Мобильная версия сайтаХворих на ДЦП близнюків прооперували
На початку лютого ми писали про сім'ю Терещенків з Мени, сини-близнюки яких хворі на ДЦП (http://www.gorod.cn.ua/news_7772.html). Братам чотири роки. За весь цей час родина ні до кого не зверталася по допомогу, хоч і лікування, і ліки, і догляд за хворими дітьми вимагає великих коштів. Дізнавшись із преси, що в Сумах тульські хірурги застосовують новий метод лікування дітей, хворих на ДЦП, Терещенки вирішили використати ще й цей шанс. На 2 березня була призначена операція, вартість якої — 850 доларів, двох, відповідно $1700. Таких коштів сім'я не має. Ми звернулися до всіх добрих людей з проханням допомогти Дмитрику й Дениску Терещенкам стати на ноги, зібрати гроші на операцію.
Гроші на операцію давали знайомі й незнайомі люди
— Що стільки людей прийдуть нам на допомогу, ми не сподівалися, — говорить мати близнюків Ірина Терещенко.—Уже в день виходу матеріалу до нас почали телефонувати з різних куточків району, а пізніше й з усієї області. Збирали кошти по різних організаціях Мени. Несли сусіди. Прийшов старенький дідусь з паличкою, приніс кульочок цукерок і гроші. Вибачився, що небагато. «Пенсія в мене невелика,—сказав,— але дуже хочу допомогти вашим дітям».
Дві невідомі бабусі з села Кам'янки передали по 20 гривень через соціального працівника. В Ушні живе моя бабуся Антоніна Симончук. До неї йшли сусіди, знайомі й незнайомі односельці, несли гроші. «Вашим правнукам на операцію», — казали.
А через кілька днів після виходу матеріалу з розповіддю про наші проблеми до нас приїхали представники обласної організації партії «Батьківщина», привезли дітям гостинці, а в конверті — 1700 доларів. Голова обласної організації партії народний депутат Іван Куровський виділив повну суму вартості операції. Привезла ці кошти його перший заступник Наталія Сущенко. Дала й від себе 460 гривень. Побачивши, в яких умовах ми живемо — невеличка кімната і кухня, газу нема, Наталія Миколаївна сказала: «Дізнавайтесь, скільки коштуватиме підключення вашої оселі до газової системи. Ми оплатимо». Уже наступного дня райдержадміністрація прислала проектантів. Роботи розпочалися.
Був відкритий рахунок у банку для благодійних внесків на лікування наших дітей. Дуже багато зробили працівники районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді. Люди несли гроші прямо туди для передачі нам. А тепер до наших хлопчиків ходить з центру масажистка.
Дві тисячі гривень надали представники Народної партії Литвина. Переказували гроші добрі люди з Куликівського, Борзнянського, Ічнянського, Сосницького, Семенівського, Шорського районів, чернігівські студенти, учительські колективи із шкіл Менщини.
Не залишились осторонь наші з чоловіком однокласники. 100 гривень передали люди з Блистови. 80-річна бабуся із Семенівки, в якої самої катаракта, переказала 100 гривень через банк «Аваль». Передали гроші з Данилівки, рідного села моєї мами. Імен багатьох людей ми не знаємо, але вдячні всім. Спасибі вам, дорогі наші, за вашу доброту, вашу небайдужість до чужого горя. Ваша підтримка дала нам надію.
«Бабусю, куди ми їдемо?» — питав Дмитрик
Наближалося 2 березня. Ірина і її мама Раїса Віталіївна готували дітей. Дмитрикові говорили, що повезуть їх з Дениском у Суми на масаж. Кмітливий хлопчик усе допитувався, хто робитиме масаж, чи не буде боляче. «Ні, синку, все буде добре», — заспокоювали хлопчика.
А 26 лютого захворів Дениско. Бідна дитина не може сказати, що з ним, плаче, не спить. Мабуть, у нього боліла голівка. Ніч довелося пробути в лікарні.
— Тримайся, хлопчику! Два дні залишилося! — підбадьорювали медики.
Головний лікар районної лікарні Петро Хомрач дав карету швидкої допомоги, якою сім'я і рушила у далеку дорогу. В Сумах їх зустріли привітно. Російський хірург оглянув хлопчиків, поспілкувався з Дімою. Операція тривала всього 10 хвилин. На тілі Діми зробили 17 надрізів, Дениска — 13. Коли діти відійшли від наркозу, Денька зразу ж попросив їсти: «Ам!» і, підкріпившись, почав співати. А Дмитрик плакав.
— Що ж то за масаж, — дорікав бабусі, — коли в мене так болять ніжки?
Раїса Віталіївна і сама мало не плакала. —Прости, дитино, що обдурила тебе. Не хвилюйся, все буде добре, — заспокоювала онука.
Вдома вони ще тиждень мазали зеленкою надрізи на дитячих тільцях. Два тижні не дозволялося ставити малих на ніжки, не навантажувати. Тепер уже Дімочка випрямляє ніжки, не сидить, як раніше, підібгавши їх під себе. На підлогу ставить правильно, на повну ступню. Дорослі тримають його за ручки і вчать ходити.
— Ну, сміливіше, Дімочко, — примовляють. — Переставляй ніжки. Туп-туп. туп-туп...
По ньому видно, що всі клопоти і операція дали позитивний результат. А з Дениском поки що так само важко. Як і раніше, дитина не сидить, не лежить, не стоїть. Дорослі носять його на руках, заколисують, аби заснув. Він пручається, щось крутить його худеньке тільце, ручки і ніжки. До всього Дениско ще й осліп, нічого не бачить.
Але на родичів реагує. Найбільше йому подобається бути на руках у діда Володі. Тільки той переступив поріг, обізвався до онука, Денька стрепенувся, на устах з'явилася усмішка. Володимир Володимирович пригортає малого до грудей, і той затихає, заспокоюється.
— Мій ти хлопчик, моя дитина, — цілує онука дідусь.
«Надії не втрачаємо»
— Люди ж різні є, — каже Володимир Володимирович. — Більшість сприйняли нашу біду, як власну. Самі небагаті, а несли нам гроші: «Лікуйте дітей». Спасибі їм велике! А були й такі, що заздрили, казали: «Просять на операцію дітям, а самі газ проводять. Прямо героїв зробили з сім'ї!» Господь з ними, хай говорять. Я ж кажу, що й хату б продав, аби вилікувати онуків. Нехай би гопака впекли мені! Ото було б щастя!
А Раїса Віталіївна хоче показати Дениса в Інституті мікрохірургії ока. Раптом допоможуть! Хоча б трішки хлопчик бачив.
Через рік треба буде знову показати дітей російським хірургам. Потрібна ще одна операція, вартість якої буде менша на п'ять відсотків. Скільки ж коштуватиме, сьогодні ніхто не скаже. Он що робиться з нашими фінансами й економікою.
Але Терещенки і Цицухи надії не втрачають.
— Робитимемо все, щоб вилікувати дітей. Добре було б влітку повезти їх до моря. Сподіваємось на реабілітаційний центр «Відродження» і його керівника Василя Івановича Пасічника. Нашим дітям там добре. Підтримка тисяч людей вселила надію. Спасибі їм і Господу Богу!
Газ уже в хаті
Коли зробили проект, Володимир Володимирович зібрав помічників і почав рити через вулицю траншею. Земля була мерзла, піддавалася важко, але роботи йшли. Зрештою проклали трубу, зробили обводку. 26 березня будиночок Терещенків підключили до газової системи. Поки що сім'я опалює житло дровами. На газу тільки їжу варять. Але газ у хаті! Наступний опалювальний сезон не страшний. Коштувало це родині більше 10 тисяч гривень.
І ось перед Великоднем до Діми і Дениска Терещенків у Мену завітали знову представники обласної організації партії «Батьківщина».
— Приїхали провідати хлопчиків, — привіталася з сім'єю Наталія Сущенко. — Як ви тут? Що нового? Щире вітання вам від Івана Івановича Куровського. І гроші за газ, — передала конверт господарям. — Нині нелегкі часи, криза в країні. Але слово своє ми тримаємо. Головне, що діти житимуть тепер у теплій оселі.
— Ми тут плануємо трохи перебудувати житло, — поділилася Раїса Віталіївна. — Раз уже в хаті є газ, то з кухні зробимо кімнату. А в ній поставимо спеціальний тренажер з поручнями. Для Діми. Щоб він тримався за них і вчився ходити.
— Хороший задум, — погодилися ми.
Ні, вони молодці. Дружна сім'я, яка робить усе, аби поставити дітей на ноги.
Лідія Кузьменко, тижневик «Вісник Ч», № 17/1197
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.
Экспорт новостей
