Bon voyage, Кот-д’Івуар!

Добавить новость

Пятница, 11 Апреля 2014 17:30  |  Просмотров: 2399

Близько тридцяти років тому ця західноафриканська країна отримала нову назву - на малі світу замість Берега Слонової Кістки з'явився Кот-д'Івуар, хоча в перекладі з французької це і означає «берег слонової кістки». Європейці постійно намагалися привласнити цю державу - заради золота, численних кавових плантацій, тієї ж слонової кістки. Найбільше спроб колонізації було у французів, котрі на початку XVI століття стали першими поселенцями з «іншого світу». З часом у країні почалися масові заворушення, боротьба за владу і врешті - громадянська війна. Світова спільнота, зокрема Організація Об'єднаних Націй, на початку 2004 року ввела в Кот-д'Івуар близько п’ятдесяти національних військових контингентів. Відтак, уже десять років понад вісім тисяч військовослужбовців з усього світу, майже дві тисячі поліцейських та близько тисячі цивільних осіб виконують місію ООН із підтримки миру в цій країні. Недавно до «блакитних шоломів» багатьох країн світу приєдналися й українські миротворці зі складу 56-го окремого вертолітного загону.


Майор Олег Воробей із Чернігова

Республіка Кот-д'Івуар красива й мальовнича. З повітря, ближче до кордону з Ліберією, видно фруктові плантації та зорані поля, вздовж узбережжя Атлантики - рівно насаджені пальмові ліси. Посеред джунглів та гірської місцевості видніється невелика злітно-посадкова смуга. Це аеродром містечка Ман, де базуються бойові вертольоти Мі-24 авіаційної групи українського миротворчого загону.

Нога «нашого брата» ступила на івуарійську землю 2010 року. Тоді авіаційна група у складі 56-го окремого вертолітного загону національного контингенту місії ООН у Ліберії дислокувалась у місті Буаке, що в центрі країни. Наші військові патрулювали повітряний простір усіх прикордонних територій, конфліктних зон та навіть знищили склад зі броєю повстанців поблизу міста Абіджан.

Нині ситуація в країні дещо стабілізувалася, проте час від часу так звані «ребели» (військові найманці) турбують місцевих жителів, влаштовують силові демонстрації із застосуванням зброї, провокують народ на повстання.

Скайп-антена, Гайка та мангусти

На вертолітному майданчику доволі охайно, все на своїх місцях. Поруч щось будують. Працівники аеродрому подейкують, що тут зводять корпус аеропорту регіональних авіаліній. Відстань від аеродрому до базового табору - приблизно 15 кілометрів. Домівка наших «блакитних шоломів» розташована на території бангладешського механізованого батальйону. Разом із ними також проживають представники військової поліції з Єгипту. Територія української ділянки невелика: чотири ряди збірних модульних домівок, штаб, медпункт та їдальня. Є волейбольний майданчик. З попередньої ротації українцям залишили собачку Гайку. Кумедна назва, напевне, пов'язана з прикріпленою до нашийника гайкою. Крім того, військові прихистили два мангусти - Толика та Машу. Кажуть, що ці тварини непогано справляються зі зміями та гризунами.

На миротворчій кухні все гаразд. Два кухарі готують страви по-домашньому з продуктів, які постачає місія. На свята пригощають екзотичними фруктами.
Для спілкування з рідними командир авіаційної групи змайстрував саморобні антени для підтримки Інтернету. Чесно кажучи, ніде такого ще не бачив, але skype-зв'язок чудовий.


Віктор Ануфрієв із пакистанським миротворцем

Маневри над джунглями

Для того, аби побачити на власні очі всю красу африканської країни, мені довелось один день провести з льотчиками у небі. Пара бойових «двадцять четвірок» відірвалася від землі ледь не одночасно. Маршрут пролягав майже вздовж усього західного Кот-д'Івуару, а також над прибережними ділянками Атлантичного океану на півдні країни. На дозаправку зупинилися в портовому містечку Сан-Педро. Командир ведучого вертольота військовий льотчик 1-го класу підполковник Костянтин Гаєвський пояснив, що за кілька хвилин візьмуть на борт двох військових спостерігачів. Разом із нами вони мали перевірити підозрілі місця, в разі потреби сфотографувати порушників чи незаконну військову техніку. Кілька тижнів тому саме в цьому районі озброєні «ребели» намагалися захопити один із таборів миротворців ООН.

Ніколи б не подумав, що вертольоти можуть так швидко та різко маневрувати у повітрі - таке враження, наче машину повністю перекосило на бік і вона йде на вимушену посадку. Як з'ясувалося згодом, льотчик усього-на-всього виконував маневри, щоб не зіткнутися з птахами, які летіли попереду...

Згори побачив великі поля з невідомими мені рослинами, плантації кави та какао, насадження пальмових дерев, величезні заводи та фабрики. Проте красиві пейзажі час від часу перепліталися з болотистими місцинами та саванами...


Атлантичне узбережжя

Країна «патріотів», кави та косметики

Якось увечері зав'язалася розмова з місцевим жителем Крістіаном, який колись був льотчиком однієї з івуарійських авіакомпаній. Окрім досягнень та перспектив країни, він розповів і дещо з історії держави.

Першими поселенцями сучасного Кот-д'Івуару були племена пігмеїв, за ними прийшли кочівники з північно-західної Африки. Період колоніального впливу почався у XV столітті, коли землі прагнули привласнити жителі Данії, португальці та голландці. Згодом, як і на більшість країн Африки, свій вплив намагалися поширити французи. У 1840-х роках їм це вдалося на півдні країни. Відтоді вони поступово почали освоювати нові землі, стрімко просуваючись на північ, а за кілька років уклали угоди майже з усіма племенами тогочасного Кот-д'Івуару, встановили кордон із сусідніми країнами, зокрема з Ліберією та з Ганою. Не забарилися й зі створенням окремої французької колонії. Уже в XIX столітті держава отримала статус заморської території європейської Франції та офіційну назву Республіка Берег Слонової Кістки, а в 1986-му - Кот-д'Івуар.

До 1999 року ця країна була найстабільнішою державою на всьому африканському континенті. Нею майже півстоліття керувала Демократична партія, яка постійно розвивала економічний та політичний статуси держави. Та радикально налаштовані елементи почали масові протести й заворушення, в результаті чого правління демократів закінчилося. Відтоді у Кот-д'Івуарі почалася дестабілізація - силові протистояння, боротьба за владу, регулярні спроби державного перевороту. Апогеєм цих подій у 2002 році стала громадянська війна, яка затягнулася аж на п'ять років. Кот-д'Івуар практично поділився на дві частини - Північ, окуповану «патріотичними силами» на чолі з Гільомом Copo, та Південь із правлячою владою та урядовою армією. «Патріотам» регулярно постачали зброю та боєприпаси із сусіднього Буркіна-Фасо. Мирне населення опинилося між ворогуючих таборів. Від безвиході люди тікали з країни. У 2003 році сторони почали домовлятися. Процес переговорів був важкий, іноді переростав у силове протистояння. Лише в 2007 році новообраний Президент Лоран Гбагбо виступив перед народом із промовою, що перемир'я врешті досягнуто. Незважаючи на це, протиріччя тут тривають і нині.

Сьогоднішній Кот-д'Івуар - це одна з найрозвиненіших країн Африки, що довго була світовим лідером з експорту кави та какао. Цікаво, що тепер у місцевих супермаркетах нечасто побачиш зерна «чорного напою», ця галузь працює для країн Європи, Америки та Азії. Кот-д'Івуар багатий на поклади газу та нафти, залізної руди, золота, має різні види деревини. Дуже розвинута хімічна галузь, яка спеціалізується переважно на виробництві натуральної косметики. На відміну від багатьох африканських держав, тут немає проблем із продуктами. Країна в змозі себе прогодувати та ще й допомогти іншим.



Особовий склад авіаційної групи та вертолітного загону дуже переживає за нашу країну, людей та військових, які опинилися заручниками абсурдної політичної ситуації. Ніхто навіть не міг припустити, що доведеться стати на шлях конфронтації з народом, який ми довго вважали братнім.

- Це урок не лише для українців та Європи, а й для всього світу, - каже начальник штабу авіаційної групи майор Олег Воробей. - Посіяти розбрат та почати війну - справа п'яти хвилин, але наслідки бувають жахливі.

У цьому випадку доречними стануть відомі слова римського історика Корнелія Непота «Хочеш миру - готуйся до війни». Народ має бути впевненим у своїх Збройних силах. Нині основна складова могутності нашої держави - патріотизм, і так має бути. Інакше на нас чекає африканський сценарій...


Віктор Ануфрієв, тижневик «Деснянка» №15 (491)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: