Євген Коляда воював на “чужій” війні

Добавить новость

Пятница, 27 Марта 2009 13:47  |  Просмотров: 2632

Євген Коляда підтверджує свої слова фотознімками

З часів набуття Україною незалежності військова присутність нашого миротворчого контингенту в “гарячих” точках Європи, Африки та Близького Сходу стала радше закономірністю, аніж винятком. Високий професіоналізм українців хто тільки не відзначав, навіть кадрові офіцери іноземних легіонів. Та, незважаючи на допомогу наших хлопців у становленні миру в світі, десятки матерів і дружин побачили своїх “героїв” в солдатських цинкових трунах. Що змушує українців їхати на “чужі” війни та як їм там, на чужині, живеться і воюється, мені розповів професійний військовий, який пройшов війну в Іраку.

З комерсантів — у військові
Він був простим чернігівцем, та й спеціальність по закінченні школи вирішив здобувати мирну - товарознавець. Для цього Євген Коляда навіть вступив навчатися до Чернігівського комерційного технікуму, але примхлива доля вирішила відвести для нього дещо іншу роль. Щоправда, зараз про це він аж ніяк не шкодує. “На другому курсі технікуму я і місяця не провчився — прийшла повістка в армію”, - розповідає Євген. Тоді, в 2000 році, вісімнадцятирічним юнаком йому зовсім не хотілося йти в армію і “марнувати” півтора роки свого життя. Євген Коляда намагався взяти відстрочку для того, щоб принаймні довчитися, але, отримавши відмову, пішов служити до українських збройних сил.

Зв'язківець, який став десантником
В обласному військкоматі його відправили до військ зв'язку. А відслуживши рік,  вчорашній “зелений” школяр приїхав у відпустку до батьків підтягнутим і цілком сформованим юнаком. “Порадившись з батьками, я вирішив залишитись в армії і пов'язати своє життя з військовою службою”, - говорить Євген Коляда. Він розповідає, що основними стимулами залишитись в армії були патріотизм та стабільна заробітна плата. Тоді Євген навіть не уявляв, що невдовзі переведеться з військ зв'язку до 95 аеромобільної бригади стрілком, а через якихось неповні чотири місяці побачить справжню війну.

З поміж інших їх впізнавали
Окрема 5 механізована бригада в Ірак увійшла однією із перших серед миротворців і розташувалася на базі “Дельта” неподалік від міста Аль-Кут в неспокійній провінції Васид. Робота для наших миротворців знаходилась постійно і за своєю природою була швидше гуманітарною, аніж військовою. Українці допомагали мирному населенню ремонтувати холодильні установки, встановлювали водяні насоси, конвоювали автомобілі з гуманітарною допомогою, патрулювали пости.
“В нашій бригаді були люди різних національностей: казахи, румуни, поляки, американці, - пригадує старшина. - Але з поміж такого розмаїття іноземних військових місцеві жителі нас впізнавали і, на відміну від решти, зверталися до нас словом “товариш”.
Євгену Коляді довелося побачити і відчути всі жахіття війни. Бачив він і смерть, і страждання, і гнів місцевих (не секрет, що більшість іракців вважали миротворців окупантами. - Авт.). Тому, як він сам говорить: “Замість страху перед смертю згодом приходить холоднокровність, оскільки на війні почуваєшся так, ніби ходиш “по лезу ножа”.

На війні — не до жінок
Євген Коляда дещо здивувався, коли дізнався, що на увесь американський корпус було тільки два офіцери, решта — солдати та сержанти. Саме сержанти виконували функції молодшого офіцерського складу. Проте майбутніх правоохоронців з іракців готували саме українські офіцери. За час перебування в Іраку українці підготували 2700 правоохоронців з місцевих. “На службу в армію та в органи правопорядку стояла надзвичайно велика кількість чоловіків-іракців, адже після війни роботу, як таку, було важко знайти, а тут їм платили зарплату в 50 доларів”, - розповідає старшина.
За словами Євгена Коляди ,роботи було стільки, що ледь вистачало часу на те, щоб поїсти та поспати. Тому в той час про жінок або якісь інші захоплення Євген навіть не думав.

Адреналін б'є в голову
В Іраку нашим хлопцям доводилося часто чути про жертви серед миротворців, проте Євген говорить: “Дякувати Богу, серед українців в моїй бригаді не загинув ніхто”. І хоча стріляти доводилося рідко, проте принаймні раз на тиждень йому доводилося переживати обстріли з мінометів. “Коли наш контингент виходив з країни, іракці нам трохи полоскотали нерви”, - згадує Євген Коляда.
Виходили вони з невеликим конвоєм у три машини, а перед тим, тією ж територією, що йшли українці, бойовики обстріляли польський конвой. В той момент не одному вояку адреналін таки в голову вдарив. Але наш земляк Коляда ніколи не забував, що на війні потрібно  завжди бути напоготові. Можливо, саме тому після семи місяців перебування в “гарячій точці” він повернувся додому цілим і неушкодженим.
У свої 27 років Євген Коляда не зупиняється на досягнутому і паралельно навчається на програміста в Київському політехнічному університеті і, що не може не тішити, робить це - за кошти Міністерства оборони.  Маючи статус учасника бойових дій, він служить старшим інструктором з відбору військовослужбовців за контрактом і збирається дослужитися до військової пенсії, до якої лишилось якихось вісім років.
 
Віталій Назаренко, фото автора

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: