Де в Чернігові живуть дракони?

Добавить новость

Вторник, 17 Января 2012 16:48  |  Просмотров: 2691

http://vid.cn.ua

В одному чернігівському будинку живуть сотні маленьких дракончиків — символів нового 2012-го року! Половина — м’якенькі, а інша половина — глиняні. І всі вони — «хендмейд», ручної роботи тобто. Адже в цьому домі, крім дракончиків, мешкають ще й музи. Цілих дві: одна — Анни Кочановської, яка шиє кумедні м’які іграшки, а інша — гончара Андрія Піщура. Як уживаються під одним дахом два таланти?

Вона: Майстриня добрих іграшок для дорослих і дітей



— Як створювали свій символ року?
— Дракон у нас почав народжуватися в серпні. І це було вже пізно — у всіх пристойних фірм вони вже були пошиті. Дракони у нас добрі. Це від самого початку головна риса всіх наших іграшок. Хоча якісь такі чудовиська без одного ока, наприклад, чи із зашитими ротами сьогодні дуже добре купуються. Але мені незрозуміло, навіщо такі робити. Наші — обов’язково яскраві, добрі та натуральні. Ми одразу вирішили, що іграшки у нас будуть натуральні: трикотаж, бавовна і плюш. І м’якенькі, і приємні на дотик, і перуться легко.

— Але ж дракони у тебе не перші…
— Почалося все із зайців. На минулий новий рік я почала їх вигадувати. Потім з’явилися коти, їх люди просто обожнюють, навіть незалежно від того, який рік на дворі. Адже кішка в домі — символ достатку та благополуччя. Прижилися у нас ті, яких найбільше замовляли люди, адже покупець — найкращий критик. Дуже популярними були зайці з крилами. Просто хіт сезону — і на день Святого Валентина, і на Восьме березня, і на щодень. Тому народилися і коти з крилами. Чомусь у нас все, що пов’язане з ангелами, дуже люблять. Люди взагалі хочуть чогось такого незвичайного. Тому в наших іграшок «виростають» довгі лапи, кумедні вуха. Цікаво, що багато ідей та вдосконалень до іграшок народжуються з браку. Наприклад, на готовому коті ми виявили пляму. Замалювали її цікавим візеруночком. А потім такі розмальовані коти стають значно популярнішими, ніж звичайні.

— А критикує й оцінює твої творіння, мабуть, син?
— Любомир у нас взагалі не грає з м’якими іграшками, вони його в принципі не цікавлять. Але вже ті, що йому особливо подобаються, стають, так би мовити, «бестселерами». Насправді, ми спеціально так не планували, але є в нас іграшки, котрі купують тільки дорослі, а є ті, які обирають собі тільки діти. Малеча любить довгі лапи, коли іграшка сама довга, коли в неї висять якісь деталі, за які можна потягати. Дорослі — навпаки: маленьке, компактне, м’якеньке, більш спокійне. Кольори дорослі обирають також ближчі до натуральних тварин — сірих чи рудих котів, наприклад. Хоча й народні орнаменти дуже люблять.

— Які незвичайні замовлення доводилося виконувати?
— Мої іграшки знімалися в кіно. Спеціально для фільму ми шили кілька іграшок. У великого жирафа гнулися ноги й шия, вії стирчали у всі боки. У нього був капюшон, одягаючи який, він перетворювався на зебру. Ще ми шили величезну царівну-жабу і кота. Постановник визначив нам кольорову гаму, решта — наша фантазія.

— Що ще в планах?
— Хочу зробити дитячий ляльковий театр зі своїми незвичайними звірами. Ми часто їздимо на ярмарки, бувають моменти, що там годину, наприклад, нічим зайнятися. От можна було б показувати вистави. Є ідеї робити простенькі вистави англійською мовою. Але для цього треба знайти колектив. Можна навіть свої казки писати. І майстер-класи хочемо проводити, і ще мільйони різних ідей. Треба тільки час, щоб встигнути всім цим зайнятися.

Він: Знає секрети старовинного гончарського ремесла



— Де навчають сучасних гончарів цьому старовинному ремеслу?
— Я навчався у старенького діда, глухуватого і хитруватого. Жив у нього в селі, допомагав картоплю копати, сіно скиртувати, і вчився. Мені пощастило, мене оточували різні художники, майстри. В одного щось піддивишся, в іншого. Головне — не бути творчим імпотентом. Якщо щось показали, не варто повторювати, треба вигадувати своє. Цей процес так захоплює, що і вночі сниться! Прокидаєшся вранці несподівано і за три хвилини робиш те, що міг робити три дні. Справді, якщо не прокинувся й одразу не зробив, то все забудеться. А так виходить хіт, і саме він купується, адже це живе натхнення, шматочок позитива.

— Де ж у Чернігові брати глину для виробів?
— Варіанти два. Глину можна купити. Або ж накопати самому, наприклад, у Грибовій Рудні, де я навчався гончарній справі. Але це дуже складний процес: відібрати й обробити глину так, щоб випалювання вийшло, щоб не було браку. Але навіть якщо глину я купую, свою також додаю — вона надає живого відтінку, природного. Весь секрет у тому, щоб використовувати не одну глину, а кілька. Чим більше їх зібрано в одній масі, тим краще. Одна дає міцність, інша колір, третя — пластичність. Тоді маса слухається майстра.

— Чи знаєте ви ще якісь старовинні гончарські секрети майстерності?
— Хтось підказує, але ти не чуєш. Усі секрети, хай тисячі років відомі, треба відкривати й вигадувати для себе заново самому. Тільки тоді вони цінуються. Ремеслу вже тисячоріччя, але секретів ніяких нема — гончарне коло, шматок глини й власні руки.

— Що цікавого замовляють гончареві чернігівці?
— О! Замовники дуже різні. «Зробіть мені, щоб на дружину був схожий». Чи: «У мене чоловік археолог, зробіть з лопатою». Іноді навіть замовляють мініатюрні карикатури на друзів. Дуже цікаве замовлення, яке я дуже люблю, зробила моя знайома. Ми зробили глиняний зліпок з її тіла. Це складна робота. Спочатку робиться гіпсова форма, а вже потім — гіпсовий силует. Зі своєї точної копії дівчина хоче зробити світильник, щоб замість голови була шляпа, що слугуватиме абажуром.

Вони: Тут літають музи натхнення



— А ви ділитеся один з одним ідеями для творчості?
Аня: «Ні-ні, ідеями не ділимося. Тільки критикуємо один одного».
Андрій: «Та ділимося ми! Я побачив, Аня когось пошила. Вирішив таке ж зліпити. А буває, навпаки, вона взяла мою фігурку, покрутила—покрутила, і собі пошила. Хоча однакове, звичайно, все одно ніколи не виходить. Але ми один одного надихаємо».

— То як же дві творчі особистості уживаються?
Аня: «До нас зайти не можна — один ліпить драконів, інша шиє котів. Тому всі домашні справи робляться зовсім не своєчасно. У нас у кожного свої фарби, свої пензлики, свої інструменти. Усе це у нас робиться вдома, а не в майстерні, тож безлад забезпечений. Хоча для дитини, думаю, це дуже корисно. Він може спробувати і те, й інше».
Андрій: «Це жах! Тут літають музи натхнення, іноді вони просто врізаються одна в одну, і пір’я летить у різні сторони. Творча родина — це творчий безлад, але й цікава творча атмосфера, нестандартна».

Спілкувалася Ольга Чижова, тижневик «Чернігівські відомості», 12 січня 2012 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: