«Смугастий» город Омеляненків, або За принципом органічного землеробства

Вісім років тому Інга й Віталій Омеляненки придбали в Количівці звичайне селянське обійстя – крайнє на вулиці, поряд із лугом і руслом старовинної річки Лєга. Раніше город оброблявся традиційно: із року в рік господарі його угноювали, орали, намагаючись поліпшити ґрунт, завезли кілька машин родючої землі й піску, але марно. До того ж основна культура – картопля – інтенсивно оброблялася від «колорадів» отрутою. Таке «землеробство», з огляду на всі мінуси, не влаштовувало нових господарів. Крім цього, ділянка специфічна – знаходиться в долині річки, з високим рівнем ґрунтових вод.

Стати домашнім агрономом-практиком взялася Інга (дипломований історик, родом із Санкт-Петербурга). Вивчала спеціальну літературу, подумки розплановувала свої 22 сотки. Сама «забракувала» першу спробу, але не тому, щоб відмовитися назовсім, а, зробивши висновки, аби дещо вдосконалити й продовжувати справу. Сьогодні вона не без гумору згадує, як із компасом і шнуром «чаклувала» над грядками в той час, коли сусіди зазвичай засаджували городи й, певно, з подивом поглядали в її бік. Ці погляди, погодьтеся, треба було сприймати легко і творчо, як вона й зуміла (село ж є село). До речі, варто зазначити, до чого тут компас. На сьогодні загальновизнано: як би не розташовувалися город чи грядка, буде кращий урожай, коли рядочки зроблено у напрямку південь – північ: враховуються й прогрівання, й відповідність магнітним лініям планети.

Детальну інформацію про безвідвальний обробіток ґрунту я одержала ще на початку вісімдесятих із книги Ф. Моргуна «Поле без плуга». Тоді, зокрема на Полтавщині, деякі колгоспи практикували «безвідвалку». Зараз багато городників-ентузіастів пробують використати засади цього методу на присадибних ділянках і дачах. Якось узимку на одному з занять клубу органічного землеробства досвідом ділилася жителька Количівки Інга Омеляненко. Відверто кажучи, розроблені нею бланк-шаблон та карти-схеми видалися мені якимись далекими, малозрозумілими і десь у закутку душі, може, навіть неприйнятними.
Недарма кажуть: краще раз побачити, ніж сто разів почути. М’якенький моріжок приємно лоскоче босі ноги (яке щастя бодай на деякий час звільнитися у липневу спеку від перегрітого взуття!). Господарка проводить на город. Очі розбігаються від цікавості: ото ж бо ті карти-схеми втілилися у рівненькі смужки грядок і залужених доріжок. На кожній – якийсь овоч або й кілька, і практично скрізь долучається до основної культури ще щось на початку грядки: чи то японська айва, ірис або лаконос, є й кущик тюльпанного дерева, віддалік квітують рожеві лілії, очікують свого часу із завидними гронами помідори, розкошує добірний часник, «взутий» у мульчу, і ще повно всячини, є садок і ягідник. Це городнє диво створилося господарями не відразу й не без зусиль.

Тож детальніше про «смугастий» город. Інга захоплено може довго про це розповідати.
— Спершу я розпланувала весь город, – говорить господарка. – Потім кожну частину поділила на постійні грядки (шириною 80 см) і доріжки (60–70 см завширшки), довжина довільна, залежно від загального плану. А карти-схеми допомагають ретельніше підійти до створення сівозміни. Грядки не перекопуються лопатою – застосовується тільки поверхневе розпушування з допомогою плоскоріза Фокіна. Спитаєте, як же ґрунт? Йому тільки цього й треба. Але! Природа ж не терпить голої землі, тому обов’язково застосовую мульчування. Практика підказала, що постійно звільняти від бур’яну доріжки недоцільно (невиправдані затрати сил і часу), тому й вирішила їх залужити пасовищним райграсом. Це має кілька позитивних моментів: дерен чудово зберігає під собою вологу, яку в посушливий період можуть використовувати культурні рослини, що ростуть поряд; під дерном – домівка різноманітної земляної живності, яка, по суті, й створює структуру ґрунту; травостій із доріжок періодично скошуємо й мульчуємо грядки; задерновані доріжки дозволяють працювати на городі з ранньої весни до пізньої осені навіть після дощів; зрештою – це естетично. На постійні грядки замість гною вносимо компост, в цілому – близько шести тонн, – це чиста якісна органіка.
Інга помітила на своєму городі, як земля вкриває себе саме тією травою, яка їй потрібна, регулюючи кислотний баланс. Так, наприклад, у дерні біля садка з’явилася біла конюшина.
Овочі, вирощені на здоровій землі, здоровіші й стійкіші до хвороб та шкідників. Однак в екстремальних ситуаціях і вони потребують захисту. Прихильники ж органічного землеробства не застосовують хімічні засоби. Омеляненки успішно використовують біопрепарати: актофіт (рятує баклажани від колорадського жука, дерева – від тлі, капусту – від гусені), мікосан (обробка насіння й цибулин), фітоспорин (від грибкових захворювань).

Хтось може зауважити, що на цьому диво-городі немає місця картоплі. Що ж, справа суто особиста – що кому до вподоби. Інга аргументує це просто: щодо поживних речовин картопля поступається перед іншими рослинами, і їхня родина вживає її не в такій кількості, щоб масово займати площу й принаджувати колорадських жуків. Зате вирощується тут кілька сортів капусти (від ранньої – до пізньої), 24 сорти перців, 34 – помідорів, інші овочі й трави для приправ.
– Сезон консервації у мене розпочинається з квітня, – розповідає господарка, – з консервації спаржі й триває до перших заморозків. Заготовляємо багато соків (тільки томатного було торік понад 150 літрів), на кухні користуюся виключно яблучним оцтом власного виробництва, роблю потрібні запаси сушених фруктів, прянощів тощо.

В інтер’єр городу органічно вписалися диво-клумби, так звані міксбордери – квітники, утворені з рослин різної висоти, які органічно поєднуються в одне ціле й забезпечують безперервне квітування з ранньої весни до пізньої осені. В Омеляненків їх кілька, сформованих за різними кольорами: білий мікс, рожевий, бузково-фіолетовий, жовто-червоний.
Робота на городі для Інги стала цікавим спілкуванням із землею, та, певно, ні – із цілим Всесвітом.
— Земля — жива істота, – переконана співрозмовниця. – Це не просто ґрунт із жучками й черв’ячками, а частинка планетарної системи. Її не обдуриш. Якщо ти змінюєш своє ставлення до довкілля, змінюється й довколишній світ. Що йтиме з вашої душі, те й повертатиметься до вас. Я навчилася до землі прислухатися. Кожному бажаю творчо підходити до свого городу, застосовуючи побачене в інших.
Із творчим підходом Омеляненків їхній проблемний город, відкритий вітрам біля річки, перетворився в чарівний куточок. І господарі раді з усіма щиро поділитися досвідом.

Ніна Петровська, «Наш край», №№ 56-57 від 14 липня 2012 р.

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.