Капітан Наталія Волошина майстер на всі руки

Те, що вміє капітан Наталія Волошина, зможе далеко не кожен чоловік. Вона стрибає з парашутом, з легкістю вправляється з грозою танків і вертольотів — «Тунгускою», вправно керує БМП, майстер рукопашного бою і турботлива мама для молодого поповнення бригади та власної трирічної донечки Лізи.

Вона єдиний офіцер-жінка серед «лісових вовків», як називають танкістів через емблему бригади.
Дитинство і юність Наталії пройшли в селищі Гончарівське, що на Чернігівщині — місці дислокації 1-ї окремої гвардійської танкової бригади. Специфіка гарнізонного життя, виховання в сім’ї військового льотчика, спілкування з ровесниками — також дітьми військових, все це неабияк вплинуло на вибір майбутньої професії Наталі.
Змалку дівчинка намагалася не відставати в усьому від хлопчаків. І в іграх, і в спорті, і в навчанні. А при потребі завжди могла постояти за себе — тільки спробуй образити!

Тож після закінчення Гончарівської середньої школи, маючи тверду мету в своєму житті, Волошина підписала перший контракт з командиром частин. Військову службу вона розпочала оператором БМП-2 у механізованій роті. А за два роки, вже у званні молодшого сержанта, стала старшим оператором зенітно-самохідної установки 2С6 «Тунгуска». Маючи вже хороший досвід служби, Наталія брала безпосередню участь у забезпеченні та проведенні навчань на полігоні поблизу села Тучин, що на Рівненщині. У складі екіпажу вона виконувала бойове завдання щодо знищення ймовірного повітряного противника. До її обов’язків входило і спорядження 30 мм гармати 2А38, до якої кожна стрічка з 18-ма набоями має вагу близько 15 кілограмів. Ці стрічки Наталія, яка на навчаннях була оператором—навідником, невеличкого зросту, тендітна, прудко бігцем доставляла з пункту боєпостачання до «Тунгуски» за лічені хвилини.

У 2000 році сержант Волошина стала курсантом військового інституту при Національному університеті «Львівська політехніка». Розпочалось інтенсивне навчання. Та Наталі, людині активній, цього було замало. Вона два роки займалась у секції рукопашного бою за системою «Російський стиль Кадочникова». Навчилася вправно володіти бойовими прийомами.
Одночасно Наталя з друзями захопилася туристичним спортом при інститутському клубі «Полум’я». Брала участь у численних змаганнях і завжди здобувала перші місця серед туристичних клубів Львова. Одного разу за 6 днів військові туристи подолали 120 кілометрів по засніженому хребту Карпат. Підіймались на скелі й спускались з альпіністським спорядженням. Долали повзком по канатах гірські річки, ночували в палатках, а іноді просто неба біля багать.
Та й цього дівчині замало. Вона ще стрибає з парашутом. Всього у неї над головою купол парашута розкривався 11 раз.

Декілька років Волошина служила у льотній частині, котра дислокувалась у Василькові, що на Київщині. Виконувала обов’язки начальника клубу, офіцера-психолога, заступника командира роти. Та завагітніла. У Василькові жила в гуртожитку, для дитини умов — ніяких. Тож декретну відпустку вирішила провести у батьків у Гончарівському. А коли підросла донька, Наталя продовжила службу вже у рідній танковій бригаді. Спочатку заступником начальника польового вузла зв’язку, а згодом — офіцером відділення з виховної роботи.
На запитання чи не важко служити, Наталія відповідає так: «Я маю бути сильною. Щоб нікому й на думку не спало: «Вона ж жінка, можна вибачити». Ще у військовому інституті один з викладачів мені сказав: «Якщо ти обрала шлях професійного військового, слід пам’ятати, що в першу чергу ти офіцер, інакше тебе просто не будуть поважати».

Наталя вирізняється з-поміж офіцерів тим, що завжди ставить перед собою нові завдання і з успіхом їх виконує. На запитання, про що вона мріє, відповіла просто: «Хочу навчатись в академії й у майбутньому стати полковником».
Ось такі військові плани у капітана Волошиної.

Олександр Парій, тижневик «Чернігівські відомості», 7 березня 2012 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.