Нариси соціально-економічної історії Чернігівщини в другій половині XVII ст.

Розділ II

РЕМЕСЛА ТА ПРОМИСЛИ

    Як і раніше, міста були центрами промислового виробництва. Рівень його розвитку засвідчувала діяльність ремісничих цехів, у які продовжували об'єднуватися дрібні товаровиробники з метою застереження своїх інтересів, "задля розмноження хвали божией и скорейшой услуги на потребу войсковую", - як зазначалось в одному із документів другої половини XVII ст.
    На Чернігівщині цехи існували не лише в містах, але й ц містечках порівняно з невеликою чисельністю населення. Показовою в даному відношенні була Олишівка. Через малородючість грунтів умови для заняття землеробством тут були несприятливі, і тому мешканці містечка, як правило, займалися ремеслом, об'єднуючись у цехи. Важливе місце з-поміж них належало насамперед шевському цеху.
    У багатьох містах і містечках ремесло розвивалось паралельно із заняттями їх населення сільським господарством. Таким був, наприклад, Мглин, де досить непоганого розвитку набули ткацьке, шевське, кравецьке й ковальське ремесла. Водночас мешканці міста займались вирощуванням льону й конопель, які використовували, як правило, для вироблення олії та прядива.
    Гетьманська адміністрація й царський уряд заохочували розвиток цехового ремесла, підтримували права та привілеї цехів. Наприклад, у грамоті Олексія Михайловича Ніжину від 4 серпня 1669 р. на підтвердження прав його мешканців, крім іншого, зазначалось: "велели вь Нежине цехомь быть ... по прежнимь привиліямь, и по стародавнимь ихь правамь, и по нашей Царской милости. Одну із копій цієї грамоти одержав кушнірський цех, міста.
    У відповідь на звернення з даного приводу глухівських отамана Михайла Семеновича, війта Федора Яковенка, протопопа Івана Андрійовича Кузьминського, писаря Кирила Івановича генеральний підскарбій Війська Запорозького Роман Ракушка-Романовкий 15 квітня 1664 р. надавав можливість членам ковальського цеху міста, "жеби себе завше змежи братии обирали цехмістра кого улюблять ... в судахь справь малихь в цеху своемь отправовалибъ". Генеральний підскарбій розпоряджався, щоб цеховики дотримувались порядків "ведлугь [згідно. - П.П.] звичаю иншихь цеховь по городахь зостаючихь". Ковальським ремеслом дозволялося займатись ремісникам "тако живучимь у Глухове яко и новоприходячимь". І всі вони "взаведованю цехмистра ковалского зоставали". Відступники підлягали покаранню: "хтоби з межи ковалей упорний билъ такого кажного ведлугь права своего повинни карати и вину до цеху своего узяти цехмистру з братиею своєю". В краї продовжували діяти старі цехи, з'являлись нові. Так, наприклад, 23 листопада 1665 р. ремісники Стародуба отримали дозвіл від полковника Леска Острянина на відкриття в місті калачницького цеху на чолі з цехмістром, обраним "ведлугь уподобаня всего братства". До обов'язків цеховиків входило строге дотримання встановлених правил. Зокрема, кожен із них повинен був підкорятися цехмістрові. Продукцію дозволялось виробляти лише у визначені дні. Полковник зобов'язував калачників від суми, вирученої з кожного торгу, відраховувати по копійці до міської скриньки. У полковницькому фундуші також зазначалось, що від калачників повинна бути "помочь ... церкви божой, яко и по иншихь околичннхь местахь держави его царского пресветлого величества". На порушників даного цеху накладалось стягнення у вигляді заборони на випічку калачів, а то й суворіше - цехмістр мав повноваження взагалі виганяти таких із цеху.
    Один із документів Кролевецької міської ратуші за 21 серпня 1666 р. свідчить про існування в Кролевці різницького цеху. Членами його були зокрема Михайло Калениченко, Андрій Іванович, Грицько Яковенко, Павло Зачепа.
    Документи Остерської ратуші згадують про кравецький цех Остра. У 1660-х роках цехмістрами його були Артем Коровицький і Семен Дякун.
    У Сосниці наприкінці XVII ст. діяли кравецький, шевський, ковальський, калачницький, ткацький, шаповальський, різницький і гончарний цехи.
    2 грудня 1673 р. адміністрація м.Стародуба з відома полковника Петра Івановича Рославця дозволила об'єднатися в цех місцевим олійникам, які напередодні ухвалили "себе порядокь такий яко и по инших местахь маеть цехь". Даний цех очолив цехмістр Лавр Василевич, при якому "кгарнець звичайний олейний ... зоставаты маеть и кождій хто тылко тимь ремесломь олеиницкимъ бавиты маеть теди повинень кождій братщикь прійти до поменен-ного цехмистру и кгарнець взяты олейний". В документі зазначалось, що членом олійницького цеху мав право бути лише той ремісник, який підкорятиметься його цехмістрові і "оть вшелякие повинности и послушенство неотдалился" .
    У 1698 р. (23 листопада) міський уряд задовольнив прохання мешканців Новгорода-Сіверського, дозволивши їм мати "свой цкхъ олейницкий и постановити старшого межи собою брата". Його членами стали 24 чоловіка. Всі вони мали право "якие хотя ві своемь ремесле олейницкомъ поступки чинити и больший щоразъ собе пожитокь привлащати". Будь-кому іншому заборонялось "зі водити тое ремесло олейницкое", продавати олію, "опрочей кварті десятка", а також купувати коноплю "безъ докладу старших и старшого брата олейницкого"
    На основі листа полковника Тимофія Олексієвича від 19 квітня 1688 р. у місті Стародубі відкрився ткацький цех, цехмістром якого "учинили" Івана Жука. Кожен бажаючий вступити до цеху мав внести до скриньки "братской грошей готовехъ копъ три воску хунти два ладану тожъ хунта два горелки два кгарцы четири шаги вступку и полбочки для братства пива". Даний цех прибрав до своїх рук монополію на заняття ткацтвом, і позацеховики позбавлялися права "тиме ремеслы отнюдь бавитись кроме челяди которая незборонно через найми обиклие маеть мети виживлене".
    В інших містах і містечках Чернігівщини позацехових майстрів також позбавляли можливості займатися ремеслом. Так, наприклад, полковник Михайло Миклашев.ський у листі від 14 березня* 1703 р. зазначав, аби у Новгороді-Сіверському "нехто в цехь ихъ кравецкий неуписавшійся не важился ремесла кравецкого робити ... и без дозволенія товариского робити жадной роботи". Кравців же й шапочників, які мешкали в селах "в уезде новгородскомъ [Новгород-Сіверському. - ПП.]", за заняття своїми ремеслами зобов'язували, "аби повинность и послушенства всякіе в цеху кравецкомь новгородскомь отбывали"'