Мобильная версия сайтаСекрети від самого Діда Мороза
Четверг, 5 Января 2017 10:20 | Просмотров: 2401
Напередодні Новорічних свят на тлі подарунків та привітань згадав головного персонажа Нового року – ні, не ялинку, а Діда Мороза, для якого святкові дні є робочими, а робота його в тому, щоби дарувати свято. (Згадав, бо й сам якось виконував цю почесну і незабутню роль).
Отже, маємо змогу спілкуватися зі справжнісіньким Дідом Морозом із досвідом. Це Роман Покровський – артист вищої категорії, актор Чернігівського молодіжного театру.
– Пане Романе, коли для вас настає відповідальна вітальна пора?
– Щороку з 24 грудня по 6 січня я виконую свою особливу святкову роль Діда Мороза – граю у новорічних виставах тричі на день уже протягом 19 років. Тобто я – Дід Мороз із досвідом.
– Але ж ви не лише сценічний Дід Мороз, бо для багатьох стаєте домашнім персональним героєм Нового року?
– Так, окрім вистав і після них я один або з колегою по театру в ролі Снігурки (в залежності від побажань замовника) вирушаю на приватні виклики – вітати чернігівську малечу з одним із найголовніших свят року.
– І який ваш вітальний репертуар?
– Ми вступаємо в безпосереднє інтерактивне спілкування – граємося, слухаємо й читаємо вірші, розмовляємо та вручаємо подарунки (від батьків, звичайно).
– Чи запам’яталися вам якісь особливі подарунки?
– Завжди був під враженням, коли батьки дарують великі іграшки – ведмедів, баранців, собак, зайців. Це дуже ефектно й позитивно впливає на дітей, адже вони на це чекають і щиро радіють.
– Можливо, були якісь цікаві дитячі діалоги чи вражаючі несподіванки?
– Діти нині всі дуже цікаві – вони сьогодні неймовірно цілеспрямовані і менше поступаються принципами та у свої юні роки вже знають, чого хочуть. Мене вразив один хлопчик – неймовірно ерудований як на свій вік, і, незважаючи на регламентовані 20-30 хвилин, ми з ним розмовляли близько години – таким хлопчина виявився допитливим та весь час мені щось цікаве розповідав зі своїх дитячих мрій. Узагалі, нині багато талановитих і дивовижних дітей.
– А як можна замовити Діда Мороза?
– У моєму випадку люди телефонують до театру та замовляють зимового дідуся на свято, або ж уже знайомі люди радять.
– А чи доводилося вам працювати з групою дітлахів?
– Так, буває, що запрошують до кількох дітей, а там іще підходять сусідські та знайомі юні глядачі – й виходить масовий захід, такий собі міні-театр.
– Можливо, вам доводилося переплутати адресу чи заблукати, як у кіно?
– Бувало й таке, що чи довго шукали, чи запізнювалися – але це відповідало таємничості моєму образу та несподіваності – святковому настрою. Дід Мороз, що заблукав, – це ж класичний випадок, на мій погляд.
– А ваша онука Снігурка – це постійна напарниця?
– Не завжди. Це залежить від зайнятості акторок – це й Тетяна Салдецька, і Руслана Остапко, й Катерина Широкорад, і Іванна Стеблинська – всі вони чудові Снігурки.
– Як зустрічають вас діти на сцені та вдома?
– Вони реагують досить жваво – швидко «вживаються» в казку, допомагають добрим персонажам. Діти дивовижні – вони вміють співпереживати, вірити у вигадку, чудеса.
– Якщо провести паралелі між вашим та нинішнім дитинством – що змінилося?
– Гадаю, що нинішні діти безстрашні та ініціативні – ми були більш стриманими вихованням, а сьогодні діти не бояться висловити свої емоції – як позитивні, так і негативні. Відомі фантастичні «Космічні війни» нині не конкурують із дитячою фантазією, що синтезувала безліч доступної інформації із книг, Інтернету, школи та спілкування з однолітками. Нещодавно одна дівчинка мені сказала: «Ти, певно, якийсь ельф?!» Внутрішній світ нинішніх дітей інтенсивніший, ширший та складніший, але й фальші та обману вони не пропускають. Сподіваюся, що їх складніше буде обдурити в житті.
– Що для вас як для діда Мороза – Новий рік?
– Із кожним разом це свято викликає почуття настороженості – чи вистачить сил? Але, виходячи до дітей, розумієш, що все буде добре – вони заряджають енергією та позитивом. Згадуючи власне дитинство, намагаєшся бути гарним Дідом Морозом, адже коли я малим бачив, що з перуки чи бороди виглядає мотузочка – миттєво викривався актор, наставало розчарування і мені ставало нецікаво далі. А дітей не хочеться обманювати. До речі, вони й самі миттєво тебе викриють за фальшиву гру. Прагнеться більше їх зачаровувати – ніж розчаровувати. Коли виходиш до дітей, забуваєш і про теплого кожуха, і про змокрілу спину, і про втому – дивлячись в очі дітей, бачу своє дитинство, і совість не дає халтурити.
– А ви пам’ятаєте свого першого Діда Мороза?
– Так, це була вихователька дитячого садка Віра Прокопівна, яка дуже старалася грати, і, незважаючи на її жіночу фігуру і талію, я не проміняв би цього першого Діда Мороза ні на кого.
– А першого Діда Мороза у власному виконанні теж згадуєте?
– Звичайно – це було у школі, ми виступали для учнів молодших класів разом із однокласницею, яка грала Снігурку. Всім тоді сподобалася наша гра. То були чудові часи юності.
– А яким чином ви потрапили до театру?
– Так вирішила доля. У Чернігівському молодіжному театрі я працюю з 1998 року. Моя дружина теж акторка й режисер.
– Чи широкий маєте репертуар?
– Гадаю, що так, адже граю і Чехова, й Ібсена, і Шекспіра, й Толстого, і дитячі казки та новорічні вистави. А казки, як відомо, дають дітям підґрунтя для розвитку їхньої уяви, що дуже важливо.
– Романе Володимировичу, а як ви обрали акторську професію?
– У моєму випадку професія обрала мене. Я ще з іркутського дитячого садочка розважав дітей, доки вихователі відпочивали. Сам вигадував різні кумедні історії та розповідав їх дітям.
– То була, певно, молодша група, а ви були старші за тих дітей?
– Та ні, це була моя група, і я своїм одноліткам розповідав щоразу нові авторські історії, а вихователька радісно залишала нас та задоволено йшла у своїх справах, бо знала, що мої розповіді гарантують повну зайнятість дітей і порядок.
– А звідки у вас бралися сюжети?
– Я мав досить розвинену фантазію – дивлячись на іркутські сопки, вигадував різноманітних героїв та пригоди з ними, а мої дитсадкові одногрупники із задоволенням їх слухали, бо сюжети жодного разу не повторювалися та не були схожими на всі відомі нам тоді казки. А я вже тоді, певно, отримував перше акторське задоволення і початковий досвід сценічної роботи.
– Чи не публікувалися ваші пригоди в місцевих дитячих виданнях?
– Одного разу опублікували в «Піонерській правді», але більше цього не було.
– Як вважаєте, що вплинуло на вашу необмежену фантазію?
– Гадаю, допомогла моя бабуся, яка працювала в місцевому палаці культури, а я його часто відвідував та весь час із цікавістю спостерігав і переймав гру акторів театру юного глядача, бачив їхні перевтілення за лаштунками сцени. Наприклад, був вражений виставою за поемою Пушкіна «Руслан і Людмила», де на спеціальних тросах реалістично злітав угору Чорномор. Тобто з дитинства я поринув у всю цю чарівну акторську індустрію. Та й комп’ютери тоді не відволікали – їх не було.
– Цікава ваша думка, чи не плутають нині діти образи Діда Мороза і Святого Миколая – адже вони майже поряд у календарі та обоє несуть дітям подарунки?
– Гадаю, що ні, бо Святий Миколай знайомить із такими категоріями, як гріх та гарні справи, добро і зло, а Дід Мороз – це праслов’янський міфічний персонаж, отже, діти мають вибір між двома векторами й самі визначають та порівнюють ці образи.
– Коли не секрет, які зараз ціни за послуги діда Мороза?
– До Нового року – 200 гривень, а після Нового року і до Різдва – 300, але все залежить від дітей, програми й побажань батьків.
– Чи завжди діти вам раді – певно, бувають сумні зустрічі або якісь дитячі страхи?
– Буває всяке, але головне – не злякати дитину, і ми намагаємося творчо до цього підходити – дбайливо та обережно заспокоїти малюка, чарівно і таємничо ввійти в контакт, зацікавити й заінтригувати, а вже потім знайти ключик до кожного дитячого серця…
Ігор Гільов, газета «Деснянська Правда»
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.
Экспорт новостей
