Черниговская Епархия

ДО ПИТАННЯ ПРО ПОЧАТОК КУЛЬТУ БЛАГОВІРНОГО КНЯЗЯ МИХАЙЛА ЧЕРНІГІВСЬКОГО ТА БОЯРИНА ЙОГО ФЕДОРА
В. I. СТАВИСЬКИИ (Київ)
     Культ святих страстотерпців чернігівського князя Михайла Всеволодовича та боярина його Федора, які загинули в ставці Батия 20 вересня 1246 р., належить до числа маловизначених явищ давньоруської духовної культури. Незважаючи на те, що дослідженню його виникнення та розвитку агіографічної традиції було присвячено кілька значних монографій (П. Хавський, М. Серебрянський, Є. Голубинський, Г. Федотов, М. Дімнік), треба визнати, що причини та час виникнення культу саме цих історичних осіб залишаються невідомими, а археографічна традиція їх "Житія", яке користувалось величезною популярністю в Давній Русі і мало тривалу літературну історію (XIII- XVI ст.) вимагає спеціального дослідження.
     Найбільш вичерпне дослідження "Житія" належить М. Серебрянському, який вважав, що самою ранньою його редакцією була складена у Ростові за замовленням княгині Марії, дочки Михайла Всеволодовича, яка померла 1271 року. Від неї, на його думку, походить поширена редакція, представлена рукописами із згадкою про "отця Андрія" чи "єпископа Іоана", що мають більш поширений та коротший текст. Але Л. Дмітрієв не без підстав вбачає у "ростовській" редакції скорочення поширенного тексту, а саме редакції "Андрія-Іоана". М. Дімнік вважає, що редакція "Андрія-Іоана" була створена в Чернігові єпископом (?) Іоаном, духівником князя Михайла. Таким чином, вже між 1246 та 1271 рр. було створено дві редакції "Житія".
     Порівняльний текстологічний аналіз "поширеної" редакції "Житія" із текстами, що були створені в цей період і містять Розповідь про загибель чернігівського князя та його боярина, а саме: Іпатіївським літописом"галицька" частина якого була складена до 1261 р., та "Історією монгалів" Плано Карпіні - першій редакції, яка виникла у червні-серпні 1247 р. після п вернення легата до Києвадоводить, що всі ці оповіді незалежні одна від одної і походять із спільного письмового джерела. В ньому містився великий матеріал щодо нашестя монголі на Східну Європу, як, згідно з історіософською концепцією, що виникла в Києві наприкінці 30-х - початку 40-х рр. XIII ст., почалося з походу Чінгисхана 1219-1224 рр. на країни Середньої Азії та Закавказзя і завершилося битвою на Калці; перепис населення завойовниками у Південній Русі та загибель багатьох давньоруських князів-чернігівських Михайла та Андрія, володимирського Ярослава та ін. Від нього походить поширена дата початку облоги та штурму Києва у 1240 р. з псковського літописання XV ст. та відомість про побиття в Києві князем Михайлом послів Менгухана, що міститься лише у "поширеній" редакції "Житія" та Московському літописному зводі кінця XV ст. На нашу думку, це був перший митрополичий літописний звід, створений у 1246/47 рр. з приводу вступу в сан митрополита Кирила. До цього ж джерела незалежно від "поширеної" редакції сходить "ростовська" редакція "Житія", про що свідчить більш точне пояснення ритуалу проходження між двох вогнищ.
     Оповідь про страту князя Михайла та Федора за Іпатієвським літописом закінчується словами про те, що вони "мученискы пострадаша и восприяста венеч от Христа Бога", і далі в іншому місті, що вони "венец прияста мученискыи" (ПСРЛ, т. II, стб. 795, 808). Це свідчить про те, що вже в джерелі придворного літописця Данила Галицького була проголошена ідея про мученицьку смерть чернігівського князя та його боярина, тобто було покладено початок їх культу саме як мучеників. На такий крок могла зважитися тільки відповідальна особа київський митрополит.
     Досліджувальний культ складався хоча й швидко, але поступово. В основі його лежить, як і у випадку складання іншого мученицького культу Бориса та Гліба, якась напівсвітська оповідь, якій не була притаманна абстрагованість від історичних реалій - необхідна умова агіографічної літератури. Включена у митрополичий звід 1246/47 рр., вона стала джерелом які "Сказанія" ("поширена" редакція)так і саме "Житія" ("ростовська" редакція), виконаного за всіма умовами жанру.
     Два мученицьких культа існувало за часів Давньої Русі: І один культ Бориса та Гліба) стоїть на початку державності, другий (Михайла та Федора) - її завершує. Перший - "освячував" та стверджував державну ідею про рівні права всіх представників князівського роду за умови підлеглості "старійшому" в роді, тобто порядок, який регламентував наслідування київського столу, заперечував його узурпацію і ствердження єдиновладного правління. Другий - навпаки, стверджував принципи вассалітету та богоданності влади: князь Михайло готовий визнати сюзеренитет Батия, "понеже Бог поручил ти царства света сего"; боярин, виконуючи долг вассала, розділив долю свого князя. Тобто новий культ, що склався вже у другій половині 40-х рр. XIII ст., відбивав нові духовні цінності, менталітет нової епохи, який в сфері ідей державності вимагав ствердження нової, ієрархічної структури на чолі з самовладцем-царем, яким визнавався верховний правитель монголів. Непорозуміння в тому, хто саме, - Батий чи великий хан, що сидів в Каракорумі (літописні "Кановичи"),- стало причиною загибелі Ярослава Всеволодича та Михайла Всеволодича у вересні 1246 р. Обставини загибелі Михайла та Федора як ні чиї інші підходили до створення нового культу мучеників на заміну "борисоглібському", який вже не відповідав новим потребам суспільства: тому, створений за старою схемою як культ двох мучеників, він досить скоро перетворився на культ самого Михайла.