 кіловат яскраво засвідчила збільшення електричних навантажень депо. Значно розширили зони обслуговування. Обладнали котельню, 16 постів, 4 диспетчерських. На початку 1969 року в парку було 118 машин, серед них - дві К-6. Працювало 750 чоловік.
Професія водія тролейбуса набрала такої популярності, що за його кермо охоче сідали не лише хлопці, а й дівчата.
Великою повагою й авторитетом не тільки серед тролейбусників, а й серед пасажирів користувалася Ніна Нікітіна. Її було нагороджено медаллю "За трудову доблесть".
Галина Гук спочатку працювала кондуктором, та коли побачила, що дівчата опановують чоловічу професію, успішно закінчила курси і повела у рейси електромашини.
Серед найкращих водіїв значилося ім'я Люби Чорної. Вона відзначалася високою культурою обслуговування пасажирів. Її ім'я не раз заносилося на Дошку пошани, старанна праця відзначалася преміями, цінними подарунками.
Наприкінці 1971 року практично всі райони Чернігова були охоплені цим зручним і надійним видом транспорту. З кожним роком місто зростало, розширювало свої кордони і вимагало нових маршрутних ліній. Найближчим часом мав відкритися новий тролейбусний маршрут, який з'єднає вулиці Колгоспна і Рокоссовського, у перспективі запланували також нову лінію "Колгоспна-Київська-центр". Зводилися тягові підстанції на Бобровиці і Котах. У перспективі тролейбуси мали піти до фабрики гумово-технічних виробів та новоспоруджуваного заводу автозапчастин. Наприкінці 1971 року на лініях працювало близько 90 тролейбусів. їх обслуговували 220 водіїв, 150 кондукторів. Кожного дня машини перевозили в середньому 140 тисяч пасажирів.
З часом річний пробіг чернігівських тролейбусів становив колосальну відстань - понад сім мільйонів кілометрів. За цей час перевозили 50-60 мільйонів пасажирів, а щодня - приблизно 150-180 тисяч. Тролейбусники у годину "пік" виручали робітників та інженерно-технічних працівників виробничого об'єднання "Хімволокно", камвольно-суконного комбінату, заводу автозапчастин та багатьох інших підприємств.
Проводилася велика робота щодо поліпшення обслуговування пасажирів. Влаштовувалися конкурси на кращу бригаду, екіпаж, водія. Право бути кращою неодноразово виборювала бригада, яку очолював комуніст В.Л.Проценко. Віктор Логвинович працює з дня утворення тролейбусного парку. Працює чітко, ритмічно, без аварій. Як інструктор по підготовці кадрів свій багатий досвід охоче передає молодим водіям, які тільки-но переступили поріг підприємства. Першість не раз завойовував й екіпаж тролейбуса № 227 у складі водіїв: ветерана виробництва І.А.Ващенка та Олександра Брика, а також водіїв - члена КПРС М.Г.Олексієнка, М.П.Маляренка, Б.М.Федорина.
Зразки відмінної праці демонструє водій першого класу, голова ради першої бригади Петро Васильович Легеда. Володимир Уложенко - бригадир маршруту №6, голова служби руху.