Мобильная версия сайтаРозписувала молодят навіть на пенсії, бо просили
«Дорогі наречені, сьогодні у вашому житті урочиста хвилина — день народження сім’ї», — з таких слів протягом 20 років починала кожну весільну церемонію нині 61-річна Тамара Маслюк, колишня начальниця Ічнянського відділу державної реєстрації актів цивільного стану населення, а в народі — загс.
Тамара Маслюк з онуком
Скільки було тих церемоній, Тамара Іванівна не знає і ніколи не рахувала.
— Нас завжди націлювали: головне папери, а обряд — то вже додаток. А для молодят саме церемонія — найголовніше, і роботи з тими паперами було немало. І з укладанням того самого шлюбу. А ще ж і реєстрація смерті, і народження, і розірвання шлюбу, і усиновлення, і визнання батьківства, — перераховує жінка. — То ж не до лічби було.
Розписувала усіх. Підміняли Тамару Іванівну хіба коли та у відрядженні була. І навіть після виходу на пенсію провела кілька церемоній.
— Уже не працювала. А люди дзвонять і так вже просять. Не могла відмовити. Це було у квітні 2015-го. А у червні помер чоловік Юрій (очолював філію «Ічнянський райавтодор»). Після того вже не змогла. Не той стан і настрій.
— І доньок своїх одружували? — у Тамари Іванівни дві доньки: 39-річна Світлана, працює ветеринаром на молочноконсервному заводі, та 30-річна Віталіна — юрист, працює в Ічнянському суді. Має трьох онуків.
— Не змогла б. Я б ридала і слова не сказала. У нас, наприклад, рушник стелють матері. Молодята вклоняються батькам.
Тамара Іванівна пам’ятає майже всі свої пари. І перших молодят, і останніх, які приїхали до загсу на орендованому кабріолеті (подарунок друзів молодого). Розписала чи не всю Ічню. Вдома зберігає величезний стос фотографій з церемоній, які проводила. На кожному знімку вона — справжня красуня. Гарна сукня, зачіска.
— Це ж треба бути завжди у формі. Таке враження, що працівниці загсу із зачісками і сплять. Може, є штатний перукар і візажист? — запитую.
— Та ви що. Усе самі. То спеціаліста просила, вона гарно зачесати вміє. То подругу, уже по-дружньому з нею розходились. Навіть якщо одне весілля у п’ятницю, то все одно треба було виглядати добре. І наступного дня, у суботу, теж.
Сукні купувала до подій, наприклад, ювілею. І завжди з розрахунком, щоб потім церемонії у них проводити. Було два варіанти: зимовий та літній. Але навіть влітку не можна було відкривати руки, такі правила.
Удома господарство, городи, он і зараз сад — 50 дерев, поляна нарцисів. А виглядати треба так, наче, окрім зачіски і манікюру, ні про що не думаєш.
Траплялося різне. Пам’ятаю, деякий час не було у нас техпрацівниці. Прибігаєш вся гарна, із зачіскою і давай разом з дівчатами-опеціалістами мести-мити. Ще й після кожної пари прибирати. Люблю порядок. І щоб гарно було. Самі висадили алею ірисів навколо приміщення. Наш РАЦС над ставом. Така краса. У нас навіть всеукраїнський семінар проводили, приїздили начальники з усіх областей.
— Настрій буває різний. А до молодят же треба йти з позитивом. Як себе настроювали?
— Мабуть, Бог давав. Винесла себе на люди, то будь людиною. Як молодята прийшли реєструвати шлюб, то вони найщасливіші. Бажати і усміхатися — все треба від душі.
— Слова не забували?
— Усе знала на зубок, ніколи не підглядала. І що основне — це не відійти від основних моментів: проконсультувати, розставити, розпис, свідоцтво, шампанське і так далі.
— Місцеве начальство теж ви реєстрували?
— Якщо обирали наш РАЦС — так. Були
такі, що виїздили у Київ. А потім деякі жалкували: в Ічні краще.
У Прилуках зараз багато комерційних організацій, які влаштовують розпис. У нас поки що по-старому. Але намагались не відставати. Якщо молодята хотіли випускати голубів — будь ласка. Домовлялись. Тоді наприкінці церемонії виходили усі із зали надвір і випускали пташок. Хто міг дозволити собі, замовляли виїзні церемонії у Тростянці. Проводили і там.
— З весілля тікав хто?
— Траплялось кілька випадків, коли напередодні церемонії передзвонювали і казали, що вирішили перенести дату. То ми вже розуміли, що весілля не буде. Таких пар п’ять за весь час було.
Розписували іноземців. Пари три-чотири на рік. Але жодної урочистої церемонії. Немає їм коли. Все бігом-бігом.
А ще пам’ятаю пару глухонімих. Я говорила, а мама їм перекладала.
Був жених-націоналіст. Весілля дуже гарне. Всі у вишиванках. У нареченої — вінок, сукня з маками і букет з квітів, схожих на маки. На конях скакали. Але молодий до церемонії свої вимоги поставив: жодної російської пісні. А у нас же живий музичний супровід. І під кожен момент своя пісня. Наприклад: «Обручальное кольцо» чи «Букет из белых роз». Нічого, поміняли. Всі лишились задоволені.
— А безалкогольні весілля, щоб молодята не пили шампанського?
Ну хіба кілька, і то з точки зору економії. А так кожна пара приносила шампанське і цукерки. І ми все відкривали. Бо чула, що у столиці одну пляшку шампанського відкриють, а решту притримають. У нас не так. Відкрили, своє випили і забрали. Так я завела і порядку притримувалась. Ну, хіба хто захоче лишити, то вже власна воля.
— Скільки найбільше пар одружували на день?
— Максимум — у серпні 2004 року. Аж одинадцять. В той день і моя спеціаліст одружувалась. Я до неї на весілля тільки після 16 години прийшла. Втомлена, але щаслива. Бо завжди любила свою роботу.
Зараз Тамара Іванівна на пенсії. Доглядає найменшого онучка, 5-річного Андрійка, займається господарством, а ще читає «Вісник Ч». І цього разу вирішила взяти участь у акції «Смикни удачу за хвіст!». Уперше! І одразу перемога! Тамара Іванівна стала першим призером акції передплатної кампанії на друге півріччя 2018 року. Як подарунок від улюбленої газети «Вісник Ч» завзята читачка отримала набір постільної білизни.
Марина Забіян, тижневик «Вісник Ч» №18 (1669), 3 травня 2018 року
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.
Экспорт новостей
