Наші за кордоном. Як чернігівцю живеться на круїзному лайнері

Двадцятип’ятирічний чернігівець Павло Хмеленін отримав вищу освіту в НПУ ім. Драгоманова по спеціальності «Практична психологія», працював моделлю, круп’є в казино. Але бажання подорожувати і дивитися світ мотивувало шукати роботу за кордоном. Мрії, як відомо, мають властивість здійснюватися. От уже кілька місяців Павло працює на круїзному лайнері, що возить туристів вздовж узбережжя Америки, а враження від подорожей описує у вигляді блогу в себе на сторінці Вконтакті.
Павло розказує мені про своє життя на кораблі.

Маючи можливість працювати за кордоном, а відпочивати в Україні, гріх було б нею не скористатися. Ну і, ця робота - крок до однієї з моїх мрій. Тому бажання побачити світ, заробити грошей, зробити кар’єру і стали моєю мотивацією.

Рішення шукати таку роботу прийшло не відразу, тому і приймалося зовсім не важко. Найважчим було зробити перший крок і знайти фірму, яка має пряме відношення до круїзних суден і займається працевлаштуванням за кордоном. На додачу, я ще і мав сумніви щодо чесності подібних фірм - спочатку візьмуть гроші, а потім нікуди не влаштують. Тож почав я із пошуків знайомих, що працювали на круїзних лайнерах, щоб дізнатися більше про працевлаштування. Наступним постало питання грошей на оформлення документів, оплати посередників і т.д. Тут мені допомогли батьки. А вирішальне «за» з’явилося лише тоді, коли мені прислали контракти і вже було відомо, що я влаштувався на роботу. Були звичайно ще питання, які потрібно було вирішувати невідкладно, наприклад щеплення яке необхідно за один день вакциною, якої немає в Чернігові.

Я не можу назвати точної суми на оформлення, бо сам рахував лише всі витрати разом. Потратив на себе приблизно 1250 євро. В цю суму я враховую витрати на переїзд і проживання в Литві (співбесіду проходив саме там), оформлення віз (ніяких особливих труднощів вони не викликали окрім затраченого часу і здається 160 $).

Співбесіда із роботодавцями у мене була поетапна. Спочатку по Skype перевірили моє знання англійської. Одразу сказали, що ніяких проблем з нею у мене не буде. Насправді, шкільного володіння англійською і вміння спілкуватися цілком достатньо. Ніхто не очікує високого рівня, але це дає перевагу при виборі кандидатів. Із нами проходив співбесіду хлопець із Харкова, він мав слабенький рівень англійської, але добрі навички дилерства. І його також взяли. По іронії долі згодом ми потрапили на один корабель.

Вже у Литві у мене була дводенна підготовка до співбесіди і сама співбесіда. Table test із Тревором, головним менеджером, який вирішує, чи потрібен кандидат компанії, тривав всього хвилин 15, а підготовка до нього зайняла 8 годин. Емоції під час проходження тесту були різні. Всі кандидати навколо мене хвилювалися, і це почуття передалося й мені. Але ми завжди все намагались перевести в жарти і перед самою співбесідою мені навіть сказали, щоб я поставився до цього серйозніше

Англійська і дилерство - це основні навики, які допомогли мені отримати дану роботу. На час проходження співбесіди я вже мав 5 років стажу роботи круп’є. Ніяких більше особливих навичок не потрібно, але і людину, яка не вміє поводитись чемно, хоча б посміхатись і бути ввічливою, компанія не прийме на роботу. Одному хлопцю відмовили, бо він не посміхався.

До поїздки мене вражало те, що всі, хто був у круїзах, не розповідали багато про свою роботу. Казали, що мені потрібно поїхати самому і спробувати це. Даний факт надавав містичного інтересу  круїзним лайнерам і тому, що «за ширмою». Чи не страшно?.. Ні. Краще сказати – захоплююче. Адже все нове і незнайоме. Коли дізнався, що мене взяли - відчув радість і почуття виконаного завдання.

До Майямі ми летіли літаком. Електронні білети нам вислали з компанії. Але я повинен був повернути 500$ за свій білет із першої зарплати. Додатково компанія оплатила нам одну ніч у готелі і таксі до корабля.

Адаптуватися до нового місця, клімату, інтернаціональної команди було неважко. Живу у звичайній каюті. Зазвичай каюти для двох. Іноді для 3-х або 4-х людей, та в таких я ще не бував. Ми з моєю дівчиною живемо разом. Професія в мене круп’є. В обов’язки входить роздавати карти і вести гру на рулетці. Не мухлювати і спілкуватись із гостями. Також я повинен приносити нашим клієнтам задоволення і радість. Ходити на всі тренінги. І кожен круїз, 1 раз в 4-5 днів, допомагати у проведенні safety drill (це тренінг безпеки для гостей, де вчать, що робити у випадку якихось екстремальних ситуацій на лайнері, як то пожежа чи щось інше).

Розмір зарплати я сказати не можу, це комерційна таємниця. Я навіть підписував певні папери, що не буду розголошувати, що моя зарплата нижче середньої в Києві вдвічі. Але ми отримуємо чайові. З них і складається основний прибуток.

Працюємо кожен день від 6 до 10 годин. В портах казино не працює, тому працюємо менше. В основному час роботи - з 9 ранку і до 3 ночі. А от коли саме ти працюєш, ввечері чи вранці, вирішує менеджер. В морські дні працюємо весь день. Вихідний є один в 2-3 тижні. Але офіційно його зовсім немає. Офіційно вихідні дні – це тиждень за місяць роботи після закінчення контракту.

На лайнері працює близько 900 людей. Я працюю в департаменті казино, тож мій менеджер є моїм прямим начальником. Також всі департаменти знаходяться під керівництвом корабельних офіцерів та капітана. Але з ними ми майже не спілкуємося. Лише на тренінгах і в їдальні.
Із офіцерського складу команди я спілкуюсь лише з російськомовними офіцерами. Це двоє хлопців з України. У одного зараз «канікули» а інший на кораблі з нами.  Розмовляємо про все те саме, що і з іншими людьми.
Кожен круїз у нас нова програма, яка узгоджується з круїз-директором. Навіть в казино відбуваються зміни: різні розіграші та турніри. Ми в основному робимо круїзи на 4 та 5 днів. Зараз буваємо лише на Багамах і в США. На лайнері "Destiny" ходили в Мексику і в Ямайку. Всі наші круїзи можна відстежити в інтернет.

Правил на кораблі дуже багато, і дотримуватися їх потрібно чітко. За цим суворо спостерігають наші security. Починаючи із того, що більшості персоналу не можна з’являтись в зоні для гостей (департамент казино має тут привілей) і закінчуючи тим, що не можна виносити їжу з їдальні. Є дуже дивні правила, та їх потрібно дотримуватися чітко, бо перший раз отримаєш «warning» (попередження), а на другий раз відправлять додому. У мене є вже один за те, що взяв із собою мобільний телефон на safety drill і мене побачив із ним офіцер.

Гості (ми вживаємо такий термін щодо наших пасажирів) у нас бувають зі всіх кутків планети. Зустрічаються і українці. Коштують наші круїзи небагато - вдвічі дешевше, ніж квиток до США. Тож і люди у нас не дуже багаті. Дуже багато чорних. Я в основному розважаю тих, хто любить азартні ігри. Та більшість людей проходять повз казино.
Крім нього, на лайнері вдосталь інших розваг: театри, співаки, дискотеки, інтернет-кафе, ресторани, сауна, спортзал, басейни та джакузі, спа-салон,  магазини, караоке, бари. Кожен знаходить те, що йому до вподоби. Мені здається, що найбільше задоволення отримують батьки, які відпочивають з дітьми і відпочивають від них. Вони бачать дітей лише ввечері, в своїх каютах. За ними доглядають і розважають їх окремі спеціалісти.

За тиждень до того, як ми потрапили на корабель, одна жінка вирішила покінчити життя самогубством, вистрибнувши вночі за борт корабля. До того моменту, поки її не знайшли і не повернули на судно, провела у воді дві години. Після цього лайнер повернули в Маямі. Скандали бувають іноді. Люди випивають і багато. Тож не можна без них обійтись.

Напевно можу сказати, що в Україні в казино люди програють більше. Тут же все більше схоже на розвагу, аніж на лудоманію. Незалежно від того, виграють наші клієнти чи програють, вони все одно вони лишаються усміхненими.

Вихідних днів у нас дуже мало. А по документам їх і зовсім немає. Але один день в 2-3 тижні не потрібно йти на роботу. Але якщо в цей день є якийсь тренінг, то нікого не хвилює твій вихідний. У вільний час ми маємо привілеї: ми, як і гості, можемо піти до басейну на відкритій палубі, відвідати сауну або сходити на дискотеку з гостями. Але торкатись гостей нам не дозволено, тільки якщо вони пропонують потиснути руку чи дружні обійми, тож танцювати з гостями не маємо права. Також на лайнері є крю-бар. Там можна випити чогось алкогольного, але категорично заборонено напиватися. Якщо не робиш дурниць, то ніхто тебе не чіпатиме. А в портах ми можемо відвідувати будь-які екскурсії та йти туди куди заманеться. Головне повернутися на судно в певний час.
Побував у багатьох місцях, про що пишу у своєму щоденнику Вконтакті. Для екіпажу є гарні знижки на ті ж екскурсії, що відвідують гості. На кораблі є дошка, на якій вивішують можливі тури і розваги, які влаштовують саме для працівників, тож потрібно лише слідкувати за інформацією.

Мабуть, найбільше мені сподобалося на Ямайці. Ми їздили екскурсією на «містичну гору», там ми були в гарній компанії і розважали нас дуже гарно. Емоцій було через край. Дуже неочікувано знайшли годівниці для колібрі. Ці пташки просто чудові. А моя дівчина зробила мені на Новий рік подарунок - можливість поплавати зі скатами.

Взагалі, я дуже рідко зустрічаю людей, які б щиро сказали, що їм подобається працювати. Але, якщо мені ніхто за просто так не дає гроші, то їх потрібно заробляти. І якщо вже порівнювати мою роботу з іншими, то я напевно скажу, що моя – одна з найкращих. Я подорожую, а мені ще й платять за це. Ну хто б не погодився на таку роботу? Та ще й поки молодий.
Контракт підписується на термін від 6 до 8 місяців, за кожен місяць праці маємо тиждень відпустки. Після закінчення свого контракту збираюсь на ще один контракт. А потім можливо на ще один. Там подивимось. А цей контракт не хотів би продовжити ні в якому разі. Я б і раніше його закінчив би, якби міг.

Часто згадую Україну, друзів, родичів. Іноді навіть сумую. Не вистачає здорової домашньої маминої їжі. Борщу захотілося так, що мало не заплакав. І чомусь хочеться додати - української горілки. Горілка тут не дуже. Та я знав, на що підписувався.

Мені дуже подобається жити по принципу крилатих фраз. Я вважаю, що якщо фраза пережила довгий час і стала крилатою, то вона має неабияке значення. Моя улюблена - "Тримай друзів близько – і ворогів утримаєш", із фільму "Cruel intentions". А взагалі, я намагаюсь плисти за течією. Вона мене ще ніколи не підводила. Можна тільки регулювати швидкість і обпливати підводне каміння. Але якщо ти будеш гребти проти, то рано чи пізно видихнешся.

Для того, щоб займатись улюбленим ділом, потрібно, щоб воно приносило задоволення. В моїй роботі необхідно любити спілкуватися з людьми і вміти порахувати елементарні речі. Дуже гарно, якщо ти вмієш красиво рухатись (приємно дивитись, коли дилер роздає карти як професіонал) і швидко рахувати. Також добре, якщо ти вмієш робити декілька речей одночасно, але всьому можна навчитись.

Те, що люди називають натхненням, я отримую від всього довкола. Коли прокидаюсь, то намагаюсь посміхнутись новому дню. Коли є можливість, виходжу на відкрите повітря і радію  сонцю чи дощу (тут це рідкість). Коли мені людина посміхається (а тут «політика партії» змушує це робити), то завжди приємно. Навіть коли розумієш, що він «видавив» з себе цю посмішку, то стає смішно, що хтось навіть посміхнутись щиро не вміє. А труднощі я сприймаю філософськи – це досвід.

 Найбільша мрія? Захопити Землю!
 А проміжних мрій багато і майже всі вони реальні. Перша – спробувати покататись на сьорфінгу. Друга – хочу відкрити своє казино чи ще якусь справу, яка буде приносити мені гроші без мого втручання у справи. Третя – навчитись телепортуватись. Четверта – навчитись воскрешати.

Якби мене попрохали у кількох словах розказати найцікавіше, що є у моїй роботі, я би сказав, що це потрібно спробувати. Розказати неможливо. Скажу лише одне – це не те життя, до якого ви звикли.



Відпочинок на пляжі між круїзами



Купання з дельфінами

Богдан Гуляй

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.