Недбалість фельдшера коштувала людині життя

Добавить новость

Четверг, 26 Марта 2009 18:23  |  Просмотров: 6303

Наталія Бреус з дітьми. У Діми - фото покійного батька

10 травня 2008 року в обласній лікарні помер 30-річний Микола Бреус, житель села Бондарівка Сосницького району. Лікарі 15 днів боролися за його життя. Смерть перемогла. Рідні Миколи впевнені: якби «швидку» викликали вчасно, цього б не сталося.

У селі людина не може викликати «швидку допомогу» сама. Спочатку треба звернутись до фельдшера. А якщо фельдшер далеко: в полі, в місті? Або сам хворіє? Або неправильно оцінить ситуацію, виставить не той діагноз? У деяких випадках кожна секунда буває ціною в життя.

Микола так і не проспався...
Хлопці-лінійники (монтери колії на залізниці) поверталися додому з роботи. Діло було перед Пасхою. Вирішили втрьох посидіти серед молодої зелені, розговітися «по чуть-чуть». І по домівках.

— У п'ятницю, 25 квітня, близько сьомої вечора Коля зателефонував мені на мобільний, каже: «Скоро буду». Ми недавно взяли в кредит скутер «Вайпер», тож приїхати повинен був швидко. А його все нема і нема. Через 20 хвилин набираю — не відповідає на дзвінок. О пів на восьму трубку взяв напарник: «Уже їдемо», — розповідає дружина Наталія Бреус. — Через якийсь час син нашої медички прийшов і каже: «Запрягайте кобилу, там Коля на дорозі п'яний спить». Закрила корову, пішла туди. Це вже на початку дев'ятої було. Дивлюсь, назустріч їде машина. На задньому сидінні наша фельдшер, Галина Миколаївна Буцик, і Коля лежить, головою в неї на колінах. Валера Чернотицький, напарник, їде на нашому скутері. Підізвав мене: «Ти не лякайся, Коля розбився...».

Галина Миколаївна привезла Колю в хату до моєї матері. Брат Саша та водій занесли, поклали його на ліжко. Фельдшер поміряла тиск, послухала серцебиття. Каже: «Все в нормі. Я обробила садна. Проспиться, такий самий буде». Ввійшов батько: «А чого ж ви «скору» не визиваєте?» А Буцик як закричить: «Ви Чернотицького бачили? Ледь на ногах стоїть! Який він за статурою, а який ваш Коля. 3 роботи тільки так полетить!» І пішла додому поратися.

Я була на сьомому місяці вагітності, дуже переживала, — згадує Наташа. — Чоловік лежав і не обзивався, не поворухнув пальцем. Телефону у нас нема, та й по всій вулиці ні в кого. Найближчий на ФАПі.
Ми знову покликали фельдшера. У чоловіка пішла кров з рота. Галина Миколаївна прийшла, а Коля вже хрипить. Каже: «Він же п'яний. Якщо я до кожного «швидку» визиватиму, вони тільки до алкоголіків і їздитимуть. Проспиться, все буде добре». Я хотіла викликати з мобільного, але Галина Миколаївна не дала, каже: «Поки я не зателефоную, вони не приїдуть». Тільки після того, як я закатала істерику, вона пішла додому і викликала нарешті «швидку». Це було вже десь о пів на десяту. Все обурювалась: «Через вас і корів не встигну подоїти!».

Приїхала «швидка». Фельдшер із Сосниці подивився, каже: «Який же він п'яний, він непритомний!». Коли несли на носилках, у Колі вже око вилізло, рот скривило. Привезли чоловіка в лікарню опівночі, адже дорога погана, їхали потихеньку. Лікарі казали, що ми втратили час, що «швидку» треба було викликати одразу, ще на дорогу, де знайшли Колю. 10 травня 2008 року він помер.
22-річна вдова Наташа плаче, п'ятирічний Діма носиться з татковою фотографією. На руках у мами — маленька Діанка, вона народилася вже без батька.

Новий рік зустріла на кладовищі
— З Бондарівки «швидку» викликати складно, — говорить сестра Наташі Таїсія Пастернак. — Коли телефонуєш з мобільного, відповідає Борзна. Кажуть, дзвоніть у Сосницю. Як і додзвонишся, зразу посилають до фельдшера. А що робити, якщо фельдшер відмовляється викликати «швидку» і при цьому не може надати допомогу? Як вона, 25 років проробивши у ФАПі, не могла відрізнити — п'яна людина лежить на дорозі біля перевернутого мопеда чи непритомна і з черепно-мозковою травмою? Чого ж зразу не викликала і міліцію, і «швидку»? Фельдшер, що приїхав на «швидкій», зразу накинувся на Буцик: «Що ж ти наробила?». Коли я їздила до Колі в лікарню, в Сосницю медики казали: «Через затримку у нього стався набряк мозку...»
Тиждень перед Коленою смертю Наташа жила біля нього, в Чернігові. 1000-800 гривень щоденно витрачали. Під кінець уже гривень по 30 на день ішло, лікарі мені так і казали: «Він повільно помирає».

Ми писали вже всім, кому можна було. Подавали заяву в міліцію. Одного разу була в Сосниці, сплачувала кредит. Коли бачу, йде Галина Буцик, несе велику сумку. І в райвідділ міліції. А звідти вже без сумки виходить. Я зразу за нею до нашого слідчого Юдицького зайшла. А він: «Так то ж Наташа не дала «скору» визвать...». Ну що тут скажеш?
Наташа досі чи не кожного дня бігає до Колі на могилу. Ми вже їй і забороняємо це робити. Новий рік, уявляєте, на кладовищі зустріла. Дітей спати поклала, залишила на старшу сестру і пішла...

«Наташа боялась, що лікарняний не оплатять»
— Якщо я преступниця, чого мене не покарали як поганого фахівця? — запитала фельдшер Бондарівського ФАПу Галина Буцик. — Вони, ця родина, перекручують факти. З цього приводу я вже писала багато пояснювальних записок.

Коли Чернотицький приїхав до мене, він був п'яний. Каже: «Треба подивитись, там Бреус лежить на дорозі». Г відвіз мене на своєму скутері. Микола Бреус лежав, підхрапував. Над лівою бровою садно невелике, сантиметрів два. Над повікою також незначна ранка. Ніякого синяка, нічого не кровоточило. Вивих великого пальця правої кисті, здерта шкіра за вухом і садна лівого коліна. Скутер був цілий, тільки дзеркала повилітали. На побитого Бреус схожий не був. Від нього йшов запах спиртного.

Простояли з півгодини, нікого з села нема. В цей час мимо їхали їх родичі на станцію. Я зупинила машину. Кажу: «Коля розбився, треба додому довезти». Один з них запропонував відвезти його в лікарню. Я заперечила, треба ж у рідних запитати. Без відома родичів сама повезти його на Сосни-цю я не могла. А якщо вранці б він проспався і повідомили на його роботу, я була б ворогом. Уже були такі випадки, коли людей виганяли з роботи. Тим більше, що до села два кілометри. Чоловіки допомогли перекласти Миколу на заднє сидіння, його голову положили мені на коліна. Біля села зустріли Наташу. Толя Гетун, що був за кермом, каже: «Ми Колю везем, він розбився». А вона побігла далі, дивитись, де скутер.

Миколу повезли до Наташиних батьків. Я ще раз його оглянула. Тиск 120/80, пульс — близько 80. Не хрипів, дихання рівномірне.
У хаті голосила його теща. Зайшла Наташа. Я пояснила, що буде, якщо викликати «швидку допомогу» з райлікарні. Вона почала плакати. Боялись, що лікарняний не оплатять. Я запропонувала поспостерігати за ним з півгодини, а потім вирішувати. Це перед Пасхою було, в мене тісто в печі стояло. Кажу: як якась реакція — зразу ж до мене. Поїхала додому. Хвилин через 20 приїхала Наташина мати, каже, сукровиця з рота з'явилась. Я говорю: «Все, відправляємо на Сосницю». Зразу поїхала до них, ще раз оглянула, — знов нормальний тиск, серцебиття, кровотечі не було. Почали викликати «швидку». Наташа двічі з мобільного набирала і двічі потрапляла в Борзну. Кажу: «Наташа, я швидше з дому наберу». Поїхала, подзвонила на «швидку», написала направлення і повернулась.

«Швидку» чекала біля Миколи. Фельдшер запитав: «Ти нічого йому не робила?», маючи на увазі ін'єкції. «Ні», — кажу. Його поклали на носилки, погрузили в карету «швидкої» і повезли на Сосницю.
— Ми їхали з Прачів кумовою машиною, на станцію, я там живу, — згадує Віктор Мачача. — Доїхали до повороту — стоїть чоловік, махає, щоб зупинились. Повиходили, а там Коля Бреус лежить на дорозі, хропе. Але не так, як спить, а видно, що людина непритомна, хрипить. Я вже раніше чув, які звуки люди видають після аварії. Галя, наша медичка, його якраз оглядала. Кажу, діло серйозне, треба б «скору» визвать. Погрузили його в кумову машину. Ми з дружиною пішки додому пішли.

Хоче в лікарню — хай сідає і іде
— Я особисто їздив на «розбори» цього конфлікту, — говорить заступник головного лікаря Сосницької ЦРЛ по медичному обслуговуванню населення Руслан Литвинець. — Спір розглядався на рівні обласного управління охорони здоров'я. Фельдшер також їздила. Всі дії детально розбирали. До речі, був чоловік п'яний чи ні — це суті не міняє. Він був непритомний і його треба було везти в лікарню. Але. судячи з пояснювальних записок, особливої затримки не було.
До фельдшера ніяких претензій. Усе вона робила правильно. її вини в тому, що сталося, нема.

— Чому людина з села не може викликати «швидку допомогу» з Сосниці самостійно, без фельдшера?
— Тому що в кожному, навіть найменшому селі є такий же фельдшер, як і у нас на «швидкій». Оцінити стан хворого і надати першу допомогу сільський фельдшер може так само. Він же і вирішить, чи треба викликати «швидку». У нас всього дві машини «швидкої допомоги». У сільських фельдшерів є велосипеди, надавати допомогу вони зобов'язані цілодобово. От якщо фельдшера нема або з людиною щось трапилось далеко — в лісі, в дорозі, тоді можна викликати «швидку» напряму.

— А якщо питання спірне, фельдшер запевняє, що нічого серйозного не трапилось, а людина хоче викликати «швидку»?
— У спірних питаннях хай сідає на машину чи автобус і їде в лікарню. Чи варто викликати «швидку допомогу» з райцентру до хворого, вирішує фельдшер.
Міліція чекає
— Матеріали перевірки були направлені до Чернігівського обласного бюро судово-медичних експертиз, — повідомив перший заступник начальника, начальник кримінальної міліції Сосницького РВ УМВС Микола Бардаков. — Чекаємо відповіді. Залежно від результатів-експертизи і вирішимо, чи буде заведено справу по данному випадку.

Олена Гобанова, тижневик „Вісник Ч”, № 13/1193

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: