Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям про людей » Наші за кордоном. Представниця Чернігова у Китаї про економічний розвиток, китайський характер і необмежені перспективи

Наші за кордоном. Представниця Чернігова у Китаї про економічний розвиток, китайський характер і необмежені перспективи

Юлія Свириденко, на форумі міст-побратимів, листопад 2012
Чернігів - єдиний серед міст України, що має своє представництво у Китайській Народній республіці. Знаходиться воно у провінції Цзянсу, у м. Усі, та відкрите у жовтні 2011 року нашим мером Олександром Соколовим. А головою представництва є молода 27-річна чернігівка Юлія Свириденко, яка на власні очі переконалася, якою є далека та екзотична країна, і ділиться інформацією зі своїми земляками.

До Китаю я вперше потрапила в серпні 2011 року.
Хоча й від’їжджала в Китай як на роботу,  жодного дня про це не жалкую. Звісно, хотілося побачити нову країну, доторкнутися до великої китайської культури, на власні очі переконатися, чи ж справді Китай такий, яким його показують.

Цзянсу є однією з найсильніших за економічним потенціалом провінцій Китаю. Провінція має найвищий ВВП на душу населення серед усіх китайських провінцій і є найбільш густонаселеною. В 2011 року номінальний ВВП провінції склав 4,80 трлн. юанів (US $ 759 млрд.), а щорічний темп зростання сягнув 12,4%.

Наше Представництво у Китаї працює на постійній основі, але мені все ж доводиться повертатися в Україну. Втім, кожні 2-3 місяці робота кличе знову в Китай. До моїх основних обов’язків входить поширення інформації про економічний, інвестиційний та природний потенціал Чернігова; пошук інвесторів для реалізації проектів на території нашого міста; встановлення та налагодження контактів між підприємствами Чернігова та Усі, а також інших міст провінції Цзянсу. Вільного часу мало, адже працювати доводиться по дванадцять годин на добу, у зв’язку з необхідністю синхронізувати роботу двох офісів – у Китаї та Україні.
   
Адміністративним центром провінції є місто Нанкін, який відомий історичними подіями другої японсько-китайської війни. Тут у грудні 1937-го року сталися події, які в історії носять назву «Нанкінська різанина», – коли солдати Імператорської Армії Японії вбили безліч мирних жителів Нанкіна, тодішньої столиці Китайської Республіки. Також в Нанкіні знаходиться мавзолей «батька нації» та лідера Синьхайської революції Сунь Ятсена.

У жовтні 2011 року я відвідала місто Сучжоу – одне з найстаріших міст в басейні річки Янцзи. Це батьківщина шовку і найдревнішої форми традиційної китайської опери - куньцюй, яка внесена ЮНЕСКО до Списку всесвітньої нематеріальної спадщини. Якщо Шанхай зазвичай, порівнюють з Парижем, то Сучжоу називають китайською Венецією. В рамках низки зустрічей з Послом України в КНР і Консулом України в КНР мала можливість побувати в історичному Пекіні та “місті майбутнього” – Шанхаї.

Серед пам’яток культури найбільше вражання справила грандіозна 88-метрова статуя Будди неподалік від Усі. Це одна із найвищих статуй Будди в світі!

Економічний розвиток КНР, який країна демонструє протягом останніх 30-и років, помітний не лише аналітикам, а і пересічним громадянам, які на собі відчувають постійні поліпшення якості життя: зростає заробітна плата, поліпшується якість системи охорони здоров’я, освіти. Рівень розвитку транспортної інфраструктури: мережі національних автомагістралей, залізниць, аеропортів, – було першим, що впало мені у вічі і склало позитивне враження про країну. Я працюю в місті Усі, хоча постійно доводиться їздити по всій величезній провінції Цзянсу, тому я як ніхто інший змогла оцінити переваги високошвидкісного потягу. Так, поїздка з Усі до Шанхаю, відстань між якими 120 км, займає менше години.

Починаючи з 90-х років Китай створював особливі економічні райони для здійснення реформ і з метою стимулювання економічного розвитку. На сьогодні в Китаї налічується 128 зон економічного розвитку національного рівня. Однією з найбільших економічних зон КНР, яку я мала можливість відвідати, був район Пудун. Пудун, розташований у Шанхаї, поставив своєрідний рекорд. На цій території було зареєстровано відкриття в середньому 2-3 китайсько-іноземних спільних підприємств кожного дня. Сума залучених іноземних інвестицій склала 10,9 млн. доларів США. Подібні економічні зони, але менші за масштабами, розташовані також і в місті Усі.

Для спілкування з іноземцями китайці, зазвичай, обираюсь собі імена на західний манер. Найкращий тому приклад – Чанг Конг-сан, він же Джекі Чан. Пов’язана ця традиція, по-перше, із намаганням спростити складну вимову китайських імен, а по-друге, з бажанням бути частиною західної культури, яка зараз активно проникає до Китаю.

До іноземців китайці ставляться по-дружньому. У таких великих містах як Пекін, Шанхай працює дуже багато європейців і американців. У невеликих китайських містах поява європейців на вулиці досі викликає непідробне захоплення і подив. Але вони поводять себе дуже стримано: посміхаються, намагаються заговорити.

З місцевими спілкуюся англійською мовою.
Але замовити каву можу будь-якою, в тому числі й китайською.     

Китайці добрі, але самі ж про себе кажуть, що трішки хитрі.
Ще китайці дуже спокійні, або, швидше, виважені, особливо у своїх судженнях. Принаймні, таке у мене склалося враження.

Китайці – страшенні трудоголіки. Комерційні підприємства працюють в суботу, і навіть в неділю, влаштовуючи бізнес-ланчі для обговорення можливих форм співробітництва зі своїми потенційними партнерами. Хоча державні службовці починають працювати о 9 годині ранку, але об 11:30 в них уже розпочинається ланч, який триває півтори години до 13:00, а звершується робочий день о 18:00. Китайці, швидше, трудоголіки по ставленню до своїх обов’язків.

Проблема перенаселення Китаю стоїть достатньо гостро. Головним способом регулювання чисельності населення служить закон про одну дитину на сім'ю, прийнятий у 1979 році. Закон має свої особливості для міських жителів і для сільських. Батькам у містах дозволено мати тільки одну дитину. Сільським жителям дозволяється мати другу дитину, якщо першою народилася дівчинка. Якщо батьки є єдиними дітьми у своїх родинах, їм дозволяється народжувати двох дітей. У разі порушення закону батьки зобов'язані заплатити штраф у розмірі 130 тис. доларів.

До речі, цей закон був прийнятий Ден Сяопіном, якого самі китайці дуже глибоко поважають і ставлять в один ряд із творцем незалежного Китаю Сунь Ятсеном та великим лідером Мао Цзедуном. Окрім цього закону, Ден Сяопін також запровадив політику відкритості до світу, після чого розпочалося так зване китайське економічне чудо.
Втім, сьогодні в Китаї гостро постала проблема старіння нації, і наразі розглядається питання відміни закону про одну дитину.

Багаті люди у Китаї нічим не відрізняються від багатих людей в інших країнах. Вони володіють дорогою нерухомістю як в КНР, так і за кордоном, живуть в центральних районах мегаполісів, мають можливість купувати дорогі авто, сплачуючи при цьому 200% податку на них, купувати продукти і одяг сегменту luxury, навчати дітей в США чи Англії, подорожувати світом.

З 2000 року з’явилася тенденція до зростання середнього класу, сьогодні до нього належить десь 23% населення країни. В 2010 році середня заробітна плата в КНР склала 3 000 доларів США.

Найбільший рівень трудових доходів робітників приватних підприємств існує в галузях інформатики, комп'ютерного технічного обслуговування і освоєння програмного забезпечення. Друге місце належить фінансовій галузі.

Сім’я, її стабільність та процвітання і сьогодні становлять традиційну китайську цінність.
Проте змінились традиційні уявлення про сім’ю і відносини всередині сім’ї. Молодь не поділяє традиційних уявлень про те, що жінка повинна займатися виключно домашнім господарством і дітьми, вони вважають, що ці обов'язки лежать на обох. Крім того, чоловік і дружина повинні мати спільні духовні інтереси, проводити дозвілля і відпочивати удвох або з дітьми, разом вирішувати важливі питання. У традиційному суспільстві для жінок шлюб був практично єдиним способом забезпечити себе засобами до існування, а діти – єдиним сенсом життя; до заміжжя вони були залежні від батька, потім від чоловіка, після смерті чоловіка – від старшого сина. У сучасному суспільстві дівчина стала прагнути до того, щоб отримати освіту, гарну професію, побудувати кар'єру, тим самим здобути фінансову незалежність як від батьків, так і від чоловіка.

Система первинної медичної допомоги в Китаї була створена Мао Цзедуном у середині минулого століття за зразком радянської. У великих містах функціонують великі спеціалізовані клініки, включаючи госпіталі традиційної і західної медицини. Із власного досвіду можу підтвердити, що китайські лікарні облаштовані високоякісним обладнанням і забезпечені висококваліфікованими лікарями. Відповідно до прийнятих китайським урядом доктрин трудового страхування і державного медичного обслуговування, лікування китайських робітників і службовців повністю відбувається за рахунок держави. Про розвиток сучасної китайської медицини свідчить і  той факт, що китайські лікарні приймають близько 200 000 іноземних пацієнтів на рік.

У Китаї – справжній культ їжі!  Її вживання суворо регламентоване за часом, через це навіть доводилося переносити ділові зустрічі! Взагалі в Китаї отримали розвиток 4 типи національної кухні, в залежності від регіону. У провінції Цзянсу їжа легка і солодка. Особисто мені дуже сподобалося те, як готують морепродукти (страва «Губи акули»).

Неякісні китайські товари – це не проблема китайського виробництва, а бажання вітчизняних підприємців заробити більше, шляхом мінімізації витрат на виготовлення продукції, в результаті чого страждає якість. Тому у споживачів і складається стійка асоціація: китайський товар – погана якість. Насправді, товари китайського виробництва дуже високої якості і є доволі недешевими. Це стосується як техніки, так і одягу. Щодо речей fake, пропозиції з продажу яких заполонили весь інтернет-простір - китайці таких речей не носять, вважаючи це поганим тоном.

Заробітна плата у великих містах починається з 1 000 доларів США. Висококваліфіковані лікарі отримають близько 5 000 доларів. Прості робітники на заводах отримують в середньому 600 доларів.Середня китайська родина дозволяє собі жити у власній квартирі, мати одну автівку та подорожувати двічі на рік.

Китайці дуже погано керують авто. Навіть на Заході є вислів “chinese driver”, який означає водія, який не дотримується правил дорожнього руху і дуже погано керує. При зміні полоси руху вони не вмикають жодних попереджувальних сигналів, не дивляться в дзеркала заднього і бокового огляду. І все це відбувається на шалених швидкостях.

Типовий китаєць — це Сі Цзіньпінь, лідер Китайської Народної Республіки.

Серед закритих сайтів у Китаї - Facebook, проблеми також із користуванням скринькою gmail.

Якщо б довелося охарактеризувати Китай одним реченням, я б сказала, що це країна необмежених можливостей і перспектив.

Я порекомендувала б Китай для проживання своїм друзям. Це країна, яка дає можливість розвиватись особистості, постійно вдосконалювати свої знання і здібності.
   
Українцям було б варто повчитися у китайців цілеспрямованості, працелюбності, орієнтованості на результат.

У вільний час працюю над дисертаційним дослідженням, люблю читати японську прозу, займатися музикою.
   
Коли я у Китаї, найбільше мені не вистачає українського шоколаду.




Підписання двосторонньої угоди про співробітництво між індустріальними парками міст Чернігова та міста Усі, листопад 2012



Набережна Вайтай, місто Шанхай

Богдан Гуляй

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Наші за кордоном, Юлія Свириденко, Китай, міста-побратими, Богдан Гуляй

Добавить в: