Тетяна Янко – режисер аматорського театру «23»

В часи моєї юності основними розвагами для юного розуму, що прагнув розваг, але втомився від вулиці, були театр і кіно. Ігрові приставки тільки починали втягувати людей у віртуальні світи, а радянські традиції проведення культурного дозвілля були ще дуже сильними. З кіно все більш-менш ясно: по дорозі зі школи повертаєш у протилежний від дому бік, купуєш копійок за 10 (а, може, за 25, вже не пам’ятаю) квитка на "Кінг Конг" чи "Хон Гіль Дон", і дивишся раз в третій, завмираючи від жаху і хвилювання у найнапруженіші моменти. А от до театру мені, провінційному хлопчику, ходити було і нікуди. Зате в кожній школі буйним цвітом цвіла самодіяльність. Ставили п’єси по шкільній програмі, проводили творчі вечори, виступи, читання поезії. Радість від участі у вищеозначених дійствах була особливо яскравою через те, що ми самі були акторами. А хто не мріяв у дитинстві бути актором, спостерігаючи на екрані Боярського, Брюса Лі, чи Бельмондо?

Зараз для хлопців і дівчат, обтяжених вільним часом, розваг куди як більше: інтернет із соціальними мережами, комп’ютерні ігри, онлайн-перегляд фільмів. Все доступно миттєво, і для того, щоб зайняти вечір, зовсім немає необхідності виходити із дому, і навіть вставати з крісла. Тим цікавіше мені було дізнатися, як живуть нині аматорські театри. Не знаю, що там зараз зі шкільною самодіяльністю, але любительські театри у нашому місті є, і це дозволяє сподіватися, що традиційні мистецтва і розваги ще не забуті. Отож, поважних професіоналів, які сцену зробили своїм життям, поки не чіпаємо. А із аматорів сходу пригадуються театри "23", "Аматеа", "Ілюмінатор".
Признаюся чесно, я ніколи не був великим прихильником аматорських вистав, як глядач. Завжди здавалося, що до таких театрів ходять свої подивитися на своїх: батьки на дітей, хлопчики на подружок і т.д. Якісь дружні зустрічі, одним словом. Може, просто я не бачив достатньо вистав, які б мене зачепили до глибини душі. Приємно було б розчаруватися у своєму враженні (чи, у випадку більш печального варіанту - укріпитися в ньому).

Не ставлю за мету осягнути неосяжне, але, сподіваюся, із мого бажання вийде цикл статей про любительські театри у нашому місті. А почне цей цикл розповідь про Театр "23" і його художнього керівника - молоду, енергійну і цілеспрямовану Тетяну Янко.
Кілька місяців тому довелося мені відвідати організований акторами даного театру літературний вечір, присвячений Роберту Рождественському. Актори читали вірші класика у образах героїв творів. Вечір сподобався, в залі було багато людей - перше враження цілком позитивне. Тим цікавіше тепер дізнатися про театр більше і із перших рук.
Театр "23" проводить свої репетиції у міському Будинку культури хіміків. Театр уже має певний шлях розвитку, і зовсім скоро, у серпні, буде святкувати перший ювілей, 5 років.
Колектив театру створювався з людей, які хотіли грати на сцені і розвиватися у театральній творчості. Зараз із ветеранів, з яких починався театр, лишилося всього чоловік п’ять - вони і є основним кістяком театру. А починався він із студентів, молодих людей, які дуже хотіли займатися в театрі, але не мали можливості робити це професійно. Тетяна і сама довгий час займалася у різних театральних студіях і у різних режисерів. Але завжди траплялося так, що режисери виїжджали із Чернігова на заробітки. І у певний момент, коли вчергове займатися стало ні у кого, Тетяна вирішила, що пора вже створювати щось своє, не тільки для себе, а і для інших. Так і почав свою діяльність театр "23".
Пізніше було прийнято рішення залучати до театру побільше дітей, щоб заміняти тих, хто не може грати з якихось причин, виїжджає, змушений приділяти більше часу роботі і т.д. Крім необхідності для театру постійно обновлятися, діти регулярно потрібні для спектаклів. Наприклад, коли ставили того ж "Маленького принца" - принц не може бути дорослим чоловіком. Так деякі діти потрапляють до спектаклів основного колективу.
На сьогодні у театрі три групи акторів: молодша, середня і старша. У молодшій групі буквально 3-4 чоловіки - дітки близько 6 років. Середня група - школярі, а старша - це вже студенти і робочий люд.

Що шукають люди у театрі? У всіх по-різному. Є такі, хто давно мріяв грати на сцені, але ніяк не складувалося. Є ті, хто, позаймавшись і спробувавши себе, пішли далі, поступили в університет ім. Карпенка-Карого на відповідні спеціальності. Багато хто приходить за самореалізацією. Люди хочуть розкрити себе, позбавитися комплексів, затиснутостей. Театр допомагає зрозуміти себе краще.
Спектаклі за час існування театру ставили різні - і свої, наприклад, "Історія кохання", і відомих авторів: "Маленький принц" по Екзюпері, "Не залишай" за п’єсою Григорія Полонського. Останнє із показаного, "Дюймовочку", 2-го червня ставила дитяча група.

- У вас є якийсь юридичний статус закріплений?
Ми чотири роки були ініціативною групою. А у грудні 2011 зареєструвалися як чернігівська обласна громадська організація.

- Зараз, поки театр на канікулах, чим займаєшся?
Те, що театр на канікулах, ще не значить, що я теж на канікулах. Адже треба готуватися до нового сезону, думати, як святкувати ювілей. А ще я готуюся до сесії. Я ж вчуся в університеті ім. Карпенка-Карого на режисера.

- Театр для тебе - це стиль, хоббі, марнославство?
Хтось може назвати це "хоббі". Але, взагалі-то, це життя. Адже все лежить на наших плечах. Є гарні люди, які можуть пошити дешево костюми, зробити декорації, ще з чимось допомогти. За цей рахунок і тримаємося поки. Багато чим доводиться жертвувати, робити щось паралельно, намагаючись все встигнути. Але це мій вибір у житті, і відмовитися від цього я не можу.

- Є якась роль, яку ти дуже хочеш зіграти?
(задумливо) Однозначно ролі, про яку я мрію, мабуть ні, немає. Головне, щоб був хороший режисер, з яким цікаво працювати. Тоді будь-яка роль може бути бажаною.

- Окей. А який це режисер - хороший?
Це людина, яка може дати вірні вказівки з приводу твору, має талант наповнити актора його роллю. Наприклад? Товстоногов, Фелліні.

- А ти - хороший режисер?
Ох! Ну я ж не можу так про себе говорити. Я іду по цьому шляху і хочу бути хорошим режисером. Зараз я, мабуть, якийсь там режисер :)

- З ким із акторів ти б хотіла зіграти на одній сцені?
Можна будь-яких? Тоді так: із наших, чернігівських - Максименко, Судак. Із інших - Євген Міронов, Марина Алєксандрова. Із Вів’єн Лі, якби це було можливо..

- Що, на твою думку, треба, щоб до театру ходило більше людей?
Гарний репертуар, зіграний на високому рівні. Щоб у людини, яка відірвалася від інтернету і телевізора, і потратила свій час на похід до театру, виникло бажання прийти туди ще раз. Ну і взагалі - більше інформації. Про театри, про спектаклі. В школах щоб дітям розказували, наприклад.

-А із наших вистав, які в Чернігові ставилися, які останнім часом вразили?
"Наше містечко" дуже сподобалося. Прекрасний спектакль. Ще комедія "Французька вечеря". Із старих - "Скляний звіринець" Карасьова.

- Знаєш, я завжди думав, що аматорські театри - це такі напівезотеричні спільноти, куди ходять свої на своїх. Згодна з цим?
Так, на початку створення таких театрів, і нашого в тому числі, так і є. Актори запрошують друзів. Друзі - своїх друзів. Іде така собі цепна реакція. Але якщо театр хороший - скоро на нього починають ходити люди, які не мають в ньому ніяких знайомств. Їм просто цікава гра. От це і є ознакою того, що любительський театр уже досягнув якогось рівня.

- А до вас уже ходять незнайомі люди?
(сміх) Так.. Мабуть, є. Ходять люди, яких ми не знаємо.

- Як ти бачиш свій театр через років, наприклад, десять?
Я не вважаю, що сьогодні взагалі театр дуже щоб так живий був. В інституті нам кажуть, що немає режисерів в Україні. Дуже важко розвиватися, можливостей мало. Але тут все залежить від тебе самої - на що ти хочеш працювати. Адже підростаюче покоління з театром, який був раніше практично не знайомо. Не знаю, що буде з нами через 10 років. Але збираюся продовжувати.

- Є якась у твого театру місія, надзадача?
Найголовніше - щоб театр жив. Щоб був театр справжній, живий, той, на який люди хочуть іти. Щоб театр сіяв щось добре і потрібне. Адже театр неможливо замінити будь-яким іншим мистецтвом. Лише у театрі ти бачиш наживо, як на сцені людина відтворює те, що з нею відбувається. А якщо це живий процес - сприйняття гостріше. І тут дуже важлива професійна гра акторів і робота режисера, які мають довести глядача до цього відчуття співпереживання. Залучати людей до театральної культури - це і є, мабуть, наша місія.

Богдан Гуляй

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.