Черниговская Епархия
 |
 |
 |
 |
 |
ЦЕРКОВНО-ПАРАФІЯЛЬНІ ШКОЛИ НА ЧЕРНІГІВЩИНІ
О. П. УДОД (Чернігів)
Упродовж всього свого тисячолітнього існування на Україні, православна церква і Чернігівська єпархія, зокрема, значну увагу приділяли розвитку освіти. На Україні церковно - парафіяльні школи почали відкривати, як вважав визнаний авторитет з історії цього типу школи Є. М. Крижанівський, "...далеко перед кінцем 16 століття". Відомий дослідник І. Ф. Павловський писав про церковно-парафіяльні школи нашого краю: "...дуже небагато шкіл залишилось в Малоросії до початку XIX століття з тієї кількості, котра існувала півстоліття тому".
За даними О. Лазаревськоготільки в семи і полках Малоросії у першій половині XVIII ст. було 866 училищ. Так, у Прилуцькому полку тоді їх було 69, Чернігівському - 154, Ніжинському - 217. Відомий педагог Астряб з приводу цього типу шкіл зазначав: "Не одразу після ревізії 1782 року загинула сільська малоросійська дячківська школа, а вона існувала по закутках до нашого часу (1914 р.- О. У.)". Г. Максимович зазначав: "Школи ці існували безперервно, у крайньому разі протягом всього XVIII ст., ми їх подибуємо у самому кінці століття".
Проте академік М. Сухомлинов, що вивчав школи Чернігівщини, не такий категоричний. У 1864 р. він писав: "Незважаючи на очевидну користь, котру давали народні школи, вони зазнали дуже тяжкої долі: кількість їх швидко зменшується, і вони ніби зовсім зникають в Малоросії". У 1862 р. анонімний чернігівський автор писав про причини цього: "На це питання п. Лазаревський та інші відповідають що біда постала від поміщиків-власників.... Якщо б це було такто школи залишились би в козачих общинах. Ні, кажуть ще інші, духовенство так погано навчало, так мало виявилось здібним до навчання, що визнали за краще не навчати нікого".
Тут йдеться про переслідування дячківських шкіл під час відкриття народних училищ за статутом 1786 р. Як бачимо, в історичній літературі кінця ХІХ-початку XX ст. виникла, по суті, дискусія з приводу цих шкіл. Одна група твердила про зникнення цього типу шкіл на Україні кінця XVIII - початку XIX ст. Протилежну думку висловив Г. Максимович у праці "Деятельность Румянцева-Задунайського по управлению Малороссией" (Т. І.- Ніжин, 1913).
Мережа цього типу шкіл залежала від кількості парафій. Як правило, на парафію була одна школа. У 1767 р. в м. Новгороді - Сіверському школи були при шести церквах. Церковно-парафіяльні школи були в селах, містечках і містах України, зокрема Лівобережжя. Так, про існування їх на Чернігівщині засвідчує наглядач Ніжинської міської школи, котрий у 1780 р. писав: "Дячківські школи я всі оглянув".
Діяли вони на Чернігівщині і згодом. Про наявність їх у Чернігівському намісництві у 80-х рр. XVIII ст. засвідчує О. Шафонський. За його даними, у 1786 р. тут було 52 школи, від однієї до шести у кожному місті. Крім Чернігова, вони були в Городні, Березні, Борзні, Ніжині, Прилуках, Ромнах, Лохвиці, Гадячі, Зінькові. У Чернігові, зокрема, існували "...при шести парафіяльних церквах школи, у котрих тих церков дячки навчають російської грамоти дітей обивателів". Архівні матеріали початку XIX ст., зокрема дані Чернігівського губернатора барона Френсдорфа, показують, що тоді дячківські школи в губернії існували.
Вони, зазначав він, розміщувались при церквах в корпусах, побудованих за рахунок церковних прибутків. Як видно з цього документа, "...парафіяльні училища, або так звані, школи, хоча і є в цьому краї (Чернігівська губернія- О. У.), проте не в кожній парафії". У донесенні Чернігівського губернатора барона Френсдорфа Малоросійському генерал-губернатору О. Б. Куракіну за 1803 р., безперечно, йшлося про церковно-парафіяльні школи, бо міністерські парафіяльні школи почали тут відкриватися тільки після видання статуту 1804 р. Міністр освіти П. Завадовський, незважаючи на те, що церковні училища на Чернігівщині були не в кожній парафії, вважав, що міністерські училища "...не одразу скрізь, а поступово і де є для того засоби, можуть бути відкриті".
У наступному на Чернігівщині, як і в інших регіонах України, продовжують відкриватися під егідою Синоду церковно-парафіяльні школи. У 1804 р. випускник Чернігівської колегії Григорович ставив питання перед владою, щоб "... у місті Березне заборонити всім неученим дячкам та іншого сорту подібним людям навчати дітей...". Це яскраве свідчення того, що ці школи діяли.
У 40-50-х рр. XIX ст. на Чернігівщині діяли церковно-парафіяльні училища, відкриті раніше, засновувались і нові. Підлягали вони Синоду. Так, у м. Седневі Чернігівського повіту воно було з 1843 р. У 1847 р. тут навчалось 69 осіб, в тому числі 6 дівчат, в основному діти козаків. Останніх було 49, казенних селян - 5, кріпосних селян - 7. У заштатному місті Березні тоді діяло 4 училища цього відомства, де навчалося 45 хлопців і 18 дівчат.
У селі Клишках благочинний міста Коропа Іоан Кибальчич, як зазначалось у звіті, відкрив 1847 р. "... училище в приміщенні церкви...", куди вступило 6 селянських хлопчиків. У с Курінь 1847 р. місцевий диякон Є. Нечаєвський відкрив у власному своєму домі училище. У ньому було 16 дітей козаків. Проте Чернігівська палата міністерства державних маєтностей до 1853 р. не хотіла визнавати училище належним духовному відомству. Конкуренція між консисторією і палатою державних маєтностей спостерігається і в діяльності училища у Семенівці.
У 1848-1849 рр. триває розгляд справи між консисторією і поміщиком Ладомирським, коштом которого у 1839 р. було відкрите училище у Семенівці. Чернігівський епіскоп Павло 14 жовтня 1848 р. попередив Ладомирського, щоб не чинив "перешкод батькам віддавати за їх бажанням своїх дітей в церковне училище...". З цим погодився директор училищ Чернігівської губернії Я. Неверов. Правитель економії Ладомирського І. Шварц у листі до епіскопа від 14 січня 1849 р. зазначив, що в указі Синоду 1846 р. йшлося про відкриття церковних училищ тільки там, де є розкольники, а в Семенівці їх немає.
На цій підставі І. Шварц вимагав "ліквідувати... відкрите священником Трусевичем училище...". Проте духовна консисторія вирішила, що церковне училище не завадить, а "може ще поліпшити справу завдяки змаганню (із світським - О. У.)".
З метою відвернути розкольників від їх віри у 40-х рр. XIX ст. в посадах Чернігівщини відкриваються училища під ] наглядом священників. Так, за розпорядженням губернатора і духовної консисторії 1849 р. у с Єленці біля Семенівки відкрив училище місцевий священник М. Преображенський у власному домі. Тільки в 1853 р. на це училище громада дає 1 150 крб.
Священники в цей час відіграли значну роль, адже училища відкривались і надалі. Як зазначав сучасник, в інших і посадах і слободах Чернігівщини, де жили розкольники, "були відкриті за розпорядженням цивільного начальства... парафіяльні школи, мала місце від громад грошова винагорода священникам за навчання". Школи розкольників були закриті, а "законні" відкривались.
Урядова політика полягала в тому, щоб, як зазначав 1850 р. генерал-губернатор у розмові з Чернігівським губернатором Шабельським, "у всіх слободах і посадах Черніговської губернії у школах навчалися як особи, навернені до церкви, так і розкольники... що призведе до більшого розвитку єдиновір'я".
Відомий дослідник історії церковно-парафіяльних шкіл Чернігівщини кінця XVIII ст. Г. Максимович писав, що діти вивчали буквар, часослов і псалтир під "безпосереднім керівництвом дячка...". Крім дячків, навчали й особи, котрі по суті, не мали підготовки. У Ніжині, зокрема, у цій ролі ми бачимо пономаря, дячиху, старовіра і просто грамотного міщанина. Навчали вони, як писав сучасник, "...за старовинним методом слов'янському букварю, часослову, псалтирю і писати".
Зміст навчання на початку XIX ст., по суті, не зазнав змін. У 1803 р., як зазначав Чернігівський губернатор, діти "...навчаються дячками спершу читати за букварем, згодом часослов і псалтир церковного друку і за старим методом, деякі ж і писати, проте неякісно у зв'язку з невмінням дячків".
У церковно-парафіяльних училищах було мало учнів. Так, на початку 80-х рр. XVIII ст. у Ніжині в них був всього 121 учень. Список їх по училищах, як зазначав наглядач, такий: "...у соборного дячка 30 учнів; у пономаря тієї ж церкви 7, учениць 5; у Преображенського дячка 8, у міщанина 16, у дячихи 5, учениць 6; у Богоявленського дячка 22, у Воздвиженського дячка 11, у Старовірського майстра 6, учениць 5". Як бачимо, кожний з цих учителів мав від 8 до 30 учнів.
Згодом, у зв'язку з розширенням мережі церковно - парафіяльних училищ па Чернігівщині у ЗО-40-х рр. XIX ст. збільшилась кількість їх учнів. У 1845 р. їх було тут 1113.
Отже, наведені дані показують, що на Чернігівщині наприкінці XVIII ст. ще діяли церковно-парафіяльні школи, хоч мережа їх, внаслідок урядової політики, звузилась у порівнянні з першою половиною XVIII ст. Згодом у 30-40-х рр. XIX ст. ці школи під зверхністю духовної консисторії продовжували відкриватися.