Олександр Панасюк: Внутрішня самооцінка людини не залежить від кількості грошей у неї

Олександр Олександрович Панасюк - один із тих небагатьох успішних чернігівських підприємців, говорити з яким можна не тільки про бізнес. Один із засновників відеопрокату у Чернігові у бурхливі часи змін, власник першого в місті комерційного ресторану, а зараз - директор ріелторської агенції "МКТ", він відомий не лише своїми успіхами на діловій ниві. П’ятдесятиоднорічний бізнесмен крім того ще й буддист, займається практикою у чернігівському буддійському центрі лінії карма Каг’ю. За вікнами холодний вечір, робочий день добігає до кінця, а ми сидимо у його офісі і розмовляємо про бізнес, економіку, принципи життя духовної людини і багато чого іншого...

Починалося все у кінці 80-х. Тоді  в країні ішли бурхливі зміни, з’явилося більше свободи, і я вирішив спробувати зайнятися підприємництвом. Позичив у друзів грошей на відеомагнітофон, і відкрив один із перших у місті відеосалонів. Крім нашого, тоді в Чернігові був лише один такий заклад - на Валу, ми відкривалися, якщо не помиляюся, з різницею в кілька днів. Дуже швидко я зрозумів, що в день у салоні я можу заробити грошей більше, ніж за місяць у себе на роботі у "Побутрадіотехніці". Те, що на роботі я дарма гаю час, стало очевидним.

У бурхливі 90-і, як і всі, заробляв як міг: возили продукти з-за кордону, шоколадками якимись торгували. Далі відкрив ресторан "Дитинець", досить успішний на той час заклад. Займався поверненням до життя кінотеатру "Дружба", який ми реставрували. А одного разу мій товариш порадив спробувати зайнятися нерухомістю як новим перспективним напрямком. До цього до мене вже іноді зверталися знайомі із проханнями допомогти їм купити чи продати квартиру, і у мене це непогано виходило. Так поступово ріелторський бізнес став для мене  основним, витіснивши собою все інше, чим я займався до цього. З 2003 року я займаюся тільки нерухомістю.

Деякі мої колеги кажуть, що треба відродити професію ріелтора. А я поправляю - її треба народити. Якісь зачатки цієї професії у нас почали з’являтися лише у 90-х, це були перші кроки, невпевнені і якоюсь мірою романтичні. У Сполучених Штатах ріелтори існують уже більше ста років, накопичуючи традиції та досвід. І нам цьому треба у них навчитися. За радянської влади нас привчали до думки, що кожна кухарка може керувати державою. Тому в наших людях закладено в менталітеті бажання все робити самим, навіть не розбираючись у деяких речах. Але ж ми ідемо до дантиста, коли болить зуб, чи до банкіра, коли потребуємо кредит. Ріелтор - це такий же спеціаліст, як і вони, який володіє всіма тонкощами своєї справи. Тим більше, у нашій державі, з її постійними змінами у законодавстві, я вважаю, обов’язково треба звертатися до професіонала, який може розібратися у всьому мереживі цих хитросплетінь.

Ріелтор - це вища категорія продавця. Продажами я займався все життя, набиваючи шишки та накопичуючи безцінний досвід. Спочатку продавав якісь прості речі, далі - більш серйозні, і насамкінець прийшов до нерухомості як найдорожчого з того, що може купити людина. Продаж квартири чи підприємства - це та робота, яка потребує серйозної підготовки і неабиякої терплячості. Взагалі, цей бізнес мені видається більше жіночим, жінки терплячіші за чоловіків. Але якщо чоловік навчиться цьому, то в нього теж все буде виходити.

До своїх працівників я висуваю головну вимогу: передусім треба бажати не грошей, а допомогти тому, хто до тебе звертається. І це повинно виходити природно. Якщо людина передусім хоче грошей, вона не буде бачити проблем, які супроводжують процес продажу. А ці проблеми обов’язково проявлять себе, і нічого в неї не вийде. Звісно, ріелтору треба бути комунікабельним, розуміти інших людей і поважати їх потреби, і постійно мати усмішку на обличчі.

Деякі недобросовісні ріелтори псують імідж всієї професії, і нам, на жаль, доводиться із цим стикатися. Це те, про що я говорив вище: якщо людина хоче передусім грошей, вона і буде вести себе так, щоб отримати за будь-яку ціну гроші. Ось і з’являються історії про "чорних ріелторів". У нашій роботі, як і у будь-якій іншій, передусім треба надати людям якісні послуги. Тоді і гроші з’являться природним шляхом, як подяка за те, що ти задовольнив потреби свого клієнта.

Внутрішня самооцінка людини не залежить від кількості грошей у неї. Одного разу у давні часи до імператора Китаю прийшов монах, і вони вели бесіду. Імператор розповідав про те, скільки у нього палаців, грошей, худоби, і що він хоче мати ще більше, бо не вистачає. Монах вислухав і сказав на це: "Мій учитель Міларепа значно багатший, ніж ти". "Як таке може бути", - обурився імператор. - "Я - найбагатша людина на цілому континенті. Хто ж він такий, цей твій Міларепа, чому він багатший за мене?" "Він багатший, бо нічого не чекає від життя, і тому все, що отримує, є для нього великим подарунком", - відповів монах.
Коли ми кажемо, що людина відбулася, це ніяк не залежить від його матеріального достатку. Сучасні психологи, які проводили свої досліди, також стверджують: за останні 50 років люди заробили дуже багато грошей. Але зовсім не стали більш щасливими.

Я завжди намагався бути по життю оптимістом, і це виходило абсолютно природнім чином. Гроші мають велике значення, практичність життя ніхто не відміняв. Але якщо завтра все обвалиться, і зовсім не буде грошей, менше мозку в голові у мене ж не стане. Тому я обов’язково знайду спосіб бути щасливим.

Буддійський світогляд прекрасно співпадає із філософією бізнесмена. Успішні підприємці були серед нас завжди, і я знаю не одного буддиста, який заробив значно більше грошей, ніж я. Якщо ми хочемо бути багатими, нам треба навчитися бути щедрими. Але щедрість має базуватися на мудрості: кожному ледарю, який не бажає працювати, грошима допомагати не потрібно. А от допомогти грошима на розвиток якоїсь важливої справи - ця щедрість завжди буде виправданою.

Буддизм - це все, що пронизує життя людини. Кожен з нас, незалежно від того, усвідомлює він це чи ні, вже є буддистом, адже природа Будди є у кожному. А навчаюся я цьому від свого вчителя, Лами Оле Нідала із Данії. Вже сорок два роки сімдесятидвохрічний Лама Оле подорожує по всьому світу, зустрічається з учнями, розповідає про буддизм, розпочинає нові проекти. Це людина фантастичної працездатності. Він спить по три-чотири години на добу, інколи не спить взагалі. Ніколи десь на Гаваях під парасолею не був помічений. І, незважаючи на всі навантаження, ця людина весь час щаслива і посміхається! Дивлячись на нього, хочеш бути таким же.

Кожна людина вважає, що його життя - найважче. Я і сам іноді думаю, що саме мої проблеми вирішити найскладніше. Але я медитую, і всі труднощі розчиняються у медитації. Якщо уявити людину якоюсь формою, в якій живе особистість, то під час медитації ця форма розчиняється, стає прозорою, і вся інформація, яка є поза нею, стає для людини доступною. Під час медитації ми розширюємо діапазон свого сприйняття.

Держава гайки крутить-крутить, скоріше вже б закрутила. Ситуація в Україні і справді дуже складна. Президента кілька днів ніхто не бачить. Що це означає? Що він розгублений і не знає, що робити. По-людськи його жаль, але ручне керування країною не може довести до чогось хорошого.
Для бізнесу непрості часи, і мені мої гроші теж дістаються з трудом. Але кожна ситуація може чомусь навчити. У нас в армії колись був замполіт Черепков, який сказав таку фразу: "У кожній справі, навіть найгіршій, є щось гарне. Просто це треба уміти взяти." Абсолютного зла не існує. Якби воно існувало, воно саме себе з’їло б.

Жалкую, що так і не звозив свою маму до Парижа. Вона знала шість іноземних мов, але жодного разу не була за кордоном. І я так і не встиг показати їй це чудове місто. А коли заробив достатньо грошей, мами вже не стало.
До своїх батьків необхідно мати повагу, як і до того життєвого досвіду, який вони можуть нам передати. За останній рік спілкування зі своїм батьком ми провели з ним багато часу, і я отримав від нього стільки життєвої мудрості, як за все попереднє наше спілкування.

У житті дуже надихають жінки. Це безкінечне джерело натхнення добрих благородних вчинків. Зараз ми з благородством зустрічаємося дуже нечасто. Що й казати, якщо тюремна термінологія стала лексиконом повсякденного життя. Все продається і купується. Але ж людина - не товар. І коли вона зберігає в собі це внутрішнє благородство, не продається - це завжди викликає повагу.

Коли до рук потрапляють зайві гроші - намагаюся їх повернути. У бізнесі це полягає в тому, що ми беремо конкретний відсоток від угоди. Якщо клієнт каже: "Я хочу собі таку-то суму, все, що зверху - ваше", ми все-одно зайвого не візьмемо. Якщо клієнт не знає реальної ціни своєї нерухомості, це не його проблеми, а наші. 

У майбутнє сильно намагаюся не заглядати, ніхто не знає, що нас там чекає. Віддаю перевагу тому, що перед носом. Це велике щастя. А якщо багато думати про майбутнє, ми можемо придумати ті речі, яких там немає, і ми їх доб’ємося, самі того не бажаючи. Тому краще звертати увагу на наявні речі.

Принцип життя - ніколи не ображати жінок і слабких.  Це найгірше, що можна зробити.

Моє велике захоплення - подорожі. А ще у вільний час сиджу з паяльником. Люблю гарний звук, можу, наприклад, зробити ламповий підсилювач.

Богдан Гуляй

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.